Участь громадян у процесі прийняття рішень є базовим елементом місцевої демократії. Це підвищує рівень прозорості і стимулює посадовців бути більш відповідальними за свої рішення.  Найбільш простим, і, водночас, ефективним інструментом прямої демократії є петиції. Їх можна вважати свого роду зрізом суспільної думки, адже вони напряму освітлюють найбільш болючі питання для громадян.

Що собою представляє петиція?

Власне петиція - це документ, складений на папері, у заголовку якого вказується проблема суспільного значення. В ній також можуть міститися певні вказівки або рекомендації, яких просять дотримуватись. Головна мета петиції полягає у впливу на рішення місцевої влади. За своєю суттю вона є формальним письмовим запитом, який, як правило, підписується багатьма людьми. Запит направляється до місцевої влади для врегулювання певної проблеми, вказаної у тексті петиції. Значимість петиції залежить від кількості підписів, які вона набрала. 

Важливим моментом у складанні петиції є максимальна простота викладання змісту. Під заголовком зверху пишеться пояснення проблеми і чому це важливо. Воно має бути простим та коротким (два-чотири речення), щоб люди могли швидко його прочитати. В кінці петиції має бути заклик до дії, якою ”нижчепідписаний” бажає виправити проблему. Щоб максимально використати звернення, варто звернути увагу на подробиці. 

Петиції несуть голос і думку громади до органів місцевої влади. Можновладці можуть розглянути запит петиції, але це не обов’язково означає, що вони приймуть все, що вимагає петиція. 

Форми подання петицій

Кожна країна і навіть орган місцевого самоврядування, визначає власні умови, які необхідно виконати, аби петиції були розглянутими. Тим не менш, є низка загальноприйнятих умов.  

Перш за все, визначається коло питань, стосовно яких громадяни мають можливість подати петицію. Другий важливий момент - це строки проведення кампанії по збору підписів. І третій, але ключовий  момент – коло осіб, які можуть взяти участь у підписанні петицій.  

За формою петиції можуть подаватися в звичайному форматі збору підписів під традиційним зверненням та в електронній формі, з використанням спеціальних платформ.

Головною перевагою паперової петиції э можливість проведення просвітницької діяльності стосовно проблеми, вказаної у ній. Так, збираючи підписи, ініціатори можуть більш детально актуалізувати проблему, суть вимог та перелік заходів, які варто застосувати. Також може міститись інформація стосовно того, як вирішити проблеми. Такий підхід здатен не тільки збільшити рівень обізнаності, але і збільшити коло людей, які підтримують саму петицію. Водночас головною вадою паперової петиції є брак часу. Адже важливо, щоб петиція набрала якомога більше підписів у максимально стислі строки. 

І тут до справи береться електронна петиція. За змістом і формою це фактично те ж саме, але займає менше часу і не потребує нічого, окрім інтернету. Електронна петиція є більш швидким способом охопити широке коло населення в стислі строки завдяки поширенню через соціальні мережі. До того ж місцева влада сама визначає умови, за яких та чи інша петиція буде розглянута органами місцевої влади, тим самим полегшуючи роботу активістам, які знають кількість необхідних голосів або клопотань для того, щоб вона була розглянута. Окрім кількості голосів, важливими є вимоги, які зазначені в петиції. Вони повинні бути в межах компетенції місцевої влади, інакше, навіть якщо петиція набере заповідну кількість голосів, вона не буде розглянута. 

При використанні будь якої форми петиції, такий інструмент, тим не менш, є потенційним шляхом кращого розуміння проблем громади місцевою владою. Такі системи можуть принести користь радам, зокрема, покращити взаємодію громадян з місцевою владою та оцінити рівень суспільної підтримки окремих ініціатив.

Втім, є і зворотна сторона медалі – відсутність відповідальності з боку громадян, які підписали петицію. Справа в тому, що, підписавши петицію, особа не зобов’язується долучатися до якихось активних дій, спрямованих на реалізацію чи впровадження вимог петиції. Для прикладу: 48,9% громадян США відносяться до групи “зацікавлених людей”. Вони звертають увагу на питання та цінність громадянської участі, але їм важко публічно висловити свої думки чи вжити якихось заходів. Більшість навіть не пам’ятає зміст петиції, яку вони підписали  востаннє.  Для них акт волевиявлення завершується в момент підпису, далі доля проекту, як правило, вже не цікавить, адже «свій громадянський обов’язок вони виконали».

В експертній спільноті є більш-менш спільна точка зору на те, що петиції є лише першим етапом реалізації певної політичної кампанії. Наприклад, Дейв Карпф, професор університету Джорджа Вашингтона, у своїй роботі «Ефект рушійної сили: несподівана трансформація американського політичного захисту» зазначає, що петиції - це політична тактика для раннього етапу, яка допомагає створити більш широку кампанію та служить кільком цілям:

•    Вони можуть надіслати сигнал громадської думки особі, яка приймає рішення;
•    Вони кажуть засобам масової інформації, що турбує громадськість і на основі чого можна зробити сюжет;
•    Вони складають список людей, які цікавляться проблемою;
•    Вони можуть стимулювати додаткові дії та збирати гроші.

