Проблема реабілітації осіб, що піддавалися тортурам та/або перебували в полоні, актуальна для багатьох країн світу. Згідно з даними Amnesty International завдають тортур і жорстко поводяться з людьми, принаймні у 140 країнах світу.

Потенційні наслідки тортур впливають не тільки на особистість постраждалого, але й на його родину та суспільство загалом. На особистісному рівні катування є надзвичайно травмованою подією, і може викликати безпосередні реакції паніки, перебільшеного страху смерті, відчуття втрати фізичної та психологічної цілісності.

Люди, що пережили жорстокий досвід катувань, продовжують і в подальшому страждати від численних руйнівних наслідків. Якщо це залишити без уваги, то пережите може нагадувати про себе протягом усього життя людини і навіть потім – передаватися через покоління й деструктивно впливати на суспільство загалом.

Враховуючи, що в Україні проблема катувань та інших видів жорстокого поводження залишається гострою, а загальна кількість осіб, які стали жертвами катувань і жорстокого поводження з кожним роком зростає, є потреба в розбудові системи реабілітації жертв катувань.

Громадська організація «НЦДСПР «Відкриті двері» разом з Грузинським Центром Психосоціальної та Медичної Реабілітації Жертв Катування (GCRT)  здійснила реалізацію проєкту: «Вплив громадянського суспільства України та Грузії на створення системи реабілітації для жертв катувань в обох країнах, обмін між країнами успішними програмами комплексної допомоги жертвам тортур, зокрема постраждалим від воєнних конфліктів» за підтримки ОБСЄ/БДІПЛ.

В рамках проєкту було проведено дослідження на  забезпечення права жертв катувань на реабілітацію в Україні, яке безпосередньо передбачено статтею 14 Конвенції ООН проти катувань, яке містить практичні поради щодо кроків, які українська влада повинна вжити в терміновому порядку для поліпшення ситуації із забезпеченням права на реабілітацію жертв катувань, сприяти включенню і в кінцевому рахунку ухваленню  нормативних актів, які  запроваджували б систему реабілітації жертв катування в Україні.

Основні висновки за результатами моніторингу

• На державному рівні не забезпечено реалізацію права жертв тортур на реабілітацію відповідно до вимог ст. 14 Конвенції ООН проти катувань, а реалізацією цього права в Україні займаються виключно НУО, які виконують програми за рахунок міжнародної  підтримки.
• На сьогодні національне законодавство України не містить жодних положень, що стосуються встановлення статусу жертв тортур та відповідно і реабілітації жертв тортур. Перелік категорій громадян України, які мають право на отримання безкоштовних соціальних, медичних послуг, не включає жертв тортур і їхніх родичів.
• Більшість опитаних в рамках моніторингу оцінили забезпечення права на реабілітацію жертв катувань в Україні на критичному рівні, позначивши головні критерії своєї негативної оцінки: «не поставлено роботу на рівні держави; брак доступності; недостатньо коштів у жертв тортур для проходження реабілітації; недостатньо фахівців, які на початковій стадії розслідування могли якісно документувати ознаки тортур та інші жорстокі, нелюдські або принижуючі гідність види поводження та покарання; не вистачає організацій щодо надання послуг реабілітації; немає системності у роботі; держава не веде статистику щодо жертв тортур; немає виробленої політики, немає прописаних державних програм реабілітації, немає поширеної практики».
• Для вироблення напрямів державної політики щодо дотримання права на реабілітацію жертв тортур бракує глибокого вивчення цієї ситуації в Україні. Для прийняття комплексних програм з реабілітації  необхідно мати дані щодо потреб осіб, які зазнали катувань в України.
• Держава несе головну відповідальність за реалізацію міжнародних стандартів у галузі прав людини, включаючи право на реабілітацію жертв тортур. Тому, якщо держава не може запропонувати такі послуги, вона має надати їх за допомогою спеціалізованих приватних установ або інститутів громадянського суспільства. На державі лежить юридичне зобов’язання встановлювати або щонайменше підтримувати діяльність достатньої кількості центрів з реабілітації жертв тортур. На жаль, ці конкретні позитивні зобов’язання щодо реабілітації жертв катувань в Україні не виконуються, та  свідчать про те, що держава, як це має бути, не ставиться до дотримання зобов’язань у цій галузі серйозно.

Моніторингова діяльність проводилась в рамках програми підтримки громадянського суспільства у сфері моніторингу прав людини, діалогу та співпраці, толерантності та недискримінації за фінансової підтримки ОБСЄ/БДІПЛ. Погляди та інформація, викладені у цій статті, можуть не відображати політику і позицію БДІПЛ.