Є багато життєвих ситуацій (сімейних, трудових, кримінальних тощо), у яких існує пряма чи непряма дискримінація, і важливо вміти ідентифікувати її.

У рейтингу гендерної рівності Україна посідає 65-те місце зі 149 країн. Це статистика звіту за 2018 рік, що був оприлюднений на Всесвітньому економічному форумі.

Всупереч поширеній думці, проблема ґендерної рівності стосується не лише жінок, а рівною мірою – жінок і чоловіків та відносин між ними.  Термін «ґендер» використовується на позначення соціальної статі людини, на відміну від біологічної статі.

«Базовий підхід до розуміння поняття «ґендер» полягає в тому, що він не має нічого «природного» чи біологічно «заданого». Це соціально сконструйоване поняття. На відміну від статі, яка задається природно і яку визначають ціла низка ознак: генетичні (набір хромосом), гормональні, соматичні та інші, ґендер є продуктом соціалізації, це – змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої і жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальними, політичними, економічними і культурними контекстами буття й фіксує уявлення про жінку та чоловіка залежно від їх статі» (Council of Europe Gender Equality Strategy, 2014–2017. – P. 3 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.coe.int/en/web/kyiv).

Для ефективної ідентифікації випадків дискримінації та надання правової допомоги потерпілим необхідно правильно визначати пряму та непряму дискримінацію, визначення якої дають міжнародні документи та законодавство  України.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» у статті 1 дає визначення прямої та непрямої дискримінації:

пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Є багато життєвих ситуацій (у сімейних, трудових, кримінальних тощо), у яких існує пряма чи непряма дискримінація, і важливо вміти ідентифікувати її.

Наприклад, основні групи трудових справ - це дискримінація жінок у доступі до роботи, порушення права на рівну оплату праці, дискримінація працівників із сімейними обов’язками, сексуальні домагання. Широко розповсюдженою є практика, коли при прийомі на роботу працедавець ставить, здебільшого жінці, питання, що стосуються наявності дітей чи планів на вагітність, тощо.

Марія, 42 роки, перебувала на обліку в центрі зайнятості та шукала роботу, маючи попередній досвід роботи менеджера з продажу. У центрі зайнятості їй надали скерування на працевлаштування у мережу АВС. Коли вона з ‘явилась до працедавця, їй повідомили, що їм потрібен молодий хлопець, а не жінка її віку, і попросили підписати відмову від працевлаштування. Марія заперечила, оскільки вважала, що може виконувати роботу, місце праці було недалеко від її житла, графік роботи теж був прийнятний. Однак працівниця відділу кадрів категорично заперечила і сказала, що їм потрібен молодий хлопець, а не старша жінка, оскільки робота складна та відповідальна.

Марія звернулась до центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Отже, з цього прикладу вбачається, що працедавець вчиняє дії, які є прямою дискримінацією жінок у доступі до праці та порушують вищезгадані норми законодавства.

Залежно від бажання та її позиції можна подавати позов про визнання дій працедавця дискримінаційними, а також висувати позовну вимогу про прийняття на роботу чи відшкодування шкоди, завданої дискримінаційними діями.

А ось приклад випадку порушення права на рівну оплату праці.

Ірина працювала юрисконсультом на підприємстві X. У розмові зі співробітницею вона випадково дізналася, що юрисконсульт, який працював до неї, отримував майже удвічі вищу заробітну плату. Ірина звернулася до директора з проханням про підвищення заробітної плати, однак отримала відмову з поясненнями, що фінансовий стан підприємства не дає можливості збільшити заробітну плату. Ірина звернула увагу директора на той факт, що її попередник отримував значно більшу зарплату, а за рік її роботи обсяг виконуваної роботи значно зріс. Директор відповів, що чоловікові необхідно годувати сім ’ю і відповідно більше заробляти, а їй він зарплату збільшити не може. Ірина почала шукати іншу роботу та за деякий час звільнилася. Через кілька місяців вона зустріла колишню співробітницю, яка повідомила, що на її місце взяли чоловіка і він отримує в 2,5 раза більшу заробітну плату ніж отримувала вона.

Ірина звернулася за консультацією до колеги юриста, фахівця з трудового права.

Щодо дискримінації працівників із сімейними обов’язками, це можуть бути справи, пов’язані, наприклад, з відмовою залучення жінки, яка має дитину до трьох років, до роботи у нічну зміну, незважаючи на те, що це єдина можливість заробітку для жінки, скерування у закордонне відрядження вагітної працівниці, надання відпустки у літній час чоловіку, який має двох дітей, тощо.

Спори, які виникають із сімейних правовідносин, наприклад:

             розірвання шлюбу, щодо неможливості розірвання шлюбу під час вагітності дружини та до досягнення дитиною 1 року і щодо надання подружжю строку на примирення, що має наслідком порушення прав та дискримінацію того з подружжя, хто бажає розірвати шлюб, особливо у випадках, коли ця особа є постраждалою від домашнього насильства;

                стягнення пені за прострочення сплати аліментів - непряма дискримінація жінок, що стягують аліменти, зумовлена застосуванням норми про максимальний розмір пені;

                поділ майна подружжя - дискримінація жінок, які були зайняті доглядом за дитиною» під час визначення їхньої частки у спільному майні подружжя.

