bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Волонтерський відбудовчий табір зБУР - досвід співпраці з «Будуємо Україну Разом»

Перший ЗБУР посеред гір

Андрій стоїть біля бетономішалки і закидає туди лопатою суміш, поряд люди, які приїхали на 10 днів безкоштовно ремонтувати недобудований шелтер, навколо гірські краєвиди Львівщини, а позаду зовсім інше життя – мирний Харків і робота концертмейстром. Через війну хлопцеві довелося тимчасово відкласти музику, але вона все одно стала для нього рятівним колом, завдяки інструменту харків’янин випадково опинився в Дрогобичі. А тепер Андрій Адамян вперше став адміністратором волонтерського табору. Втім, це “вперше” не тільки для нього. Це перший заїзд нового проєкту ЗБУР, який починає велику відбудовчу кампанію разом з Будуємо Україну Разом.

“Я опинився в Дрогобичі через війну, розповідає Андрій, – 25 лютого за 50 метрів від мого будинку у Харкові стався вибух, влучило поряд із під’їздом. Наступні 6 днів ми з дружиною та сестрами прожили в бомбосховищі”, – пригадує хлопець. Що робити далі було незрозуміло, до чого себе готувати – теж, так  у якийсь момент настав відчай. Щоб спробувати забезпечити хоч якусь фінансову подушку, музикант пригадав про інструмент – фортепіано, яке не так давно придбав для домашньої музичної студії.

Я вирішив продати його, щоб мати якісь гроші. Далі дізнався конткти людини, яка шукала подібний інструмент і подзвонив, – згадує Адамян. Фортепіано продати не вдалося, але на іншому боці слухавки незнайомець запитав, чому в такий недочечний час Андрій намагається продати інструмент. А коли почув про причину, одразу ж сказав “Кидайте все, і їдьте до нас у Дрогобич, допоможемо, чим зможемо. Головне, щоб ви були живі й здорові”. Це й стало поштовхом ризикнути і врятуватися з Харкова.

До міста добиралися тиждень і тільки 8 березня прибули в Дрогобич, до людей, яких ніколи до цього не бачили. Андрій одразу відправив жінок за кордон до родичів і залишився в місті сам. Аж поки не побачив оголошення, яке обернулося для хлопця новою спільнотою.

Я шукав можливість допомагати. Не міг сидіти склавши руки, так серед волонтерських чатів знайшов повідомлення – шукали волонтерів, щоб чергувати в пунктах обігріву на кордоні”, – пригадує Андрій. Він подзвонив і того ж вечора поїхав чергувати. Так харків’янин почав допомагати у благодійному фонді «Карітас СДЄ УГКЦ». Спочатку чергування, робота в гуманітарному штабі, а згодом – координування волонтерів для відбудови прихистку в горах для тимчасових переселенців.

Трохи згодом сталося й знайомство з БУРом. У Карітас Андрію запропонували взяти участь у навчанні для таборових організаторів, і Андрій поїхав на два дні поринати в абсолютно новий для себе світ – дводенний тренінг від Будуємо Україну Разом для майбутніх таборових адміністраторів.

Основна ідея нового проєкту ЗБУР – це навчити людей на місцях організовувати ефективні табори та формувати спільноту навколо себе, щоб відбудовувати Україну швидко та продуктивно. Все, що раніше робили адміністратори та майстри БУР, тепер у вигляді концентрованих знань і навичок можуть отримати місцеві організатори, яких запрошують на дводенні інтенсиви. Далі вони отримують супровід БУР–менторів, кемп-лідерів та до 50% фінансування потреб волонтерського табору.

“Я їхав туди як чистий лист, – каже Андрій Адамян, – я ніколи не мав такого досвіду і тому у роботі з волонтерами Карітас у Дрогобичі робив все інтуїтивно, в голові був повний сумбур. А тут йшлося про організацію табору від А до Я. Можна сказати, що я прийшов повним новачком, а вийшов досвідченим адміністратором”, – ділиться хлопець.   

Програма інтенсиву від БУР торкається як цінностей, так і командної роботи, бюджету, бенефіціарів, кризового менедженту, будівництва та освіти, звітів і медіа – перелік величезний. Це два максимально насичені дні, які завершуються натхненною рефлексією.
“За всіма пунктами я можу впевнено ставити плюсик, – каже Андрій, – я взяв все, що мені давали. Це шалений досвід, який БУР набував складною роботою роками, а тепер в інших людей є можливість просто перейняти ці знання. Не проходити цей шлях самим, а отримати вже перевірені інструменти, плюс потужну підтримку, – пояснює хлопець.

Вже за два тижні на Дрогобиччині він зустрічав волонтерів, які приїхали з різних міст, щоб 10 днів пожити таборовим життям і допомогти перетворювати порожній поверх будинку в справжній прихисток для тимчасових переселенців. Раніше Карітас планував облаштувати в приміщенні в гірському селі щось на зразок інетрнаціонального духовного центру. Але російське вторгнення внесло свої корективи. Тепер тут поспішають, щоб до початку холодів перетворити кімнати з голими стінами на затишне помешкання. Тоді сюди зможуть переїхати переселенці, яким через війну немає куди повертатися.

