За її словами, найскладнішим в цій справі було схилити безпорадну жінку до отримання юридичної допомоги та пробудити у клієнтки надію, що можна отримати бажаний результат.

«Коли  я вперше побачила Валентину Іванівну в приміщенні Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, її очі були наповнені смутком та відчаєм, вона виглядала змученою безнадією людиною, яка вже не вірить, що комусь може бути до неї справа. Я вже майже рік, декілька годин на день безоплатно консультую клієнтів Pro bono, але жодного разу ще не бачила такої приреченості. Тому одразу вирішила взятися за її справу безоплатно.

Під час нашої першої зустрічі за плечами Валентини Іванівни вже було рішення суду першої інстанції, яким їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог, пропущений строк для оскарження вказаного рішення у суді апеляційної інстанції, десятки звернень до різних структурних підрозділів Сумської обласної державної адміністрації. І найстрашнішим було навіть не відсутність бажаного результату та скалічене здоров`я, а впевненість у тому, що її доля нікому не цікава просто так по-людськи, без грошей….

В один із зимових вечорів, що був у лютому 2017 року, коли лишень починало темніти, Валентина Іванівна вийшла із під`їзду свого будинку, що розташований на вулиці Харківській у м. Суми, та попрямувала до супермаркету, який знаходився неподалік. Проходячи повз автомобільну стоянку, що примикала до самого магазину, Валентина Іванівна впала та зламала ногу. І справа була не у тому, що Валентина Іванівна була неуважною та не дивилася куди йде, а у тому, що вже декілька днів підряд періодично йшов сніг, який то перетворювався на лід,то розтавав, та ще й з каналізаційного люку, що був розташований на тій же стоянці, виливалася вода. Як вже можна було здогадатися проблему вирішувати ніхто не поспішав, ні міська влада, ні адміністрація магазину біля якого знаходилася вказана територія.

Після падіння піднятися Валентина Іванівна не змогла. Покупці магазину викликали швидку, яка повезла жінку до лікарні. А потім було декілька місяців стаціонарного та декілька місяців амбулаторного лікування, безліч ліків, болю, витраченого часу та коштів, які ніхто не поспішав Валентині Іванівні компенсувати. Жінка заново вчилася ходити, незважаючи на страшенний біль та цілковите знесилення. В результаті перелому, одна нога Валентини Іванівни стала коротша іншої на 20 см, кістки зросталися дуже довго. Допомогти Валентині Іванівні, окрім її дорослого онука та колишньої невістки, було нікому – син жінки помер майже десять років тому, інших родичів вона не мала.

Як тільки Валентина Іванівна змогла ходити, вона попрямувала до Сумського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, де їй надали адвоката, який склав позовну заяву про відшкодування моральної шкоди. Підтвердити те, що жінка та її родичі витратили велику кількість коштів (які збирали самотужки) на лікування, адже рахунків жінка не зберегла, коли лікувалася, навіть не думала, що хтось може їй не повірити просто на слово…

Після цього, Валентина Іванівна численну кількість раз зверталася за допомогою до депутатів різного рівня, але все було марно.  Кожен раз їй обіцяли але жодного разу не допомогли.

Тож я вирішила спочатку направити запити, з метою з`ясування за ким була закріплена територія на якій сталося падіння жінки та  чому одразу не було зупинено витікання води із каналізаційного люку. Виявилося, що вказана територія, як це не дивно, на той час ні за ким закріплена не була, договорів оренди ні з ким підписано не було. Витікання води із каналізаційного люку зупинили, як тільки довідалися про порив. Отож, незрозуміло хто повинен відповідати за падіння Валентини Іванівни.

Записалися разом на прийом до міського голови, хоча жінку ніхто вже не бажав там бачити мотивуючи тим, що вона вже декілька разів відвідувала вказані прийоми, з метою вирішення своєї проблеми. Прийшлося наголосити на тому, що Валентина Іванівна, може відвідувати хоч кожен прийом, що здійснює міський голова.

Погода у той день не бажала нам успіху, тому ми майже вплав дісталися до приймальні. Розмова із міським головою та його заступниками була тривалою та не простою. В результаті було вирішено написати заяви про надання допомоги до депутатів Сумської міської ради та отримати погодження директору міського Департаменту соціального захисту населення.

Наступним кроком  був прийом директора департаменту, яка запевнила нас, що у випадку надання коштів депутатами, за департаментом справа не стане.

Після цього, були складені заяви до депутатів Сумської міської ради, з метою надання коштів через департамент соцзахисту та направлені адресатам.

Валентина Іванівна вже перебувала у піднесеному настрої, аж раптом свої корективи вніс карантин та стаціонарне лікування жінки у кардіологічному відділенні.

І незважаючи на відкритий фінал, на даний час, цієї історії, головним у ній є навіть не те, що справа нарешті рушила з «мертвої точки» і перебуває на контролі Сумського міського голови а те, що Валентина Іванівна вже не дочекається закінчення свого стаціонарного лікування, щоб з новими силами продовжувати відстоювати свої права та вірить що все можливо і вона та її доля комусь небайдужі.

Найважливіше у будь-якій справі це розуміння клієнта, що його доля важлива для сторонньої особи яка надає допомогу безкоштовно. Віра простої людини в те, що у нашій державі допомога може бути надана просто так, без матеріального зиску та будь-якої вигоди. Це подяка – це сльози щастя та щиросердне «Дякую Вам!». А я, у свою чергу, назавжди запам‘ятаю цю клієнтку».

Проект фінансується за кошти Програми розвитку співробітництва та сприяння демократії Міністерства закордонних справ Литовської республіки / The project is financed by the funds of the Development Cooperation and Democracy Promotion Programme of the Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Lithuania.