Глобальна суперкриза – це шанс для українців. Поки всі «великі» займаються своїми проблемами – ми могли би зробити ривок! Інтелектуальним пошукам альтернативи деградаційному та соціально-дарвіністському курсу був присвяченийІІІ Громадянський лекторій на тему «Інноваційний прорив і «нова індустріалізація» як складові модернізації України», організований у Києві Студреспублікою.

Про критичну необхідності та способи здійснення модернізації, інавацій та інновацій, «нової індустріалізації» задля відродження України 25 липня 2020р. у приміщенні Українського союзу промисловців і підприємців дискутували активні громадяни й авторитетні інтелектуал(к)и – Сергій Белашко, Євгенія Більченко, Сергій Дацюк, Олексій Жмеренецький, Андрій Єрмолаєв, Олександр Кава, Дмитро Марунич, Віктор Суслов тощо. До вашої уваги огляд події.

Глобальна суперкриза (одночасно – фінансово-економічна, екологічна, всіх відносин у світі) та пандемія, якою прикриваються панівні групи і класи для того, щоб приховати та перекинути на якісь «реалії», «обставини» й усе суспільство відповідальність за суперкризу та некомпетентність і корумпованість своїх дій під час неї, супроводжуються справжніми тектонічними змінами.

Час й об’єктивні, наукові закони природи і життя довели жалюгідність неоколоніальних концепцій «аграрної наддержави» та лібертаріанського радикального ринкового раю (направду, як ми всі з вами відчуваємо на собі – пекла). Проте, критики, криків про зраду категорично недостатньо!

Формат події – інтенсивний лекторій у режимі презентації проблемних позицій у вигляді експертних доповідей із подальшим змістовним обговоренням, це простір свободи без цензури і хейтспічу. Це вже ІІІ Громадянський лекторій на зазначену тематику, можна на щось спиратися з того, що було напрацьовано в попередні рази проведення, а з іншої сторони, і на інший доробок республіканських проєктів, які практично всі присвячені тим чи іншим аспектам модернізації, інноваційного шляху розвитку України – це вже багаторічна системна діяльність. 

Розпочавши подію, Павло Вікнянський наголосив, що республіканці працюють і живуть для того, щоб Україна, наші громадяни були серед топ-20 найбільш розвинених держав світу за рівнем життя. «Ситуація з суперкризою та пандемією показала, що це – ситуація можливостей», – зауважив лідер республіканців, – «шкода, що черговий раз взагалі не використовуються такі специфічні моменти». Павло принагідно нагадав слова всесвітньовідомого українського філософа Михайла Мінакова, які за рік стали ще більш актуальними: «Така «дрібнота» – і така громада викликів, масштаб людей і проблем не співпадають».

Із вітальним словом також виступив друг і партнер Студреспубліки, директор видавництва «Саміт-книга» Іван Степурін, котрий назвав Студреспубліку найбільш інтелектуальною організацією для молоді, яка готує достойних керівників. Народний депутат України, депутат Студентського парламенту України-2008/2009 Олексій Жмеренецький додав, що Студреспубліка вчить працювати з онтологіями, виходити за рамки, дивитися цілісно.

Олександр Щерба, один із лідерів республіканців, зауважив, що Україна – у надконкурентному середовищі й «не варто чекати системної підтримки, яка би могла змінити ситуацію ззовні, її точно не буде».

Мусимо зауважити, що «нова індустріалізація» – термін досить умовний, він означає наступний етап розвитку соціально-економічних відносин людства і полягає у розвитку індустрій, які ґрунтуються на надсучасних технологіях, є дуже гнучкими, індивідуалізованими й, одночасно, глобалізованими, тісно зв’язані з безперервною освітою протягом усього життя, які можуть бути побудовані на адитивних принципах (3D, 4D, 5D), пов’язані зі сферою ІТ, віртуальністю, зав’язані на всі рівні космосу тощо.

Маємо справу з тотальною відмовою від мислення, уяви, установок на інновації

Розпочав інтелектуальний марафон із темою«Умови інновацій та інавацій» філософ, експерт Студреспубліки Сергій Дацюк. Він із самого початку розставив важливі акценти про природу суперкризи – що вона могла бути просто кризою, а стала коронакризою. Водночас, уявлення про кризу в Україні немає, бо немає еліти, з молоді ж вона точно не виникне: на стратегів (брахманів) не можна вивчити (для цього треба занурювати в кризу і формувати стан мислення, як, приміром, під час ОДГ Студреспубліки).

Загалом, особливо в Україні, ситуація страшна. Ми маємо справу з тотальною відмовою від мислення, уяви (особливо про ціле – не фрагментоване), установок на інновації, а в молоді – ще й відмовою від досвіду. Нове покоління вчителів не вчить думати, тож і лекційний формат більше не працює – натомість, потрібен діалог. Наука втратила свій потенціал, інженерів витіснили техніки та технологи: не те, що Інакшого, нового немає з 60-х рр. ХХ ст., є лише квазіновизна – значить треба змінювати сам об’єктний підхід. Треба говорити не на рівні мемів, маніпулюючи розумними словами, як то «інновації», «розвиток», а на рівні мислення, мисленнєвих установок.

Інновації працюють – наголосив інтелектуал – через організаційні підходи, на технологічних картах, на людях – реальних носіях інновацій. А є ще спеціальні інноваційні концентрати або «шарашки», де є драйвер, як Маск, який усе розвиває. І за жодних умов інновації неможливі, коли носіїв інновацій доводять до жаху, до зубожіння, вбивають документацію, освіту, яка народжує мислення, деіндустріалізують усе і продають за кордон.

На сьогодні ми маємо «людей, які навіть не підозрюють, яку милу нісенітницю вони несуть» і ситуацію, в якій установка на мислення, інновації – не є цінністю. Політично це кінець, за таких умов навіть реформи неможливі», бо для них має бути бачення другого кроку, довше цілепокладання. Спроби ж інновацій виливаються лише в обмеження і заборони, навіть вшиваються в них, як у «корупцію в смартфоні», бо якщо ціль – не спільне благо, то це застосунок для хабаря.

«Нинішня влада прямо або опосередковано працює на те, щоби закрити проєкт «Україна» і виставити його на зовнішній продаж», – робить сумний висновок Дацюк. Найближчим часом ніяких інновацій не буде, бо розпад триває – і нічого цьому на мисленнєвому й організаційному рівні не можуть протиставити. Тому треба вчитися виживати!

Чи легше було 20-30 років тому прорватися до Першого світу?

«Аналіз шансів України вийти в Перший світ»– позиція, з якою виступивнардеп Олексій Жмеренецький. На його думку, що ж нам, власне, заважає:

• приклад успіху Південної Кореї, Китаю, Сінгапуру демонструє, що це були, а здебільшого і є, авторитарні режими, де влада може робити, що завгодно; «демократія – обмежувач сильних дій» (зокрема, підтримки експорту), адже «треба не лише не дратувати людей, а й тримати їх у строї»;
• змінився час. От Китай і «крав технології» (зараз це дуже жорстко регулюється), і фактично «дарував своїх робітників у користування» (як це зараз можливо?);
• вільні кордони: на відміну від ситуації 20-30 років тому, зараз громадяни будь-коли можуть покинути країну;
• міжнародні угоди – звісно ж, несправедливі.

Щоб усі ці обмеження обійти, то треба, як вважає політик, «пропетляти між інтересами глобальних стейкголдерів», давити на вади у конкурентів (екологія, соцпакет) – є «багато мемів, лайвгаків, на підтримці яких можна маніпулювати».

Право народу на суверенітет узурповане пєтляющою корпоратократією

Діалектично продовжив лінію про «Суверенітет в умовах Третьої Глобалізації» філософ, експерт фіналів Студреспубліки і спікер Громадянських лекторіїв Андрій Єрмолаєв. Кваліфікував жорстко: наразі при владі адепти «петляющего корпоративного суверенитета», які бачать у більшості населення лиш ретрансляторів того, що показує телебачення (особливо російське).

На думку доповідача, варто наголосити на специфічних умовах, коли у країні відсутня культура випрацювання самостійного критичного мислення (мова зовсім не про модне нині політиканство), деіндустріалізація призвела до розмивання і руйнування внутрішніх національних кластерів, водночас, політичні кадри в «квазіновому режимі» – все одно в руках у місцевих політико-економічних груп.

Право народу на суверенітет узурповане корпоратократією. Несуверенність еліт – один із основних викликів, які стоять перед Українською республікою, а ідея перезавантаження держави – головна для трансформації української корпоративної держави в умовах кризи. Мусимо застосувати до держави гегелівське розуміння свободи як усвідомленої необхідності.

