НУО підготують спільний звіт до Пекінської платформи дій – Підсумок наради в рамках проекту «Жіноча правозахисна моніторингова ініціатива», що відбулась у Києві 10 червня.

В останні роки Україна здійснила помітні кроки в антидискримінаційній політиці, відчутною є політична воля уряду до ґендерних перетворень. Проте дослідження ситуацій із дотриманням рівності, зокрема рівних прав жінок та чоловіків, досі мало торкнулися цілих секторів економічного та суспільного життя, не дісталися до регіонів та сільських місцевостей.  Як визначити формат єдиного моніторингу, що охопить не лише національний масштаб, а й «глибинку», села, як розробити його ключові показники, - про це 10 червня 2019 р. у Києві дискутували учасники координаційної наради, що позначила старт проекту «Жіноча правозахисна моніторингова ініціатива».

Завдяки масштабному проекту, що його розпочав БО БТ «Київський інститут гендерних досліджень» за підтримки Швейцарського бюро співробітництва в Україні, уперше за круглим столом зібралися понад 70 фахівчинь та фахівців, які проводили моніторинги прав жінок та ґендерної рівності на галузевому, місцевому або національному рівні, та представляють  провідні громадські організації, національні дослідницькі установи, міжнародні організації та урядові структури, зокрема офіси Урядової уповноваженої з ґендерної політики,  Уповноваженої ВРУ з прав людини.

«Дотеперішні національні дослідження не могли повноцінно ґрунтуватися на статистичних даних, оскільки більшість з них в Україні  формується без розподілу за статтю. Наша мета – спільно з учасниками наради розробити мінімальний набір ґендерних показників та відтак, спираючись на них, провести незалежний громадський моніторинг не лише на національному, а головно – на місцевому рівні», ­– сказала керівниця проекту, директорка «Київського інституту ґендерних досліджень» Марфа Скорик.  Проект триватиме рік і охопить 15 областей країни, більшу частину досліджень буде проведено на місцевому рівні, зокрема, у сільських місцевостях.

Людмила Нестриляй, гендерна радниця Швейцарського бюро співробітництва в Україні, у своєму вітальному слові наголосила, що Швейцарська конфедерація підтримує питання рівності й не лише на національному рівні, а й у світі, і вітає ті позитивні зрушення в Україні, про які свідчить, зокрема, велика зацікавленість у питаннях рівності даного зібрання. 

Наталія Зосім, керівниця апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики, виступаючи на нараді, вказала, що попри помітний прогрес у впровадженні ґендерно чутливих підходів, в Україні досі є потреба будувати ґендерно зважену політику на об’єктивному аналізі ситуації, а не на стереотипах щодо чоловіка та жінки.

Присутня на нараді Катья Тілікайнен, радниця з ґендерних питань Офісу Ради Європи в Україні, також наголосила, що досягнення ґендерної рівності не є самоціллю. Це не лише один із проявів справедливості, а й потужний чинник для розвитку суспільства через залучення жінок до економічної, соціальної, правової активності. Як позитивну конкретну мету проекту пані Тілікайнен відзначила те, що запланований моніторинг торкнеться маленьких містечок та найвіддаленіших сіл.

«Ми хочемо уникнути ситуації, коли ґендерна політика проявляється на загальнонаціональному рівні, але провалюється «на місцях». Моніторинг дозволить виявити уразливі групи, які досі не були враховані в розробці державних політик рівності, та показати картину в регіонах, на рівні районів і сіл. Отже, кінцевий бенефіціар нашої роботи – мешканці «глибинки», - підтверджує Марфа Скорик. Цю думку підтримала Марія Ясеновська, очільниця проекту з моніторингу виконання Україною  зауважень Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, проведеного у 2018 році неурядовою організацією з Харкова «Громадська альтернатива».  Пані Ясеновська наголосила, що цілі суспільні групи жінок, такі як жінки з ВІЛ, сільські жінки, внутрішньо переміщені, жінки з етнічних меншин, зокрема рома, усе ще потребують розробки спеціальних державних політик підтримки.

