bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Як втекти від домашнього насильства в карантин і де отримати допомогу

Матеріал: Леся Харченко

Залишайтеся вдома!” – найпопулярніше гасло кількох останніх місяців. Від початку пандемії власна оселя, дім стали уособленням надійного, спокійного місця, острівця безпеки у новому непевному світі. Але не для всіх. Карантин проявив багато гострих суспільних проблем, одна з них – домашнє насильство. 

Або ти будеш зі мною, або помреш!”

Такий ультиматум отримала Олена від свого чоловіка. Вона знала, що це не порожні слова – чоловік мав зброю і вмів нею користуватися. Неодноразово він описував, як уб’є жінку, розчленує її тіло і поховає сліди злочину. Погрожував вбити її та дочку, а після – вчинити самогубство.  

У ситуації домашнього насильства найбільша проблема для постраждалої – нема куди піти від агресора

Відсутність іншого житла, коштів, підтримки з боку рідних змушують залишатися і терпіти. Порятунком у такій ситуації може бути притулок для постраждалих від домашнього насильства. Притулки – це установи, де жінка, що переживає домашнє насильство, може сховатися, побути у безпеці, отримати психологічну і юридичну підтримку. Зараз в Україні є кілька таких установ, одна з них – притулок у Київській області, створений всеукраїнською благодійною організацією “Конвіктус Україна” (далі – Конвіктус) разом із Васильківською районною радою.

Конвіктус – мережа організацій (крім України, діють також осередки в Естонії та Швеції), що спеціалізується на підтримці і допомозі вразливим групам населення. Так, в Естонії організація допомагає переважно наркозалежним людям, у Швеції – більше фокусується на бездомних. Цього року мережі виповнюється 34 роки.

Ми з Конвіктусом – однолітки,” – жартує менеджерка проектів ВБО Конвіктус Юлія Царевська. Вона працює в організації вже 8 років, займається, зокрема, підтримкою жінок з вразливих груп, що опинилися у складній ситуації. 

Загалом в Україні Конвіктус працює вже 14 років. Починалася робота з підтримки ВІЛ-інфікованих та реінтеграції осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі. У рамках останнього напрямку був створений Дім на півдороги – соціальна установа, де жінки могли отримати підтримку та ресурси для адаптації після ув’язнення. 

Перший притулок для жінок, ініційований Конвіктусом, з’явився у 2016 році – як відповідь на війну і кризу, з нею пов’язану. Він діяв як всеукраїнський.

До нас приїжджали різні жінки з усієї України, – каже директорка притулку Наталія Решетова, – з різними проблемами, ситуаціями.  Були навіть героїні теле-шоу “Говорить Україна” (реаліті-шоу, що базується на драматичних історіях, пов’язаних з насильством у сім’ї). Ми думали – це все вигадки, спеціально зрежисовані історії. А виявилося – ні!”  

Він контролював, щоб я не могла заробляти гроші. Коли помітив, що роблю випічку на замовлення, змусив це припинити..

Часто життя з кривдником нагадує страшне кіно – погрози, щоденний тиск, контроль, залякування, знецінення. “Я не могла сама виходити з дому. – згадує Олена, – У нас приватний будинок, паркан навколо подвір’я.. Це було схоже на в’язницю! Він контролював, щоб я не могла заробляти гроші. Коли помітив, що роблю випічку на замовлення, змусив це припинити.. Підтримки ззовні я практично не мала. Від батьків чула – ну, він же дбає про родину, матеріально забезпечує вас з дітьми.”

Ситуацію, коли жінка живе з кривдником багато років підряд, я називаю хронічним насильством. – каже Юлія Царевська, – “Вона може тривати 5, 10 років. Жінка опиняється у ситуації соціальної ізоляції – її контакти обмежені, вона втрачає зв’язки, перестає працювати. Часто зі сторони це виглядає як типова нормальна ситуація – чоловік забезпечує родину, а жінка доглядає за дітьми, займається домогосподарством. Але насправді жінка потрапляє в економічну залежність. У ситуації такого тотального контролю з боку агресора дуже важко підготуватися до втечі. Навіть речі зібрати. Тому іноді жінки потрапляють до нас лише з кількома найнеобхіднішими речами.”

Наталія Решетова розповідає: “Моя робота у притулку почалася з позиції соціальної працівниці. Це було ще у Броварах. Я спілкувалася з нашими клієнтками з самого початку їх перебування у притулку. Ми починали з теми, що таке насильство. Багато жінок не ідентифікують насильство на початку. Насильство сприймається як побої. Натомість починається все з іншого – з психологічного, економічного насильства. Спочатку відбувається цькування, знецінювання – “та кому ти така потрібна, крім мене..” – економічні обмеження. А вже потім, наостанок фізичне насильство”. 

