30.03.2020 Верховною Радою було прийнято законопроект № 3275 “про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)”.

Проектом, зокрема, вноситься ряд змін до Кодексу законів про працю України.

Переформулювання визначення трудового договору, яке міститься в ст.21:

“Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, [парламентарі пропонують виключити наступне: “визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові”], а власник підприємства, установи, …”

Юристи ГО “Трудові ініціативи” вважають, що важливою ознакою трудового договору є саме попереднє погодження сторонами умов і характеру майбутньої роботи. А формулювання “працівник зобов’язується виконувати роботу” може нести ризик виконання працівником своїх непрофільних обов’язків, оскільки вони безпосередньо не будуть визначені у трудовому договорі. 

До того ж, виключення правил внутрішнього трудового розпорядку зі ст.21 КЗпП може внести ще більше правової невизначеності, так як згадка про них міститься ще й в інших статтях кодексу: 

• п. 2 ч. 1 ст. 29 - роботодавець зобов’язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; 

• п. 3 ч. 1 ст. 40 - роботодавець має право звільнити працівника у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення. 

Крім того, новелами законопроекту є норми, покликані на регулювання дистанційної (надомної) роботи та гнучкого графіку робочого часу. І, зокрема, ст.60 вводиться поняття гнучкого режиму робочого часу, як форми організації праці, якою допускається встановлення режиму роботи, що є відмінним від визначеного правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи на певний обліковий період (два тижні, місяць тощо) норми тривалості робочого часу.

Це не в повній в мірі є логічним враховуючи наведені вище положення проекту - гнучкий режим роботи дозволяє відходити від правил внутрішнього трудового розпорядку в той час, коли за пропонованим визначенням трудового договору працівник не зобов’язаний виконувати роботу з підляганням внутрішнього трудового розпорядку. 

Проект містить наступне положення:

”При дистанційній (надомній) роботі працівники розподіляють робочий час на свій розсуд, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не передбачено у трудовому договорі”. 

Проте з запропонованого визначення трудового договору працівник і так не буде підлягати правилам внутрішнього трудового розпорядку. 

Варто взяти до уваги висновки експертів Головного науково-експертного управління Верховної Ради, які зазначили, що “оскільки правила внутрішнього трудового розпорядку поширюють свою дію на переважну більшість працівників (крім тих, які працюють дистанційно), більш доречним було б визначення у цій статті тих категорій працівників, на яких вимоги вказаних правил не поширюються”.

• Як вже згадувалося вище, проект пропонує замінити ст.60 Кодексу новою статтею, де визначити умови застосування гнучкого режиму робочого часу та дистанційної (надомної) роботи. Проте, положення дистанційної, надомної роботи відрізняються за своїми характеристиками від гнучкого графіку роботи, тому юристи ГО “Трудові ініціативи” вважають, що ці форми роботи потрібно викласти в окремих статтях, як це було зроблено в проекті Міністерства соціальної політики з цього ж питання. 

• Також проект містить позитивну норму про продовження строків для звернення працівників до суду для захисту своїх порушених прав. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів продовжуються на строк дії  такого карантину.

Резюмуючи, можна сказати, що в контексті змін до Кодексу законів про працю законопроект, незважаючи на позитивні прагнення унормувати виклики трудовим правам, що постали перед найманими працівниками в Україні на тлі пандемії COVID-19, через надшвидкий режим його підготовки має певні правові суперечності, які зможуть створити ще більше правової невизначеності та позбавити працівників такого необхідного під час карантину захисту.

Автори: юристи ГО “Трудові ініціативи” Інна Кудінська та Георгій Сандул