Фестиваль «Кіномедіа» в рамках спецпроєкту «Останні аналогові вибори» представляє вашій увазі серію інтерв'ю з лідерами думок та експертами. .

Першим відкриває нашу серію смарттоків Андрій Андрушків - керівник департаменту публічної політики та адвокації громадської організації «Centre UA».

Андрій розкаже про таке:

• кого ми вибираємо на виборах
• великі успіхи маленького українця
• смертельний гріх українця
• як впливати на владу
• очікування і реальність
• соцмережі і політика: благо чи покарання
• Центр UA
• побожний українець: вигадка чи реальність

“Привіт, мене звати Андрій Андрушків. Я працюю керівником департаменту публічної політики та адвокації громадської організації «Центр ЮА». Ми допомагаємо громадянам зрозуміти, що насправді влада національна і місцева збирається приймати, які рішення, постанови, закони і, щоб громадяни могли впливати, щоб ці рішення, постанови, закони були в їхніх інтересах.

На виборах ми вибираємо не просто владу. Ми не авторизуємо якісь сутності і не кажемо: «Керуйте нами», ми ще потім у міжвиборчий період, як громадяни, даємо частину своїх ресурсів, щоби ними розпоряджалися і от це, як на мене, ключова точка, яка дуже важлива для громадян, щоб вони розуміли з того, що, наприклад, навіть якщо ти студент і ти ідеш в магазин, купляєш там бутерброд собі, який коштує 20 гривень, в цей момент 4 гривні відправилося податками кудись, і тобі треба ставити питання, а куди? Чому я потім виходжу з магазину і непоремонтований тротуар, або немає вуличного освітлення, або немає інших якихось речей, немає в моєму місті скейт-парку, де я б міг займатися, або молодіжного центру? Ось це для мене вихідна точка, вона полягає в тому, що громадяни мали б розуміти – що все навколо відбувається за їхні гроші і вони їх платять. Політики деградують, люди, які отримують можливість управляти грошима, - вони деградують, кота постав біля сметани - він почне її їсти. Тому потрібно робити щось, щоби наші ресурси, які ми віддаємо, вони ефективно використовувалися, тому немає іншого способу, як контролювати у міжвиборчий період владу, тих, кому ми делегуємо повноваження, дивлячись на рішення, які вони пропонують. Не просто щемити через те, що політики погані як явище. В нас інакших немає, нам ніхто інших не завезе, але ми можемо тиснути на них, щоб вони робили рішення в наших інтересах.

Великі успіхи маленького українця

Ми вже навчилися, як громадяни, критично ставитися до влади і це показали останні вибори. Раз. Два - ми, як громадяни, лише точково навчилися напрацьовувати альтернативи.

Той же самий Франківськ і вся ця історія «Тепле місто», «Urbanspace». Тобто, це просто люди. Оце якраз приклад громадської дії. Або історія людей, які ризикуючи фактично своїм життям, намагаються зберегти одеську прибережну лінію, пляжі громадські. Це теж та сама історія, коли люди намагаються впливати на владу місцеву для того, щоби зберегти спільне благо. Тому ще це не історія сьогодення, це вони вважають історія на довгі роки. Та сама історія з ініціативою «Хто замовив Катю Гандзюк». Я думаю, що років ще 10 тому втримати в суспільній увазі країни цілої історію такого вбивства і намагатися тиснути на владу постійно, це якраз теж результат оцих змін, які пройшло громадянське суспільство.

Смертельний гріх українця

Українець, українці мають дулю в кишені завжди і оце намагання не те що обманути, або мати якийсь свій інтерес.

Це з одного боку. А з іншого боку, є така частина українців і що змушує іншу частину українців думати: «Так, стоп, а де тут найобка?». Ну і, замість того, щоб почати спільно двіжувати чи лютувати, коли йдеться, наприклад, про ризик забудови там історичного центру, люди спочатку один до одного придивляються. Так, ага, чи ця людина, чи їй цікаво зберегти історичний центр, чи він мером хоче наступним стати? І дуже багато часу, ми як громадяни, тратимо для того, щоби придивитися один до одного, оцінити і почати працювати. Тому що в нас немає оцієї от базової довіри і ми, як громадяни, чомусь не навчилися цінувати до сих пір інститут репутації. Оце от вихідна - ми довго придивляємось навіть на відвертих чортів. Ну, тому що, блін, камон, є ряд людей з якими в принципі не можна працювати, а є ряд людей, з якими можна працювати, але ми оцей час на транзакцію витрачаємо в обидвох випадках, як громадяни: «А може це він не такий вже і чорт», дивимось на чорта. А з іншого боку: «Так, а може це чорт?», дивимось на нормальну людину. Часу тратимо однаково, результат зовсім інший.

