Замість того, щоб спати вночі міцним сном, жителі села Лучки збираються на чергування. Патрулюють як чоловіки так і жінки, по троє – з 23.00 до п’ятої ранку. Спочатку обходять село, потім прямують до в’їзду, аби чатувати там на чужинців. Деякі «народні патрульні» кардинально підходять до чергування – зупиняють авто, розпитують «Хто? Куди й по шо?» Якщо водії відповідати не хочуть, чергові супроводжують їхні машини по селу доти, доки не дізнаються, куди приїхали. Записують номера. Інші патрульні говорять, що зупиняти машини незаконно, тому просто одразу їдуть за чужинцями на велосипедах або власних авто. А нещодавно у Лучках встановили відеокамери. Люди мають надію, що крадії не приїдуть в село, коли дізнаються, що там є відеоспостереження.

Діалог жительок Лучок про чергування:

- Якщо шось їхатиме – спиняй! І питай номера.
- А як скаже «Їду до тебе по корову»
- Та, Боже, сохрани….

Село Лучки ще не зачепила хвиля децентралізації. Сьогодні воно не входить до жодної громади. У населеному пункті проживає 420 людей.

Чергувати вночі жителі села вирішили після того, як в односельчан хтось викрав корів.

- У нас дві хвилі крадіжок були. Років 8 тому у молодого подружжя дві корови вивели. Тільки почали ставати на ноги. Діти в них невеликі. Минулося. Знайшли рештки тих корів. Ну а злодіїв так і не знайшли. Потім друга хвиля – років 3 назад. У однієї жінки вивели корову і в другої, в одну ніч. Провели городами, відвели на яр. Там зарізали, забили й вивезли. Це вже змусило задуматися і щось робити, - розповідає житель села Володимир Лось.

Людмила Шаптала зі своєю коровою Вишнею. Корови держать вже 40 років. Молоко, сир, сметану дають дітям. А іноді молочні продукти здають та мають за це гроші. Не уявляє життя без корови.

Дільничний – за 15 кілометрів, група швидкого реагування – за 25

Постраждалі писали заяви у поліцію, та марно. Дільничний живе у селі Світлогірське – за 15 кілометрів до Лучків. Доки приїхав розбиратися, то злодіїв вже й сліду не було. Зараз у Кобеляках є групи швидкого реагування, які виїжджають на виклики. Однак до райцентру 25 кілометрів.

- Кругом села яри, кручі, ліси, посадки. Є де заховатися. Ну приїде той міліціонер, і де він їх шукатиме? – бідкається лучанка Любов Васько.

Голова сільради зазначає, що прийоми дільничний веде регулярно. Як мінімум, два рази на місяць. А нещодавно й керівники районного відділку приїжджали разом з юристами безоплатної правової допомоги.

- Просто в нього ж дуже багато сіл… У нас на район сім дільничних всього. Там же реформа…, – говорить голова сільради.

У селі ж дрібними негараздами зазвичай займається голова сільради. Їй і вдень телефонують, і вночі. Тому вона лише б була рада, якби у селі був шериф, який відповідав би за профілактичні бесіди з проблемними сім’ями чи виїжджав на сварки в сім’ї.

- Немає у нас спеціально такої людини, яка б займалася профілактикою. Якби була, мені стало б набагато легше. А так, чи хтось родився, чи помер, чи побився, чи світла не стало, чи води – по всіх питаннях до мене, – ділиться очільниця села.

Нічні патрульні говорять, що теж, якщо якісь інциденти трапляються, одразу телефонують «Володимирівні».

Спочатку патрулювали лише чоловіки, згодом до них приєдналися й жінки

Спочатку Лучки охороняли лише чоловіки (всього 65), в основному, пенсійного віку. Взагалі більшість жителів села – пенсіонери. Та час йшов, ентузіазм трохи спадав. Багато хто хворів, чергувати було нікому. Й тут жительки села прийшли на допомогу, вирішили підтримати чоловіків та створили жіночий патруль. Всього 13 жінок згодилися виходити в нічну зміну на чергування. До речі, голова сільради Наталія Камінська у їх числі. Вона виходить патрулювати вулиці та в’їзд в село разом ще з двома жінками: секретаркою сільради та діловодом. Охороняють село люди безплатно – на добровільних засадах. Графік чергування вивішується щомісяця на вході у сільраду та у місцевому магазині.

Хто має можливість – виїжджає патрулювати на власному авто. Жінки, зазвичай, обходять село пішки. Зараз потеплішало – тому більшість патрулює на велосипедах.