У мене не було ніяких очікувань від табору, – пригадує Андрій, – я просто знав, що мають приїхати люди. Я знав, що вони розуміють, для чого сюди їдуть, бо волонтерять не вперше”, – ділиться організатор. Він розповідає, що людей для участі в таборі відбирав БУР, і так сталося, що зголосилися учасники, які вже брали участь у подібних заїздах раніше. Загалом на перший табір приїхало 15 людей, з місцевих додалося ще троє, за 10 днів ці люди стали однією спільнотою.  


“Сім’я – це максимально точна характеристика про те, як це відчувалося. Кожен з волонтерів хоче приїхати до нас ще раз, – ділиться Андрій. І розповідає, що попереду ще два табори на цьому ж об’єкті, на який приїдуть уже нові учасники. Хлопець тішиться, що роботи рухаються навіть швидше, ніж передбачалося. Після першого заїзду в приміщені вже вдалося підготувати стіни до шпаклювання, зробити підвісну стелю, підлогу, шумоізоляцію та покласти основу під ламінат.

За другий заїзд зробимо ще 30% і, сподіваюся, залишиться сама “косметика”. Можливо, переглянемо проєкт і візьмемо на себе ще шматок роботи, щоб встигнути більше, бо рук вистачає”

Крім роботи, волонтери долучалися і до культурно-освітньої програми. За умовами проєкту, кожній таборовій команді, крім ментора, БУР надає двох кемп-лідерів. У Довгому їм пощастило познайомитися з місцевим краєзнавцем з родини, яка створила в селі “Бойківську оселю”. Він і став провідником для учасників у світ мальовничих околиць Довгого та його історій. А на додачу кінопокази, дискусії, рефлексії – все це робило табір збалансованішим і цікавішим.


“Наприкінці я  відчував величезну вдячність від волонтерів, – ділиться Андрій. Він каже, що цей перший досвід для нього став дуже показовим: “Це дало мені можливість зрозуміти, що я здатен на це, що я можу робити такі важливі речі разом з іншими людьми. Фактично весь табір я був дуже напруженим, відчував велику відповідальність, був готовим щосекунди включитися, щоб вирішити ту чи іншу проблему. І ця вдячність наприкінці – це була найвища нагорода за мою працю. Тим більше, що ці люди не вперше на таборах, і їм є з чим порівняти. Тому це особливо цінно”. Андрій каже, що без БУРу не уявляє, що табір вдалося б зробити на такому якісному рівні і зізнається, що на власному досвіді вперше бере участь у проєкті з таким високим рівнем організації.

Він зізнається, що хоч волонтерство в Дрогобичі стало для нього рятівним колом,  насправді, якби була можливість, він би хотів повернутися додому до Харкова та продовжити займатися справою свого життя. Зараз найбільша втрата, в новій реальності для Андрія – це музика. Втім, навіть тут, серед гуманітарки, чергувань і волонтерів він знайшов можливість записати нову пісню.

Вона дуже обнадійлива за змістом, і асоціюється у мене з долею України, мені здалося, що це дуже на часі”, – каже Андрій. Обладнання бракувало, але хлопець вирішив, що запише трек просто на диктофон. Залучив до запису дитячий церковний хор, записав відео та опублікував пісню в мережі. 


“Я відчував потребу як найшвидше її оприлюднити”, – пояснює музикант. Але тільки під час зБУР-табору ця історія набула особливого значення. Один з волонтерів, який допомагає Карітас і приєднався до роботи з відбудови прихистку в селі Довге – 65-річний англієць Нік.
“Ми працюємо з ним вже два місяці і тільки під час останнього заїзду я дізнався дивовижну історію, – зізнається Андрій, – виявилося, що Нік десь в мережі побачив відео на мою пісню і це надихнуло його приїхати допомагати в Україну… Моя творчість ще ніколи не мала такого впливу. Це дивовижна історія”, – каже музикант.

Зараз він активно готується до другого заїзду, аналізує помилки та робить все, щоб другий табір став ще більш результативним за перший: “Моє головне завдання зараз зробити таку модель, яка працюватиме максимально швидко і ефективно. Бо між наступними заїздами буде всього 4 дні”.

Адамян каже, що хоч і не місцевий, але сподівається, що така діяльність підсилить місцеву громаду. Андрій планує залучати на табори також тимчасових переселенців, які зараз знайшли дім поблизу Дрогобича. У перспективі вони й оселяться у новому прихистку, коли порожня “коробка” з голими стінами перетвориться на комфортне і безпечне житло. 


Але все це було б неможливим, якби не натхненні волонтери, які готові будувати і відбудовувати Україну вже зараз, і з таким же запалом робитимуть це і після нашої перемоги. Тим часом БУР дає можливість навчитися це робити найбільш ефективно у школі команд зБУР, куди можуть зголошуватися місцеві громади. Вимоги прості: мінімум двоє вмотивованих людей та проєкт з відбудови пошкодженого росіянами житла на деокупованій території чи помешкання для внутрішніх переселенців. Зголоситися можна за посиланням: https://forms.monday.com/forms/7949db6c958ece22dd98c79213859ae2?r=use1

 

ГО "Будуємо Україну Разом"

Діана Нагорна - Менеджерка таборів зБУР “Будуємо Україну Разом”

[email protected]

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 0  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.