У 2018-му притулок перейшов на державне фінансування і змінив статус на регіональний – почав приймати постраждалих з Київською області. Конвіктус продовжує надавати притулку структурну та координаційну підтримку. “Зараз серед наших клієнток в основному сільські жінки. Часто це багатодітні мами з малими дітьми, жінки з бідних родин, які не мають роботи”, – розповідає Юлія Царевська. Притулок слугує місцем безпечного перебування для жінок і дітей, надає психологічну підтримку, перенаправляє за юридичними консультаціями. При цьому готують, прибирають  клієнтки самі. “Для них це також своєрідна терапія – спілкування між собою на кухні, можливість щось контролювати самостійно, бути самій собі господинею. Буває, приїжджаєш у притулок, відкриваєш холодильник, а там – десяток різних борщів!.. Бо – кожна варить свій”.

Кухня у притулку. Фото надане ВБО “Конвіктус Україна”

У нападі гніву він почав душити її. Олена зрозуміла, що потрібно діяти зараз, бо кінця карантину можна і не дочекатися

Олена вже була готова піти від нього. Після багатьох років страждань, намагання підлаштуватися, сподівань, що “все налагодиться” вона нарешті змогла зібрати достатньо сили і рішучості для розлучення і початку нового життя. Поштовхом стала розмова з сусідкою, яка випадково дізналася про ситуацію і підтримала Олену, стала на її бік. Це допомогло жінці утвердитися у своєму рішенні. Аж тут почався карантин…

Початок карантину відзначився у притулку незвичною тишею. Наталія розповідає: “Кілька днів наш телефон просто мовчав. Це було щось незрозуміле і неймовірне, адже зазвичай на вихідні і свята – коли всі вдома – ми отримуємо найбільше звернень”.  Вже пізніше колеги дізналися, що причиною такої ситуації стало припущення, що притулок не працює (адже більшість комунальних установ під час карантину закрилася для нових відвідувачів). “Було уявлення, що, якщо закрилися садки, школи, то і притулок не працюватиме. До того ж перестав ходити транспорт. До речі, коли його роботу поновили, у перший же день був просто шквал звернень.”

Під час карантину не було можливості зняти побої через безпекові обмеження

Перебуваючи на карантині з чоловіком-кривдником, який тепер також весь час був удома, Олена намагалася уникати конфліктів. Важливим було протриматися до закінчення дії жорстких обмежувальних заходів, перечекати. Однак, коли одного разу чоловік у нападі гніву почав душити її, Олена зрозуміла, що потрібно діяти зараз, бо кінця карантину можна і не дочекатися. “Після того, як  він душив мене, у мене вся шия була синя… Я вже втрачала свідомість.” Врятувало те, що дочка почала кричати крізь зачинені двері “Відпусти маму!”. Поліція, куди звернулася жінка, не надала адекватної допомоги. “Ви знали, що під час карантину немає можливості зняти побої через безпекові обмеження? Поліція їде іноді годинами.. Їх можна і не дочекатися”.

Жорсткі карантинні обмеження, зокрема, зупинка транспорту ускладнила життя і для клієнток, які вже перебували у шелтері. На той час там було 8 осіб – 3 жінок, усі з них – з дітьми, одна  – вагітна. “Неможливість пересування, закриття різних закладів призвели до того, що навіть ті у шелтері, хто мали роботу, її втратили. Фактично, жінки залишилися без будь-яких засобів для існування, “відрізаними” від решти світу”. Для деяких постало питання, як взагалі існувати далі. Розповідає Юлія Царевська“Жінки казали нам: ми не хочемо йти  жебракувати на вулиці. Це був потрійний стрес. Уявіть собі – ти втекла від насильника, переховуєшся. Перше, чого потребує жінка, потрапляючи у притулок – безпека. Почуватися у безпеці, знати, що тут кривдник не знайде мене і моїх дітей дуже важливо.  Але тут починається епідемія нової невідомої хвороби, починається карантин.. Немає ні роботи, ні розуміння, коли хоч щось налагодиться. Про яку безпеку тут може йти мова?”

Я зловила себе на думці, що називаю притулок домом.. Тут усі підтримують

Тоді було вирішено закупити продуктові пакети і засоби першої необхідності для проживаючих у шелтері. Юлія Царевська“Ми отримали грант у рамках програми “Людяність і взаємодопомога” від фонду “Відродження”. На ці кошти закупили продукти, ліки, вітаміни для дітей, а також протиепідемічні засоби – антисептики, бактерицидні лампи.. Для нас усе це теж було новим, невідомим і стресуючим..”Наталя додає: “Здається, ми ще ніколи не використовували стільки дезінфікуючих засобів, стільки доместосу, які у ці тижні. Нам усім було страшно. У притулку працюють четверо адміністраторок, вони місцеві – з села, в якому базується заклад. І вони продовжували ходити на роботу. Хоча їм теж було страшно через вірус і пандемію”.