В Україні є громадські організації, які, за словами Марфи Скорик, «проторували шлях», провівши окремі секторальні моніторинги. Так, у рамках програми «Нове правосуддя» USAID  досліджували показники ґендерної чутливості в діяльності судової влади. За словами експертки Марини Руденко, до 2016 р. в Україні навіть не було даних про кількість жінок та чоловіків на посадах суддів та голів судів, не кажучи вже про статистику щодо кількості доведених до суду справ, які стосувалися дискримінації за ознакою статі. «На сьогодні така статистика з’являється, проте на сайтах органів судової влади вона «захована», а от ґендерної статистики в пенітенціарній системі України фактично не існує», –  стверджує пані Руденко. Тим часом, згідно з рекомендаціями, які містяться в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, статистика має вестися, зокрема, і за ознакою статі та бути доступною для загалу.

Доктор політичних наук, директорка ГО «Волинський ґендерний центр» Олена Ярош, котра взяла участь в нараді у форматі скайп-зв’язку, представила присутнім результати досліджень у регіональних медіа всієї країни, які проводить  їхня громадська організація вже не перший рік. Як з’ясувалося, в середньому лише у 30% випадків медіа обирають головними героїнями своїх статей та сюжетів жінок, і лише приблизно 33% їхніх коментаторів ­ – жінки.

Ксенія Семьоркіна, правозахисниця з Української Ґельсинської спілки з прав людини, доповіла про досвід УҐСПЛ з розробки національного та місцевого індексів прав людини, його індикаторів, та його практичного застосування у правозахисній діяльності. Експертка підтвердила, що і їхній проект теж зіткнувся з браком роз’єднаних за статтю даних, особливо на місцевому рівні. Так, у лікарнях та інших закладах МОЗ облік ведеться за ліжками, тому дізнатися про стать пацієнтів неможливо. Є багато інших подібних прикладів. Висновок правозахисниці  – місцевий моніторинг має бути гнучким і враховувати багато джерел інформації.

Як стверджує ще одна учасниця наради, Ганна Герасименко з Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, з 52 обов’язкових кількісних показників ґендерної статистики в Україні зовсім не враховано 19.

Марфа Скорик зазначила, що ведення роз’єднаної за статтю статистики, яка б уможливила належну якість аналізу ситуації та прогнозування, залишається значною прогалиною. Попри це, на її переконання, вже нині можна працювати над створенням національного індексу ґендерної рівності, і саме таку амбітну мету має проект «Жіноча правозахисна моніторингова ініціатива». Важливо також, що ця незалежна громадська ініціатива, з одного боку, допомагатиме урядові впроваджувати принципи рівності, а з іншого – контролюватиме цей процес.

У підсумковій частині наради фахівчині з’ясовували, як просувати необхідні зміни. Досвідом адвокації обмінялися відомі правозахисниці та представниці шанованих жіночих організацій - Марія Алексеєнко з Жіночого консорціуму України, президентка ГО «Жіноча Професійна Ліга» Олена Лазоренко, представниця Мережі жінок, які живуть з ВІЛ, Світлана Мороз та  консультантка з ґендерних питань Анастасія Сальникова.

Головна представниця  в Економічній і соціальній раді ООН (Нью-Йорк) від Світової федерації українських жіночих організацій, доктор Марта Кебало, яка взяла участь у нараді в форматі скайп-зв’язку, привітала розпочатий проект «Жіноча правозахисна моніторингова ініціатива» та повідомила про  нинішні можливості для НУО контролювати виконання зобов’язань щодо прав жінок на міжнародному рівні.

По обговоренні учасниці з НУО зійшлися на думці, що зараз варто повністю скористатись адвокаційними можливостями міжнародних моніторингових механізмів – таких, як саме розпочата у всіх країнах підготовка до 25-річчя стратегічного світового документу з прав жінок  –  Пекінської декларації і Платформи дій.

За результатами наради учасниці проголосили про спільний намір готувати відповідний звіт від українських жіночих неурядових організацій та спільно надати паралельний Національний огляд.