«Нічний патруль»: Володимир Лось, Віктор Васько, Юрій Левченко (зліва направо). Непізнані авто не зупиняють, але супроводжують по селу.

«Ну не дай Бог щось трапиться і доведеться стрельнути. Тоді ж той, хто стрельне, буде відповідати»

Ольга Ліцевич каже, що на чергування бере з собою ціпок. Обороняється ним зазвичай від собак. Але, якщо треба буде, то і нападника «угріє».

До речі, це саме вона разом з подругою та ще одним черговим колись не пустили до села джип.

Світлана Кравцова та Ольга Ліцевич змусили чужинців на авто їхати геть.

- Заїхав джип в село. Зупинили вони його. Той став. Куди їдете? Не признається. Це серед ночі. Жінки почали погрожувати. Сказали, що номера знімуть, а ті: «Ти не знаєш, хто я такий! Завтра в райвідділ сама їх принесеш». Їх так і не пустили. Допитувалися. Казали, що якщо поїдете в село – ми за вами слідом підемо. І вони розвернулися і поїхали назад, – розповідає очільниця села.

Є серед шерифів-добровольців мисливці, проте зброю на чергування не беруть:

- Ну не дай Бог щось трапиться і доведеться стрельнути. Тоді ж той, хто стрельне, буде відповідати. Закону то ніякого ж немає, щоб якось нас захищав, – говорить депутат сільради Анатолій Поплавський, який теж охороняє село вночі.

Взагалі у селян зібралася вже ціла добірка історій, які траплялися на чергуванні. І смішних, і не дуже. Так одного разу чоловіки ганялися за автомобілем з причепом по селу, доки той не поїхав. Люди впевнені, що така машина приїхала вночі до їхнього села неспроста. Смішна історія була з поліцією. Правоохоронці об’їхали для профілактики село та й попрямували на виїзд. Чергові побачили чужу машину – погналися слідом. Тоді поліцейські увімкнули «мигалки», зупинилися. На місці розібралися та й роз’їхалися.

Землевпорядник Вадим Пилипенко розповів, як вони з напарниками колись врятували господарство односельчанина:

- Загорівся сарай. І полум’я вже перекидалося на хату. Це було влітку. Була засушлива пора, високий рівень пожежної небезпеки. Добре, що вчасно побачили пожежу. Загасили її своїми силами.

За три роки – жодної крадіжки

Нічні патрулювання виявилися ефективною профілактикою правопорушень. Як говорить голова сільради, за три роки у селі – жодної крадіжки. По всьому районі знають, що в Лучки просто так не заїдеш – треба проїхати «КПП».

- Не їдуть сюди. Немає бажання, мабуть, у них зустрічатися. Особливо з нашими дівчатами (сміється). Тут як дівчата чергують, так якийсь інцидент і стається, – ділиться сільська голова.

Пішли далі – встановили відеокамери

За роки патрулювання жителі села втомилися, хоча й жартують, що на чергування йдуть як на свято. Патрулювати виходити необхідно, як мінімум, раз на місяць.

- Ми самі вже заморилися. Бо після роботи треба ще усю ніч патрулювати. Особливо взимку дуже важко, – говорить очільниця сільради.

Проблему мешканці обміркували та вирішили, що необхідно по селу встановити камери відеоспостереження. Для цього із сільського бюджету виділили 95 тисяч гривень.

Коли команда проекту «Шерифи для нових громад» завітала до Лучок, відеокамери якраз встановлювали. Всього у населеному пункті зараз їх 8. Монітор, на який виводиться зображення, розміщений у сільраді. Записи зберігатимуться протягом трьох тижнів.

Монтажники кажуть, що по Полтавській області зараз багато хто встановлює відеокамери, аби зробити свої населені пункти безпечнішими. Записи з відеокамер допомагають поліції швидше розкривати злочини.

- Патрулі поки що будуть. А там побачимо, – говорить голова сільради.

Довідка. Згідно з інформацією, розміщеною на сайті ГУ НП у Полтавській області, дільничний, який обслуговує село Лучки, працює на 11 сіл. Всього у Кобеляцькому районі є 7 дільничних – на 99 населених пунктів. Обслуговує кожен від 4 до 17 населених пунктів, в залежності від густоти населення. У районі проживає 42 319 людей (дані на 1.02.2016 – Вікіпедія). Контакти дільничних за посиланням.

P.S. Публікація підготовлена в рамках проекту «Шерифи для нових громад» за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Чарльза Стюарта Мотта. Проект реалізується Благодійною організацією «Фонд милосердя та здоров’я» та Громадською організацією «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного Фонду «Відродження» та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта