Конкурс професійної журналістики «Честь Професії» у співпраці з Комісією з журналістської  етики організував експертний аналіз учасниками Комісії матеріалів-фіналістів конкурсу 2020 року.

Завдяки ретельній роботі учасників КЖЕ декілька робіт отримали максимально професійну оцінку з дотримання етичних норм та стандартів.

Ліна Кущ, членкиня Комісії з журналістської етики, аналізує роботу “Коли вчасна допомога надважлива: ветерани закликають побратимів не боятись відвідувати психолога” (автор - Станіслав Ясинський, ТСН Тиждень, 1+1).

“Сюжет журналіста Станіслава Ясинського присвячений темі психічного здоров’я ветеранів - темі, стосовно якої в суспільстві сформувалися певні негативні стереотипи. В тому числі – через брак журналістських матеріалів, які би проливали світло на цю проблему.

В українських медіа висвітлення тем, пов’язаних із ветеранами ООС-АТО, здебільшого зводяться до вузького переліку: «Ветеранам надали житло/землю», «Ветеранам не надали житло/землю, і вони вийшли з протестом», «Ветеранам надали благодійну допомогу, виділили путівки тощо». Такі матеріали формально відповідають усім канонам інформаційного жанру та нормам етики журналіста. Проте непропорційно великий масив таких новин, кореспонденцій, сюжетів створює враження про ветеранів як про людей, які є жертвою обставин, нездатних вирішити власні проблеми, таких, яких потрібно «жаліти». Крім того, в цих матеріалах ветерани представлені, як правило, знеособлено, як об’єкт для надання допомоги, - тоді як суб’єктом виступають представники влади чи благодійники.

Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста, йдеться в ст. 6 Кодексу етики українського журналіста. Таку повну і всебічну інформацію надає сюжет журналіста 1+1. Розповідь сфокусовано на обставинах життя конкретних людей – ветеранів, волонерки, лікаря, - що задовольняє запит суспільства на інформацію від очевидців подій (а не зі звітів посадовців).

Попри те, що тема психічного здоров’я ветеранів є суспільно важливою, вона тісно пов’язана із обставинами приватного життя героїв сюжету. За ст. 3 Кодексу етики, журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. А ст. 8 передбачає, що «редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду та текстового супроводу, тощо не повинні фальсифікувати зміст». Варто звернути увагу на те, як автор дотримується цих вимог у сюжеті:

• Ім’я бійця, який перебуває на прийомі у лікаря, не названо, пацієнта знімають зі спини. Так само на відстані знято інших пацієнтів-ветеранів, які проходять (чи проходили) лікування. В одному випадку обличчя заблюрене, людину неможливо впізнати.

• Під час розмов із героями сюжету, які погодилися назвати себе, журналісти роблять акцент на тому, що відчували і відчувають ветеран і волонтерка, а не називають їхні діагнози.

• Фрагменти, відзняті в попередні роки, чітко позначені роком зйомки.

• Автори утримуються від докладного опису деталей трагічних подій, через які пройшли співрозмовники і після яких почали відчувати психічні розлади.

Ці кроки дають можливість уникнути ефекту узагальнення, стереотипного сприйняття певної групи людей або акценту на травматичних деталях, а не на відчуттях людей. Кілька разів протягом сюжету автор згадує про випадок із ветераном, який погрожував підірвати міст метро в Києві. Чимало медіа, висвітлюючи згаданий випадок, вдалися до залякування аудиторії, через що створили уявлення про ветеранів як про групу людей, небезпечних для суспільства, схильних до асоціальної поведінки і правопорушень. Тоді як «ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання», - йдеться в ст. 15 Кодексу етики.

Натомість у сюжеті Станіслава Ясинського, попри порівняння психічних розладів із «мінами» всередині людини, акцент робиться не на уявній небезпеці всіх ветеранів для суспільства, - а на тому, що психічні розлади становлять загрозу насамперед для самих ветеранів. І важливо, що автор показує шлях вирішення таких проблем та приклади позитивного результату.

Разом із тим вважаю за доцільне порадити журналістам не зловживати абревіатурою ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), оскільки спектр психічних розладів набагато ширший. Крім того, варто розповідати аудиторії, що ПТСР може трапитися не лише у ветеранів, а й у будь-якої людини, яка опинилася в надзвичайно травматичних для неї обставинах. Таке доповнення дасть змогу не маргіналізувати окрему соціальну групу, а представити її як невід’ємну частину суспільства”.

Пресслужба конкурсу “Честь Професії”