Фото надане ВБО “Конвіктус Україна”

Олені допомогли врятуватися працівники соціальних служб. Вони ж привезли жінку у шелтер. “Спочатку я не до кінця розуміла, що це, який це заклад. Здавалося, це буде якась дисциплінарна установа з суворими правилами. Але виявилося, що тут просто… живуть люди.”

Після кількох тижнів у притулку Олена віднайшла почуття дому. “Я зловила себе на думці, що називаю це місце домом.. Тут усі підтримують. Кожен дає мені щось.” 

Підтримка у шелтері не лише емоційна. У рамках карантину вагомою допомогою для клієнток шелтеру стали вже згадані продуктові пакети. “Це було схоже на роздачу подарунків. – згадує Наталя. – Відгуки були – про нас ще ніхто так не дбав.” Юля додає: “Перебування у притулку має стати реабілітацією для жінки. Але як може відбуватися реабілітація, якщо нема чого їсти і немає можливості заробити на це? Спочатку треба задовольнити базові потреби”.

Про психологічну реабілітацію під час карантину також не забували – за допомогою шелтерського смартфону, закупленого в рамках проекту, проводилися дистанційні психологічні сесії, і навіть заняття з йоги і пілатесу. “Ну, якось же треба було цей стрес знімати” – сміється Наталя.

Крім цього для клієнток шелтеру підбирають необхідні речі та одяг. “Нам передають багато речей. З них жінки можуть обирати для себе те, що потрібно. Перебування у притулку – це своєрідне оновлення. Іноді воно потрібно і в речах – щоб одяг не нагадував про сумні, важкі події”. 

Один з наслідків насильства – ти починаєш думати про себе як про нікчему. Я думала так про себе, вважала, що це я у всьому винна

Після перебування в шелтері Олена планує розпочати нове життя. “Хочу знайти роботу. Це нелегко, адже я багато років не працювала. До того ж мені вже більше 40 років, а тут додається вікова дискримінація. Можливо, спробую готувати на замовлення. Я полюбляю пекти і у мене це добре виходить”. Ще Олена хоче отримати освіту і допомагати жінкам, які потрапили у ситуацію насильства. “Один з наслідків насильства – ти починаєш думати про себе як про нікчему. Я думала так про себе, вважала, що це я у всьому винна. Але тепер я знаю, що це не так. Я не винна. І жодна жінка, з якою таке сталося, не винна..”

Що робити жінкам, які можуть опинитися у ситуації насильства та аб’юзу у себе вдома?

Зараз карантин послабили, але кількість нових хворих на добу залишається великою. Говорять про можливу “другу хвилю” епідемії коронавірусу. Що робити жінкам, які можуть опинитися у ситуації насильства та аб’юзу у себе вдома?

Розповідає Юля Царевська: “Перш за все пам’ятайте – ми працюємо! Те, що притулки закриваються через карантин – це міф. У березні він наробив багато шкоди, бо до нас перестали звертатися взагалі. Так, були проблеми з транспортом, важко було б дістатися, але при потребі це можна якось залагодити. Тому – звертайтеся, запитуйте, шукайте допомогу. Ми працюємо завжди. Адже постраждалі не можуть чекати, їм потрібна допомога вже.”

Також Юля радить попередити когось з близьких/друзів про ситуацію можливого насильства і тримати з ними контакт. Встановити чат-бот МВС  #ДійПротиНасильства на телефон, через який можна залишити заяву/звернення, у разі, якщо озвучувати це голосом вдома буде небезпечно. Зібрати документи, гроші, речі першої необхідності і тримати їх  окремо, щоб була можливість швидко піти при потребі. 

Звернутися безпосередньо до притулку можна за цілодобовим телефоном +38 067 341 48 95.

Очікується, що економічна криза підвищуватиме напругу у суспільстві і сприятиме маргіналізації жінок

Наслідки пандемії ще не проявилися повністю, але вже зараз кількість звернень від жінок збільшується.

Раніше ми працювали в основному з вразливими групами – жінками, яких дискримінують за кількома ознаками (бідність, багатодітність, алко- чи наркозалежність тощо). Але зараз до нас почали звертатися жінки з великих міст, жінки, у яких, здається, все було добре до карантину, були “прикриті тили”.

Очікується, що економічна криза підвищуватиме напругу у суспільстві і сприятиме маргіналізації жінок. Тож кількість звернень до притулків і організацій, що надають допомогу, може зростати. У Конвіктусі готуються до цього. “Роботи зараз стало ще більше. Тому у нас гасло – не розслаблятися!”

Над матеріалом працювала Леся Харченко

Джерело: https://www.irf.ua/zalyshajsya-vdoma-i-vyzhyvy-abo-yak-vtikty-vid-domashnogo-nasyllya-v-karantyn-i-de-otrymaty-dopomogu/

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 0  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.