Автори: Євген Полтенко, виконавчий директор Мережі правового розвитку, та Ніна Гаєвська, менеджерка з комунікацій Мережі правового розвитку

Мережа правового розвитку за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” продовжує дослідження “Вплив пандемії COVID-19 на правові потреби неформально зайнятих осіб в Україні”. Позаду вже аналітичний етап і щойно завершився якісний: фокус-групові дискусії, участь в яких взяли понад пів сотні осіб, які працюють без офіційного оформлення як в Україні й за її межами, та глибинні інтерв’ю з обізнаними у цій проблемі експертами. Про ключові висновки якісного етапу дослідження розповідають його безпосередні виконавці.

Нагадаємо, що проєкт дослідження був ініційований у зв’язку з тим, що неформально зайняті особи в період карантину фактично опинилися сьогодні під загрозою виживання та за бортом соціального забезпечення. Саме тому експерти Мережі правового розвитку об’єднались для того, щоб не лише ретельно дослідити це явище та надавати правові консультації цим людям, а з метою розробки обґрунтованих рекомендацій для подолання кризи. 

Дослідницька команда вже готується до кількісного опитування, зокрема нещодавно відбулося навчання інтерв’юерів, які представляють членські організації Мережі правового розвитку. А попередньо була проведена масштабна робота із залучення учасників фокус-групових дискусій, з організації глибинних інтерв’ю з фахівцями, що працюють у сфері захисту трудових прав. 

На фото: Олександр Щербатюк, експерт-соціолог проєкту дослідження

Олександр Щербатюк, експерт-соціолог проєкту ділиться основними висновками, що були отримані за результатами спілкування з учасниками фокус-груп: 

“Переважна більшість опитаних хотіли б працевлаштуватися офіційно, адже статус офіційного працівника надає особі правову захищеність на робочому місці. Найбільшими перевагами офіційної роботи є законність та можливість користуватися соціальними гарантіями відповідно до чинного законодавства.

Втім, об’єктивно існує низка причин, за яких опитані не працевлаштувалися офіційно. По-перше, люди часто отримують відмову від працедавців стосовно офіційного працевлаштування через небажання останніх платити податки за працівників.

По-друге, неформальна зайнятість дає можливість більше заробити, адже з неї не виплачуються податки. Це стосується як неофіційних працівників підприємств, так і самозайнятих без юридичної реєстрації. Для таких осіб високий дохід переважає над соціальними гарантіями.

По-третє, неофіційне працевлаштування вважається більш гнучким, а неформально зайнята особа є менш залежною від роботодавця. На неофіційній роботі можна домовитися з керівником про гнучкий графік та найбільш зручний спосіб оплати праці. Більш незалежно себе почувають самозайняті без юридичної реєстрації та особи, які виконують «одноразову» роботу: вони мають змогу обирати графік роботи, самостійно формувати ціну товару або послуги, не враховуючи податки, домовлятися про оплату праці безпосередньо з клієнтами. Крім того, неформальну зайнятість обирають для тимчасової роботи, адже завжди є можливість звільнитися без жодних наслідків (без запису у трудовій книжці, двотижневого відпрацювання тощо). Особливо це актуально для українців, які їдуть на підробітки або сезонні роботи закордон.”

Пан Олександр також зазначив, що неофіційно або ж частково неофіційно працевлаштовані особи доволі часто стикаються із правовими проблемами та на робочому місці, як-от:

• позбавлення гарантованого державою розміру заробітної плати з будь-якої причини (за рахунок невиплати або неповної виплати обіцяної заробітної плати, стягнення з працівників неформальних штрафів);
• відсутність можливості користуватися державними соціальними гарантіями (наприклад, оформити субсидію або отримати допомогу з вагітності та пологів у повному розмірі);
• відмова в офіційному оформлені праці через небажання працедавця сплачувати податки за працівників;
• відмова у наданні оплачуваної відпустки та лікарняних;
• часткова або повна невиплата декретних коштів;
• порушення нормальних умов праці (понаднормовий робочий день або тиждень; незабезпечення працівників необхідним обладнанням або матеріалами для роботи; економія на комфортних умовах на робочому місці).

Під час пандемії COVID-19 виникли нові виклики для осіб з неформальною зайнятістю. Карантин негативно вплинув на загальне економічне становище підприємств, оскільки під час локдауну більшість із них були закритими і не могли здійснювати економічну діяльність. Вже після послаблення карантинних обмежень відчутним став брак клієнтів, адже українські домогосподарства фінансово постраждали від пандемії. Згідно з твердженнями респондентів, за весь період пандемії зарплати значно зменшилися. Під час жорсткого локдауну неофіційно працевлаштовані особи мусили брати довгострокові відпустки за власний рахунок; інші менше заробляли через те, що робочі години було скорочено. Рідше говорять про те, що працівників скорочували, а підприємства закривалися.

Втім, серйозність наслідків пандемії залежала не стільки від типу зайнятості, скільки від галузі економіки, де працює особа. За словами опитаних, найбільших збитків зазнали працівники у сферах торгівлі товарами не першої необхідності та готельного бізнесу.

Як неофіційні, так і офіційні працівники говорять, що деякі працедавці не піклувалися про безпеку своїх підлеглих належним чином: не оплачували тестування для визначення коронавірусної хвороби, не оплачували лікарняні хворим на COVID-19, не забезпечували безкоштовними засобами індивідуального захисту.

