24 вересня в Українському кризовому медіа-центрі відбулася пресконференція громадської ініціативи Виборча Рада UA з метою презентації першого аналітичного матеріалу за напрямом «Гуманітарна» політика у сферах держави і церкви, мови, історичної пам’яті, культури та ЗМІ.

Відносини держави і церкви коротко охарактеризував Олександр Саган, Голова Держкомітету України у справах національностей та релігій (2007-2010). Передвиборча програма Президента та партії влади не містила жодного пункту про церкву, проте вже з другої половини 2020 року Президент починає активніше співпрацювати з церквами, підтримує ідею помісної церкви, налагоджує відносини з Вселенським патріархом, а також підтримує ідею незалежності церкви від держави і невикористання релігії як політичного інструменту. З іншого боку, створений відділ з питань релігій, забезпечення права громадян на свободу світогляду і віросповідання у структурі Кабінету Міністрів виявився абсолютно недієздатним, при зміні юрисдикції церкви 600 громад залишилися у підвішеному стані, не було вжито жодних заходів щодо проблем віруючих на окупованих територіях, відбувається переслідування протестантських організацій, відкрито низку кримінальних справ з цього питання. 

Щодо мовної політики висловився Петро Бурковський, фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва». Фактично, нова владна верхівка отримала країну, в якій громадянська зрілість стала головним захисним механізмом, який мав би стримати спроби мовного ревізіонізму. З новорічного привітання 31 грудня 2019 року сам Президент розпочав публічну риторику, на рівні якої українську мову називали державною, а російську - рідною. Таким чином, створилося штучне протистояння мов на рівні публічного дискурсу. З вересня 2019 року по серпень 2021 року ні Президент, ні Кабінет Міністрів, ні депутати від політичної партії «Слуга народу» не внесли жодної ініціативи, яка б створювала підтримку розвитку української мови та культури, хоч така позиція і декларувалася у передвиборчих програмах. На інституційному рівні підтримка української мови була заблокована. 

Порівнюючи попередню та поточну політики, кардинальних зрушень не відбулося, основні пріоритети влади залишаються незмінними, як стверджує Володимир Головко, старший науковий співробітник, Інститут історії України НАН України. Починаючи з 2020 року відбулося скорочення бюджетів, персоніфікація Президента та його рішень у сфері історичної пам’яті, багато публічних ініціатив залишилися лише обіцянками, зокрема будівництво Національного музею Революції Гідності. Проте вже з 2021 року відбувається певна активізація політики історичної пам’яті і, за прогнозом експерта, дана політика набуватиме все більше місця у чинній президентській команді.

Марина Пезенті, радник директора Українського інституту в Лондоні, зазначила, що зі зміною влади, оскільки Президент є представником розважальної сфери, значна увага почала приділятися проєктам розважального характеру. Разом з підтримкою культурних індустрій, збільшення бюджетів, розвитком Українського інституту книги, запуском Державного агентства України з туризму та курортів, розвитком культурної політики на місцях, відбулося послаблення новостворених інституцій, маніпулювання при призначенні нового керівництва, тиск на існуюче, нові агенції було запущено із затримкою, бракує послідовності у реалізації питань історичної спадщини, розмивання ролі незалежних експертних рад і, як результат, підірвано довіру низової культурної спільноти до держави.

Щодо відносин зі ЗМІ, Вадим Міський, «Детектор медіа», Наглядова рада Суспільного мовлення, Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України, переконаний, що утворився застиглий баланс сил між основними стейкхолдерами у медійній сфері. Це напряму негативно впливає на функціонування медіа ринку: ухвалення законодавчої бази для розвитку суспільного мовника відбулося на 25 років пізніше, відсутня його фінансова стабільність, постійна протидія посиленню повноважень регулятора, на 15 років пізніше відбувся перехід на цифрове телебачення, немає врегулювання нових нелінійних сервісів, права споживачів не захищено, медіа все ще перебувають в руках олігархів, а закон про медіа так і залишається на стадії законопроєкту. З важливих змін посилилася протидія дезінформації, було створено державний розважально-інформаційний телеканал «Дом/Дім» для комунікації на окупованих територіях, відбувається робота над законодавчою базою.

Загалом, владну політику можна охарактеризувати симптоматичною за час половини каденції владної верхівки. Продумана стратегічна політика відсутня: органи державної влади у цих сферах і далі діють на тих напрацюваннях, які залишила їм попередня команда. Ціла низка важливих для держави рішень так і не була ухвалена, а суб’єктність владних інститутів значно ослабилась. Все ж, експерти відзначають і активізацію влади з початку 2021 року, її дій та рішень у різних сферах діяльності за напрямом «Гуманітарна» політика. 

*Проєкт здійснюється Школою політичної аналітики НаУКМА за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження».