bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Мови національних меншин в сфері освіти в Україні: потенційні ризики та міжнародні стандарти

Моноетнічних держав в світі є надзвичайно мало; більшість країн є багатонаціональними, тобто в них проживають люди, що належать до різних національностей та розмовляють різними, часто декількома мовами. Мовне різноманіття, в тому числі в межах однієї держави, стало однією з причин того, чому мовні права необхідно належним чином захищати та регламентувати як на міжнародному, так і на національному рівнях. З розвитком міжнародного права з прав людини, захист прав національних меншин отримав своє окреме місце та був закріплений у міжнародно-правових договорах і судовій практиці. Відтак сформувався підхід, відповідно до якого, держава має забезпечувати національним меншинам з одного боку можливість інтегруватися до більшості суспільства, а з іншого – зберігати та розвивати свою самобутність, мовні та культурні особливості. Тому будь-які зміни у законодавстві чи політиці держави, що стосуються національних меншин, мають прийматися з їх безпосереднім залученням та схваленням та враховувати необхідність забезпечення рівноваги між правом осіб, що є національними меншинами зберігати і розвивати свою ідентичність, культуру і мову та їх можливостями інтеграції в усі сфери суспільного життя, як повноправних членів суспільства. Коли ж такі владні рішення ще й стосуються чи мають вплив на дітей, першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дослідження з різних сфер доводять: мова є важливою як для окремих людей, так і для цілих спільнот та народів. Мова є відображенням ідентичності, невід’ємною частиною культури, а мовне різноманіття є містком до знань історії, культури, традицій цілих народів. Вона є засобом спілкування, дозволяє людині брати участь у державному та суспільному житті. Крім того, мова як явище сама по собі має культурно-історичну та наукову цінність. У суспільному житті мова може виступати в ролі об’єднуючого фактору для групи людей, часто є необхідною для соціальної мобільності та доступу до певних можливостей. Забезпечення мовних прав може бути важливим фактором для об’єднання суспільства, тоді як порушення права на використання, вивчення, розвиток рідної мови може спричиняти конфлікти у суспільстві та навіть на міждержавному рівні.

У 2005 році Світовий банк опублікував дослідження про використання у школі мов меншин. Це дослідження показало, що використання рідної для дитини мови у навчальному процесі у школі позитивно впливає на успішність та психологічний стан дитини. З впровадженням навчання мовами меншин на рівні з офіційною мовою, діти ставали більш впевненими у собі, активніше брали участь у навчальному процесі та шкільних заходах, менше покидали школу, досягали кращих результатів та показників перевірки знань. Цікавим є також той факт, що діти, які належать до меншин, починали краще володіти як своєю рідною мовою, так і офіційною мовою держави чи регіону.

У 2017 році був прийнятий Закон України «Про освіту». Стаття 7 цього Закону встановила, що мовою освіти є державна мова, разом з тим зменшивши обсяг освіти мовами меншин, особливо на рівні середньої школи9. Закон «Про освіту» розділяє мови на чотири категорії з різними правовими режимами:

● державна мова (українська);

● мови корінних народів;

● мови національних меншин, які є офіційними мовами ЄС;

● мови національних меншин, які не є офіційними мовами ЄС.

 Стаття 7 Закону містить таке формулювання: «особам, які належать до національних меншин України, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини». Тобто, закон залишає право представникам національних меншин здобувати дошкільну та початкову освіту мовою відповідної національної меншини, але здобуття середньої освіти вже має відбуватися українською мовою. Крім того, законом встановлено, що окремі предмети можуть викладатись англійською та іншими офіційними мовами ЄС (болгарською, грецькою, румунською тощо). Таке формулювання не гарантує право на отримання освіти рідною мовою, а лише залишає це питання на розсуд місцевих адміністрацій. Також, закон не передбачає можливості викладання в середній школі мовами інших національних меншин (білорусів, євреїв), а передбачає лише вивчення цих мов як навчальної дисципліни. Таке формулювання норми закону може призвести до звуження можливостей навчатися рідною мовою для представників національних меншин, мови яких не є офіційними в ЄС у порівнянні зі становищем, які гарантувались їм до цього. Неоднакове забезпечення мовних прав в сфері шкільної освіти представників різних національних меншин на практиці ставить у особливо вразливе становище білорусів, гагаузів, молдаван, євреїв, рома, вірмен та інших.

З  жовтня  2019 р. по  січень 2020 р.,  громадські монітори  проводили моніторингову  діяльність в рамках проекту «Мови національних меншин в сфері освіти в Україні: потенційні ризики та міжнародні стандарти» за підтримки ОБСЄ/БДІПЛ.

Метою моніторингу було дослідити яким чином мовні права у початковій та середній освіті гарантуються міжнародним правом з прав людини та національним законодавством України, які заходи держава може або ж зобов’язана впроваджувати для збереження мов національних меншин на своїй території, зокрема через забезпечення права національних меншин навчатися рідною мовою.

За результатами моніторингу було підготовлено Звіт в якому проаналізовано зміни українського законодавства щодо мови навчання у початковій та середній школі, досліджено реакцію представників національних меншин на Закон України «Про освіту» 2017 року, наведено результати опитувань у Східних та Південних областях, подано узагальнені висновки та рекомендації щодо реалізації права на освіту рідною мовою представниками національних меншин та забезпечення ефективного залучення представників національних меншин до вирішення питань про навчання рідною мовою. Результати моніторингу ґрунтуються на даних, які були отримані через аналіз українських та міжнародних норм та практик, опитування представників національних меншин, центральних та місцевих органів державної влади.

Для дослідження було обрано громади національних меншин, в тому числі і ті, мови яких не є мовами ЄС (євреї, рома, молдовани, білоруси, вірмени, гагаузи), що проживають в Східних і Південних регіонах України (Харківська, Донецька, Одеська, та Херсонська області). Саме вони (за висновками Венеціанської комісії на її 113-му пленарному засіданні від 8-9 грудня 2017 року) є в найбільш уразливому становищі через потенційне звуження можливостей навчатися рідною мовою. 

З інформації, отриманої під час моніторингу, можна зробити висновок, що з представниками національних меншин було проведено недостатньо консультацій у процесі підготовки та прийняття Закону України «Про освіту» (2017) та Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019). Також, більшість опитаних представників національних меншин на даному етапі не вбачають порушення мовних прав в сфері отримання освіти у школі, хоча й висловлюють бажання, щоб їх рідна мова більш активно використовувалась у навчальному процесі. Значна частина опитаних взагалі не була обізнана про зміни, які відбулися за останні роки на законодавчому рівні щодо мови навчання в школі.

 З повним текстом Звіту  можна ознайомитися за наступним посиланням: https://www.slideshare.net/ssuserd328fb/ss-239166078

Контакти

  • Ірина Лось
  • e-mail: locirina19@gmail.com
Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 0  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.