А от вже сама стратегія потребує більшої, довготривалої, цільової картини: вона повинна бути спрямована на чітку мету, таку як конкретна особа, уряд чи компанія; та чіткі дії, яких вона хоче досягти. Більш того, аби підпис петиції дійсно мав якийсь результат, необхідна повноцінна акція, яка провокує зміни і привертає увагу інших. Іншими словами, будь яка петиція має завершуватись протестом. 

Світовий досвід впровадження петицій як інструменту взаємодії із владою

Практика показує, що зазвичай ініційованих кампаній по збору підписів значно більше, ніж петицій, які стають результативними. Тим не менш, саме ті петиції, які досягають успіху і демонструють справжні проблеми громади, які потребують вирішення, а також показують більш менш стійкі результати по реагуванню місцевої влади на виявлені завдяки петиціям проблеми. 

Наприклад, в столиці Нової Зеландії Веллінгтоні в період з 2008 по 2010 роки на сайті міської ради було подано 100 електронних петицій, з яких 40 було відхилено і 60 прийнято. Основною причиною того, що петиції виявились відхиленими, стали питання, які виходили за межі повноважень міської влади. Деякі петиції дублювали інші або ж були абсурдними. 

Але найбільш популярною в зазначений період стала петиція 2009 року стосовно проблеми переробки сміття. В той період місцева влада запропонувала проект,  відповідно до якого планувалось замінити вуличні сміттєві баки на сміттєві мішки. Однак, на думку місцевих жителів, такі зміни могли призвести до того, шо сміття не будуть переробляти, а просто десь скинуть в іншому місці. У відповідь на пропозицію місцевої влади громадяни ініціювали збір підписів під петицією за відхилення такого проекту. Петиція набрала 9934 голосів, тобто стала успішною. Як наслідок, пропозиція ради по новій системі збору сміття була відхилена.  

Інше цікаве рішення, пов’язане з петиціями, мало місце в Шотландії. У 2012 році в Шотландському окрузі Файф у місцевої ради не вистачало грошей для продовження фінансування центру для дітей з особливими потребами. Тому, було вирішено його закрити.  Батьки ж дізналися про таке рішення ради лише через місцеву газету “Файф Хералд”. Ініціатором подання петиції став місцевий депутат, який зареєстрував петицію на сайті GoPetition. В своєму зверненні він акцентував увагу на тому, що центр ніколи не буває порожнім, а закривши його влада позбавить дітей з особливими потребами відпочинку та належної турботи. Крім того в таких центрах діти перебувають у дружній атмосфері та забувають про свою інакшість. Кампанія зi збору підписів почалася у лютому 2012 року. Набравши всього 509 підписів за півтора роки петиція все ж таки змогла привернути увагу місцевої влади до проблеми дитячого центру в Едін Парку. Результатом кампанії стало отримання батьками, які пов’язані із дитячим центром, листа, в якому говорилося, що двері центру відкриті і на них радо чекають.

У 2013 році в Шотландському місті Глазго завдяки петиції була збережена кумедна традиція. Справа у тому, що вже протягом тридцяти років після кожних вихідних пам’ятник 1-го герцога Веллінгтонського Артура Велслі прикрашається дорожнім конусом. Завдяки цій витівці, вже впродовж 30 років немає жодної листівки, де б голова Артура Велслі, або його коня не вінчалася б дорожніми конусами. У зв’язку із цим місцева рада вирішила збільшити висоту постаменту аби кількість шибеників зменшилася і сер Артур Велслі та його вірний кінь могли б перепочити від витівок.  Одразу ж був організований рух за збереження «Конусоголового». Пост у мережі Facebook за збереження конусного вершника за добу набрав 72 тисячі лайків. Слідом була створена електрона петиція, яка набрала більше 10 тисяч підписів за 24 години. В результаті міська рада вирішила залишити пам’ятник у первозданному вигляді. 

Петиції в українських реаліях

“Петиційний” рух в Україні розпочався зі змін до закону “Про звернення громадян”, як надали такій формі громадської участі відносно чітку законну процедуру.  

Зокрема, ст. 23-1 було встановлено рекомендовані вимоги до кількості підписів громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого самоврядування, а також рекомендація органам місцевого самоврядування визначити строки збору підписів. 

Практика використання громадянами інструменту подання петицій до міської влади поки що неоднозначна: вже є й позитивні приклади, але є й реакції місцевої влади на результати збору підписів громадян не завжди стійкі.  