Капіталізм, очевидно, нормує свободи для мінімізації втрат – й коронавірусна політика у світі стала ідеальним інструментом для управління свободами.

Складних революційних потрясінь нам не уникнути, в ролі ж тих, хто почне збірку, можуть виступити, на думку мислителя, наступні соціальні групи: торгівельний бізнес (ті самі мережі), середня ланка агроолігархії, залишки гуманітарного класу.

Україну жодна країна не хоче бачити розвиненою

Економіст Віктор Суслов виступив із позицією в жанрі «Рефлексія про минуле і майбутнє» на тему, власне, самого Громадянського лекторію, з самого початку зауваживши, що нереалізований потенціал – це політичне питання, не лише економічне. Сучасний світ – доволі жорсткий, і він не про те, щоб допомагати один одному: «держава існує для того, щоб боротися за вплив у світі, щоб робити джерела сировини, щоб мати і ділити території, щоб ділити фінансові ресурси, щоб ділити ринки збуту. В Україні ж суспільству нав’язана ідея, що Захід нам допоможе, що він нібито хоче бачити Україну розвиненою країною. Україну ніхто не хоче бачити розвиненою країною, і тільки може бути певна політична сила в Україні, яка захоче».

Ідеологія незалежності економіки несумісна з «вашингтонським консенсусом». Приміром, підписана Україною редакція угоди про Євроасоціацію свідомо була спрямована проти української економіки, а дії західних країн, на думку фахівця, часто прямо спрямовані на знищення нашої промисловості.

Ексміністр економіки України наголосив, що без держави неможливі великі проєкти, а без протекціонізму, «економічного націоналізму» у нас немає перспектив. Проте, на жаль, те, що створюється великими, серйозними зусиллями – не сприймається.

Зараз настільки все в економіці руйнується, що треба ставити питання хоча би про просте відтворення. З приводу кредитів, економіст підкреслив, що «питання не в тому, що займають, а на що».

«Вихід є – але він не там, де вхід!» – метафорично підсумував промовець.

Неоліберальна модель: ніхто ні про кого не думає

Питання справедливих тарифів – вже не один рік у топі запитів населення. Дмитро Марунич, експерт із енергетики, експерт фіналів Студреспубліки і спікер попереднього Громадянського лекторію по інноваціям і «новій індустріалізації» дуже фахово говорив на тему:«Тарифна політика «зеленої влади» – добре йдемо шляхом «папєрєдніков».

Експерт наголосив, що енергополітика останніх років (яка суттєво не змінилася при Зеленському) призвела до істотного зростання боргів «усіх перед всіма», відповідно вона не є робочою. Тарифи повинні регулюватися державою, виходячи з реальних доходів домогосподарств – і саме так відбувається в Європі. У нас люди елементарно не в стані сплачувати такі тарифи, а (нео)ліберальна модель полягає саме в тому, що ніхто ні про кого не думає – а значить цю модель треба переглядати.

З простих рішень: всі структури тарифів треба зробити публічними і виставляти в інтернеті.

«Те, що продукує українська освітня система, не дає навіть шансу на модернізацію»

Про«Гуманітарні чинники модернізації»далі говорив політолог, експерт фіналу Студреспубліки-2017 і двох останніх ЗиСР Сергій Белашко. Інтелектуал відзначив, що всюди завданням освіти є закладання образу майбутнього. Для того, щоб модернізація була невідворотною, а не разовим надзусиллям певного прогресора, модернізатора – важливо, щоб модернізація відбулася і в головах.

Модернізація – побудова майбутнього уже сьогодні, гра наввипередки з природнім ходом речей (жодним чином не осучаснення). Це, зокрема, і специфічні моделі комунікації та соціальної практики (в т.ч. віртуальні). А «те, що продукує українська освітня система зараз, не дає навіть шансу на модернізацію», бо прививає молодим людям не культуру модернізації, а культуру запозичення в інших суспільств і дуже багато часу приділяє ідеалізації минулого й віктимним подіям, щоб саме цим (а не відсутністю модернізації) пояснювати людям їхній поганий рівень життя.

Націленість у майбутнє обумовлює модернізацію, а зараз горизонт планування – на жаль, декілька тижнів. Необхідні уявлення про «світле майбутнє», бо ходячи по колу, ми приречені повторювати позавчорашні приклади розвинутих країн. І міф про «діджиталізацію» нам нічим не допоможе: електронна комунікація, цифра – це всього лише інструмент, він не може бути чинником глибоких змін, не можна від нього очікувати цілепокладання.

Для змін слід вибудовувати альтернативну культуру, цінності, поведінку, альтернативний до «зеленого болота» світ.

Неолібералізм залишає нам лише «сороміцькі аграрні та креативні сфери» – замість розвитку фундаментальної науки, освіти та медицини

Позицію «Альтернативна щодо аграрної колоніальності програма економічного розвитку України: подолання соціальної нерівності та неоіндустрії» виклала філософ, поет, культуролог, блогер, експерт фіналів Студреспубліки і спікер Громадянських лекторіїв Євгенія Більченко. Не «дівчина з кольоровим волоссям», а «гуманітарій, який здатен системно аналізувати економічну реальність» – виклала безжальний і їдкий маніфест критики ринкового неолібералізму, котрий залишає нам лише «сороміцькі аграрні та креативні сфери» – замість розвитку фундаментальної науки, освіти та медицини.

Специфіка часу в тому, що зараз відбувається категоричний розрив між ринком й державою, а ринок став уже навіть не просто політичним, а психічним. Ринок інкорпорований у наше підсвідоме кібернетичним порядком і сервісним розширенням держави.

«Вся транснаціональна економіка лежить на поверхні – й полягає в тому, щоб, ділячи нас усіх на носіїв різних символічних ідентичностей і не дозволяючи нам поєднатися ближче, ніж це можна, ринок через цю удавану мультикультурну багатоманітність забезпечував універсальну циркуляцію грошей», – проблематизувала доповідач. Тому й знаходимося всі зараз в духовній «курилці», де розмовляють про Маркса і Флоренського, а нас підслуховують спецслужби».

Проте, не все ще «профукане»…

Завершував насичений інтелектуальний день Олександр Кава, експерт із транспорту й інфраструктури, який свою практичну позицію «Шляхи розвитку транспортної інфраструктури країни»підкріпив цифрами та фактами. І частина з них вселяє оптимізм, бо не все ще «профукане». Наприклад, усупереч стереотипам, «Укрзалізниця» – у топ-10 світу за всіма показниками (скажімо, інтенсивність перевезення вантажів у нас у 4 рази вища, ніж у ФРН), водночас, за часи Незалежності кілометраж залізниці зменшився на 1 тис км, а незважаючи на високу дохідність, в її розвиток гроші не вкладають.

Розвіяв профі ще один міф – про платні дороги: в умовах України навіть за довгий період їх дуже важко окупити. Ну і, звісно, прокоментував «Велике будівництво» – це піарпроєкт, який ґрунтується на реалізації проєктів Державного дорожнього фонду та Державного фонду регіонального розвитку. Натомість, величезним транзитним потенціалом України ніхто не займається…

Підсумовуючи роботу III Громадянського лекторію по інноваціям і «новій індустріалізації» організатори та спікер(к)и наголосили, що без зміни курсу жодні модернізаційні потуги неможливі в принципі – порядок денний надто очевидний. І необхідність альтернативної політичної сили, яка буде здатна втілити в життя справді революційну програму інноваційного прориву, – не менш очевидна.

Павло Вікнянський наголосив: «Політика – це не те, де платять гроші, це не наймана робота. Припинити продаватися на всіх рівнях – це для України найголовніше. Це має бути стидно! Узурпацію декількома сотнями родин усієї державної, політичної, економічної влади, узурпацію медій – треба припинити. Якщо ми всі чогось варті як громадяни!» Те, як на наших очах легко, в ручному режимі, під соусом коронавірусу влада переполовинила держбюджет, прямо показує, що певні гроші в Україні є. Тільки йдуть вони на розпил і виводяться в офшори, а необхідно, щоб ішли на масштабну програму модернізації України.

«Зараз стало модно казати, що ми досягнули дна… Ні! По-перше, дна немає, по-друге, ще є довго куди падати, бо у нас дуже багата країна: у нас стільки (!) ресурсів і, головне, люди розумні».

Буде важко, але спільно все можливо!

Партнери: Український союз промисловців і підприємців, Газета прогресивних людей «Нова Республіка», видавництво «Саміт-книга», Журнал соціальної критики «Спільне».