Зіштовхуючись з правовими проблеми на робочому місці, працівники зазвичай не намагаються захистити свої права та вирішити спори законними способами. У більшості випадків вони звільняються і вдаються до пошуків нової роботи. Багато хто вирішив непорозуміння на роботі, тільки поговоривши з керівником. У випадках, коли не могли дійти певного консенсусу з начальством, доводилося погрожувати зверненням до інспекції з питань праці або інших установ, які займаються трудовими відносинами. Незначна група опитаних зверталася за правовою допомогою до своїх знайомих юристів або до державних і недержавних організацій, які надають безоплатну правову допомогу. Загалом опитані мало знайомі з організаціями, що займаються вирішенням проблем неформально зайнятих осіб.

На фото: Інна Малишко, експертка проєкту, юристка ГО “Правова єдність” (Біла Церква)

Інна Малишко, експертка проєкту, юристка громадської організації “Правова єдність” (Біла Церква, Київська обл.) розповіла про перебіг проєкту: 

“Протягом останнього місяця команда проєкту проводила глибинні інтерв’ю з фахівцями, які працюють у сфері пов’язаній із неформальною зайнятістю або у своїй діяльності мають відношення до осіб, які є неформально зайнятими. Ми поспілкувалися з 15 експертами. Це представники громадських організацій, центрів зайнятості, управлінь соціального захисту населення, адвокати, керівники місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги”. 

За словами експертки всіх цих фахівців турбують низка негативних наслідків неформальної зайнятості. Серед найгостріших проблем, що створює для людей це явище: 

• відсутність можливості розраховувати на належний соціальний пакет; 
• неможливість робити відрахування до своєї майбутньої пенсії;
• брак соціальної захищеності пов’язаної з оплачуваними відпустками, лікарняними, тощо.

Пані Інна також відзначила, що всі опитуванні зійшлися на необхідності вирішувати цю проблему комплексно – переконувати у перевагах офіційного працевлаштування не лише працівників, а й їх роботодавців. 

На фото: Ірина Чайка, менеджерка з організаційного розвитку Мережі правового розвитку

Ірина Чайка, менеджерка з організаційного розвитку Мережі правового розвитку, ділиться своїми спостереженнями після проведення серії інтерв’ю з представниками державних органів: 

“Можу сказати, що ситуація від органу до органу не відрізняється. Всі респонденти, з якими мені доводилося спілкуватися, зазначають, що фактична кількість неформально зайнятих осіб зараз зменшилася, оскільки багато хто втратив свої робочі місця. Організації зазначають, що в їхній роботі є певна специфіка, яка залежить від того, знаходяться вони у великому місті, містах в регіонах чи в сільській місцевості. 

Наприклад, представники центрів зайнятості говорять про те, що в невеликих селах та селищах питання неформальної зайнятості стоїть більш гостро, ніж у великих містах. Оскільки у великому місті подібна ініціатива виходить від самих підприємств, установ, які таким чином хочуть уникнути сплати податків. У невеликих же населених пунктах така ситуація спостерігається більше з ініціативи самих працівників, які не приділяють уваги своїм соціальним гарантії, надаючи пріоритет більш гнучкому графіку роботи та можливості отримувати більшу винагороду за свою працю”. 

Співрозмовники пані Ірини особливу увагу акцентували на необхідності проводити інформаційно-роз’яснювальні кампанії серед населення. Це необхідно, щоб пояснити людям, які є соціальні гарантії держави, як ними можна скористатися, які є наслідки того, що люди не оформлюють свої трудові відносини офіційно.

Більше інформації про те, що таке неформальна зайнятість, якою вона може бути, які сектори економіки найбільше підпадають під вплив цього явища у наступній публікації. 

Якісний етап дослідження (фокус-групові дискусії та глибинні інтерв’ю) тривав впродовж січня-березня 2021 року. 

Загалом відбулося 6 фокус-групових дискусій, кожна за участі 6-8 осіб, що представляють наступні категорії:

• неформально зайняті особи, які працюють на підприємствах без належного юридичного оформлення, у тому числі закордоном (без трудового договору, без договору цивільно-правового характеру, не фізичні особи-підприємці); 
• неформально зайняті особи, які працюють за сумісництвом без належного юридичного оформлення (без трудового договору, без договору цивільно-правового характеру, не фізичні особи-підприємці);
• особи, що мають офіційне працевлаштування, проте отримують частину заробітної плату в «конвертах», особи, що працюють за договорами цивільно-правового характеру або як фізичні особи-підприємці, замість строкових трудових договорів;
• особи, що здійснюють економічну діяльність без юридичної реєстрації (напр., маленькі інтернет-магазини, надання «домашніх» послуг за оголошеннями тощо);
• особи, що мали досвід виконання «одноразової» роботи без належного оформлення. 

В межах дослідження проведено 15 глибинних інтерв’ю. Участь в цих інтерв’ю взяли експерти у сфері юриспруденції, спеціалісти з надання первинної та вторинної безоплатної правової допомоги, представники громадянського суспільства, державні службовці, відповідальні за соціально-трудові відносини та соціальний захист різних груп населення в тому числі безробітних.

Дослідження «Вплив пандемії COVID-19 на правові потреби неформально зайнятих осіб в Україні» проводить ГС «Мережа правого розвитку» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду «Відродження» та вищезазначених партнерів проєкту.