У Львові з 722 петицій 22 набрали заповітну кількість голосів аби потрапити на розгляд до міської ради.  На початку запуску проекту у лютому 2016 року кількість голосів, необхідна для розгляду петиції, становила 1000 голосів, шо на думку експертів було фактично неможливою цифрою. У зв’язку із цим у грудні 2016 року міська рада прийняла рішення про зменшення кількості голосів до 500. Тим не менш, на сьогоднішній день з 22 прийнятих петицій – 21 стала успішною у 2016, і лише одна – 2017 році. Першим потужним результатом збору підписів під  електронною петицією у Львові став розгляд петицій стосовно запровадження е-квитка у громадському транспорті (1364 голоси), організації руху авто через сквер Святого Юра (1465 голосів), збільшення штрафів за викидання сміття у не призначених для цього місцях (1110 голосів), та  встановлення безкоштовного швидкісного Wi-Fi у центрі Львова (1071 голос). Кожна з вище перерахованих петицій не тільки була розглянута Львівською міською радою, але й на основі цих петицій були розроблені проекти рішень щодо реалізації пропозицій зазначених в петиціях.

Миколаївська міська рада також пішла по шляху, рекомендованому у законі «Про звернення громадян» і встановила вимогу збору 1000 підписів для розгляду петиції. За два роки з 244 петицій 24 набрали необхідну для розгляду кількість підписів. Показово, що перша петиція (про створення притулку для бездомних тварин), яка була зареєстрована на сайті для петицій Миколаївської міської ради, набрала необхідну кількість підписів. Правда, останню петицію також було розглянуто у 2016 році. Тоді, у березні 2016 року, завдяки петиції Дмитра Місюрєва міський голова Миколаєва видав розпорядження про заборону розміщення на території міста пересувних та інших мобільних цирків. За словами самого Дмитра Місюрєва, успіх петиції став запорукою гарно продуманої промоції цієї петиції і коректне відпрацювання цільової групи.  

В Одесі запровадження інструменту електронних петицій успіхами не відрізняється. Міська рада затвердила положення про порядок розгляду електронних петицій ще в березні 2016 року, а от сама платформа для збору підписів була запущена лише в середині 2017 року. Система реєстрації є достатньо складною для користувача, оскільки, окрім традиційних відомостей, як то ПІБ, дата народження та місце проживання, також для реєстрації одеситам необхідно подати скановану копію паспорту та ідентифікаційного коду. Для розгляду петиції місцевою владою звернення повинно бути підтримане 1000 голосами. Втім, за півроку реалізації в Одесі переважна кількість петицій ледве набрала 50 голосів, а показник більше ніж 100 голосів мають лише десять петицій. А з-поміж 95 петицій тільки одна набрала необхідну кількість підписів для її подальшого розгляду. Це петиція за збереження «Зеленого театру», для підтримки якої розгорнута повноцінна кампанія в мережі Facebook. Всього за 33 години небайдужі одесити віддали 1069 голосів за збереження майданчику. 

Втім, процедура реагування на успішну петицію в Одесі також доволі неоднозначна, що не передбачає обов’язково розгляду на пленарному засіданні сесії, а дозволяє відповідати міському голові чи іншим виконавчим органам. Власне успішна петиція щодо “Зеленого театру” отримала достатньо формальну відповідь від міського голови. Геннадій Труханов відповів про неможливість побудови багатоповерхівок на місці розташування театру, адже саме місце призначене винятково для культурного дозвілля містян. Проте конкретних дій на збереження театру за такою відповіддю поки що не послідувало.

Як бачимо, попри свою простоту, форма взаємодії з міською владу через петиції має свої переваги і недоліки. Однак тим не менш петиції залишаються дуже точним показником хвилюючих проблем для громади та можливістю вплинути на прийняття певних рішень місцевою владою у відносно простий спосіб. Але головною запорукою для ефективного використання цього механізму є відкритість міської ради до діалогу. Бо сила петиції в тому, що вона здатна показати болючі точки суспільної думки в межах взаємодії із місцевою владою. 

Андрій Гончаров

Довідково: Проект «Впровадження в Україні 10 принципів успішного залучення громадян до процесу прийняття рішень від ОЕСР виконується Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» в партнерстві з Регіональними ресурсними центрами з розвитку самоорганізації та місцевої демократії в Луганській, Волинській та Чернігівській областях. Проект спрямовано на підвищення рівня залучення громадян до процесу прийняття рішень на місцевому рівні та збільшення поінформованості населення про практики та можливості залучення до процесу прийняття рішень в чотирьох обласних центрах України. Оцінку рівня залучення громадян до вироблення міської політики розроблено на основі змісту «10 керівних принципів залучення громадян до вироблення політики ОЕСР». Думки та позиції авторів можуть не відображають думки та позиції ОЕСР.