Ірина перебуває у зареєстрованому шлюбі з Миколою. У них народилася дитина, якій на цей час 3 місяці. Ірина важко переносила пологи, та й допологовий період був нелегким, оскільки Микола жодним чином їй не допомагав. Вони живуть у квартирі, яка належить Ірині. Микола прописаний у ній. Микола часто приходив додому у нетверезому стані, вчиняв психологічне насильство, а саме: принижував, обзивав Ірину, виганяв з дому, не дозволяв їй спати з ним в одному ліжку. Коли народилася дитина і часто вночі прокидалася, Микола почав виганяти Ірину разом з дитиною з кімнати, а також почав бити. Ірина декілька разів серед ночі викликала поліцію, писала заяви на Миколу; він перебуває на обліку як такий, що вчиняє домашнє насильство. Микола сказав, що Ірина - його дружина, а отже, має жити і поводитися так, як він скаже, і що він нікуди не збирається йти з її квартири, поки вони у шлюбі. Ірина звернулася до адвокатів. їй повідомили, що поки дитині не виповниться І рік, вона не зможе звернутися із заявою до суду.

               Необхідно усвідомлювати, що факти дискримінації оточують нас в повсякденному та професійному житті, проте в силу тих чи інших причин багато людей їх не бачать (не сприймають) та, відповідно, не кваліфікують як проблему.

Як відомо, Україна ратифікувала не лише Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ), ст. 14 якої передбачає реалізацію прав без дискримінації, в тому числі за ознакою статі, а й Протокол № 12 до ЄКПЛ, який розширює заборону дискримінації і створює гарантії рівності у користуванні будь-якими правами, в тому числі правами, передбаченими національним законодавством держав-членів. Україна як правонаступниця УРСР успадкувала й усі міжнародні договори, ратифіковані УРСР, і серед них ратифіковану 19 грудня 1980 р. Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (далі – Конвенція CEDAW). Зокрема, ст. 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Верховною Радою України прийнято 8 вересня 2005 р. Закон України № 2866-IV  «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в Україні».  Важливо наголосити на ключових моментах Закону № 2866-IV, якими є:

• мета Закону – досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України;

• заборонено дискримінацію за ознакою статі та визначено (перелічено) ті ситуації, що не вважаються такою дискримінацією (ст. 6 Закону);

• передбачено забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у праці та одержанні винагороди за неї (ст. 17 Закону), під час укладання колективних договорів та угод (ст. 18 Закону) та у сфері підприємництва (ст. 19 Закону);

• передбачено обов’язки роботодавця (треба наголосити, що такими є суб’єкти і приватного, і публічного права), що повинні забезпечувати рівні права та можливості жінок і чоловіків у праці та одержанні винагороди за неї (ст. 17 Закону);

•  передбачено право особи, яка вважає, що стосовно неї мала місце дискримінація за ознакою статі, чи вона стала об’єктом сексуальних домагань, на звернення зі скаргою до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом (ст. 22 Закону);

• безпосередньо імплементовано в національний закон міжнародні зобов’язання України, взяті на себе при ратифікації Факультативного протоколу до Конвенції CEDAW: передбачено право особи будь-якої статі або групи осіб надсилати повідомлення про порушення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок у разі, якщо вичерпані внутрішні засоби правового захисту,

або якщо застосування таких засобів захисту невиправдано затягується.

Іншим важливим законодавчим актом є Закон України від 6 вересня 2012 р. № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (із змінами, внесеними згідно із Законом від 13 травня 2014 р. № 1263-VII).

Ключові моменти Закону № 5207-VI:

• визначено форми дискримінації (пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск) та наведено дефініції цих понять (ст.ст. 1, 5 Закону).

В ст. 2 задекларовано, що законодавство України

ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак (в т.ч. статі):

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб;

• у ст. 4 Закону наведено сфери суспільних відносин, на які він поширюється.

Правосуддя, трудові відносини (у т.ч. застосування роботодавцем принципу розумного пристосування), а також державна служба та служба в органах місцевого самоврядування серед сфер дії Закону визначені окремими рядками;

• до повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 10 Закону) віднесено: право звертатися до суду із заявами про дискримінацію з метою захисту суспільних інтересів та особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом; надання висновків у справах про дискримінацію за зверненням суду;

• передбачено право особи, яка вважає, що стосовно неї має місце дискримінація, звернутися зі скаргою до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом (ст. 14 Закону);

Необхідно звернути увагу на новелу КЗпП України, а саме на те, що Верховна Рада України

внесла зміни до ст. 2-1 «Рівність трудових прав громадян України» Кодексу.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, ґендерної

ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Проблеми дискримінації в Україні мають системний характер, який обумовлюється необізнаністю громадян та недостатнім рівнем захисту від дискримінації. Життя різноманітне і багатогранне. Вивчення вже наявної практики сприяє формуванню навичок застосування анти дискримінаційних стандартів. Будемо сподіватися, що спільними зусиллями ми всі зможемо зробити Україну кращою.

Нагадаємо, Координаційний центр з надання правової допомоги та Асоціація жінок-юристок «ЮрФем» підписали меморандум про співпрацю. Вони спільно працюватимуть над удосконаленням інструментів та механізмів захисту прав осіб, постраждалих від гендерної дискримінації, покращенням забезпечення рівного доступу до правосуддя, посиленням врахування гендерних аспектів при наданні безоплатної правової допомоги. На сьогодні розроблено Методичні рекомендації щодо ідентифікації випадків ґендерної дискримінації та механізм надання правової допомоги.

До уваги! За безоплатною правовою допомогою, юридичними консультаціями та роз’ясненнями законодавства звертайтеся до центрів з надання безоплатної правової допомоги.

Адреси та телефони центрів з надання БВПД та бюро правової допомоги можна дізнатися зателефонувавши на Всеукраїнську гарячу лінію правової допомоги 0-800-213-103 (цілодобово та безкоштовно зі стаціонарних і мобільних телефонів у межах України).