Як впливати на владу

Як тільки людина почне розуміти, що з того бюджету, який є на місцевому рівні, частину можна використовувати для якихось власних заходів (фестивалів, рейвів, теренових ігор чи ще чогось), людина почне далі розуміти – ага, тобто якщо з цього бюджету не будуть красти, то буде більше можливостей рейви робити. Ага, значить треба контролювати бюджет. Будь-яка влада, навіть сама кончена, вона боїться публічного розголосу. Закон про доступ до публічної інформації, той, на якому більшість антикорупційної архітектури побудовано, самої антикорупційної логіки, він був прийнятий тільки через те, що громадяни вимагали його від тодішньої влади. Тодішньою владою були відверті злочинці - Партія регіонів, Янукович, але в них не було інакших шансів. Тобто, як тільки ти починаєш ставити питання руба, починаєш об’єднуватися, починаєш тиснути, тільки тоді ти добиваєшся результату і, головне тут, не розпорошуючись, досягають успіху якраз, якщо ми говоримо про місцевий рівень, ті команди, які своє питання пушать, пушать, пушать, пушать, постійно намагаються тримати його в фокусі.

Очікування і реальність

Років 10-15 багато речей, про які ми зараз, тобто, які зараз не є можливими, вони будуть можливими. Років 10-15 ніхто не міг подумати, що в нас будуть здійснюватися закупівлі через «Прозоро». Ніхто такого не міг подумати. Чи, наприклад, що у нас буде електронне декларування для чиновників, тож ніхто не міг про це подумати. Що у нас можна буде за 450 гривень літаком злітати з Києва в Харків, а за 900 гривень злітати в Берлін, ти не ставиш це питання собі. Тому багато таких речей, які стосуються покращення можливості реалізувати себе як громадянина і як людину, вони поступово будуть ставати, просто що ми не відслідковуємо їх, коли ми розуміємо, коли цього нема, а коли воно щось з’являється, то ми такі: «Хм, клас, нормально, так завжди було».

Соцмережі і політика: благо чи покарання

В нас соціальні мережі перетворилися в каргокульт. Сплеск уваги до соціальних медіа він скоро закінчиться тільки тому, що ми замахаємся, з одного боку, а з іншого, ми бачимо вже зараз, що через соціальні медіа нас просто годують гавном інформаційним. Для чого мені читати, як обсирають один одного політики у соціальних мережах, що мені це говорить про те, скільки завтра коштуватиме молоко - нічого, за скільки грошей завтра мої батьки зможуть продати свій пай землі сільськогосподарського призначення – нічого. Медіа вони будуть первинно виконувати ту функцію, щоб інформувати, щоб громадяни могли розуміти, що відбувається, чи потрібно сірники купляти і сіль завтра, чи треба міняти долари, чи безпечно їх віддавати, своїх дітей, не знаю в табори на Одещині на літо, якісь такі штуки прикладні. А оцей весь розважальний, розважальна складова, вона просто буде зменшуватися. От і все.

Центр Юа

Я керую департаментом публічної політики й адвокації. Ми займаємося багатьма речима. В першу чергу, аналізом державної політики. Тобто ми намагаємося допомогти громадянам, щоб вони розуміли: а що зараз, от конкретно наступного тижня, може ухвалити Парламент, або Президент Зеленський вніс в Верховну Раду зміни до Конституції.

Ми за останній рік десь вже, напевно, близько 20 публічних консультацій якраз провели по різних об’єднаних громадах по всій Україні. Результатами стало створення молодіжних центрів ОТГ. Це якраз ми допомагали молоді мати якусь отаку точку, де вони можуть зібратися не для того, щоби алкоголь випивати, чи нюхати клей, а для того, щоб робити якісь цікаві проекти, грати в настільні ігри, чи мати можливість десь подивитися якісь розвиваючі чи просто веселі ролики на ютюбі, на екрані великому.

Те, щоб громадяни розуміли, що відбувається і що вони можуть зробити, щоб ситуація змінилась, оце от дві ключові речі.

Побожний українець: вигадка чи реальність

Побожний українець? Ну це громадянин для якого інша людина є найвищою цінністю. Мені важко повірити в побожність людини, яка постить 20 сторіс в день себе любимого, це явно прояв гордині якоїсь, або ще якихось штук, або якихось ментальних дисфункцій. Побожність вона дуже практична, ти ведеш себе нормально, чесно, не оскотинюєшся і не вважаєш іншого «за лоха і тєрпілу»”.

Відео інтерв’ю >watch<