Авторка цього рецепту успіху внаслідок конфлікту на сході України була змушенна покинути рідний Луганськ. Як внутрішньо переміщеній особі їй довелося зіткнутися з багатьма труднощами, однак завдяки наполегливості їй вдалося їх подолати.

***

Багато є різних історій про нас, переселенців, і, що вже тут приховувати, – наше суспільство по-різному ставиться до вихідців з Донбасу і тих обставин, у які ми потрапили в недалекому 2014 році. Ніколи не могла собі уявити, що моїй родині доведеться пережити страшне лихо війни.

Невеличке м. Луганськ зі своєю історією, своїми мешканцями, степовим повітрям – завжди було затишним та мирним, але в червні 2014 року до нас прийшла жахлива війна. Тисячі людей рятувалися від обстрілів з ґрадів, танків, БТРів, які господарювали на вулицях нашого улюбленого міста. 15 червня 2014 року я остаточно прийняла рішення: разом з сином покинути рідне місто і виїхати у більш небезпечний край. Спочатку ми переїхали до м. Комсомольска Полтавської області, бо вважали що за декілька тижнів усе скінчиться. Але йшов час і ситуація у рідному Луганську становилась все жахливішою. На той час я не могла уявити, що наша подорож буде такою тривалою. До Дніпра ми переїхали у серпні 2014 року. Вибір міста став не випадковим ‒ у Дніпрі були близькі знайомі, які допомогли нам на перших порах, та й саме місто нас прийняло доброзичливо, втім, як і всіх, хто продовжував приїжджати сюди з Донбасу та Криму. Гадаю, що у цьому певна заслуга і небайдужих дніпрян, які волонтерували протягом багатьох неспокійних діб у координаційному центрі «Допомога Дніпра».

Опинившись у певних життєвих умовах я не склала руки, а поступово крок за кроком почала створювати свій новий життєвий шлях тепер уже на дніпропетровській землі.

Майже відразу я зареєструвалася на сайті Центру зайнятості вільних людей і записалася на тренінг з працевлаштування, бо дуже складно доводилося з пошуками роботи на новому місці.

На тренінгу з працевлаштування, коли я озвучила, що раніше працювала в Східноукраїнському національному університеті науковим співробітником і багато років пропрацювала зі студентами, одна із волонтерок координаційного центру «Допомога Дніпра» запропонувала мені спільними зусиллями пошукати вакансії у вишах Дніпра.

І майже через кілька днів мені запропонували вакансію в одному з найкращих вищих навчальних закладах України ‒ Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара. Прийшовши у новий колектив, я не розгубилася, а відразу ж представила свій науково-педагогічний професіоналізм, різнобічність своїх знань і умінь, та й просто свою відкритість і порядність людини з життєвим і професійним досвідом. І як результат ‒ педагогічний колектив і студентська молодь прийняли мене добре, уважно й з теплотою, оточивши турботою та увагою.

Але життя не стоїть на місці, тому я постійно підвищую власну професійну кваліфікацію, й не зупиняюсь на досягнутому. Так, у 2016-му році я взяла участь у грантовій програмі, пройшла дводенний тренінг, із самозайнятості, розробила бізнес-план «Надання комплексу послуг у сфері інформаційної діяльності» та отримала грант.

Отримавши грант від Благодійнго Фонду «Карітас-Донецьк» у Дніпрі на перенавчання, закінчила курси підвищення кваліфікації при ДНУ ім. Олеся Гончара й отримала кваліфікацію «Педагог». У грудні цього ж року закінчила курси «Ораторська майстерність» за підтримки Центру зайнятості вільних людей м. Дніпра.

У межах проекту «Внутрішньо переміщені особи та приймаючі громади: розбудова толерантності через діалог», який в Дніпропетровській області впроваджувався Міжнародним благодійним фондом «Український жіночий фонд» за підтримки фонду Чарльза Стюарта Мотта, та партнером у Дніпропетровській області громадською організацією «Жіночий інформаційно-координаційний центр», я пройшла чотири базових тренінгових курси для жінок-ВПО з питань стресостійкості, управління конфліктами, планування майбутнього, ефективних комунікацій. У подальшому стала учасницею поглибленого тренінгового курсу, де отримала певні знання, які допомогли створити власну команду однодумців ‒ громадську організацію «Два береги», діяльність якої спрямована на об’єднання громадян з числа ВПО з місцевою громадою на основі їх спільних інтересів, на активізацію соціальної та волонтерської діяльності молоді з числа ВПО та місцевої молодіжної громади, допомогу в соціально-реабілітаційній адаптації дітям та молоді з особливими потребами.

Працюючи зараз на факультеті психології ДНУ, я організовую та постійно долучаю до спільних проектів студентську молодь. Долучивши студентів до соціального проекту «Нова Україна», де я була однією з активісток ініціативної групи, студентська молодь мала змогу активізувати свою соціальну та волонтерську активність, й поширити інформацію про такі проекти в молодіжному суспільстві. Проведена робота також сприяла об’єднанню студентів-переселенців і студентів Дніпропетровщини під час реалізації соціального проекту. Таким чином, завдяки цьому проекту кожен учасник мав нагоду збагатити свій внутрішній світ, відчути себе впевненішим та стійкішим, здобути нові ресурси для важливих перетворень у своєму житті. Також організувала разом зі студентами майстер-клас «Чарівна галявина» для дітей Дніпровського «Навчально-реабілітаційного центру № 10» Дніпропетровської обласної ради.

Напередодні 8 Березня спільно з Єдиним центром соціальних послуг БФ «Карітас-Донецьк» організувала другий майстер-клас «Солодкий подих весни», під час якого чарівні учасниці з Дніпра та жінки-ВПО разом мали нагоду навчитися розписувати пряники та зробити солодкий подаруночок для близької людини.

За підтримки проекту GMFA (Німеччина) та БФ «Карітас-Донецьк» у м. Дніпрі було організовано завдяки власній ініціативі та її реалізації волонтерським центром університету 26 квітня 2017 року для студентів-першокурсників із числа ВПО факультету психології ДНУ ім. Олеся Гончара міні-майстерню з Форум-театру.

У межах проекту «Внутрішньо переміщені особи та приймаючі громади: розбудова толерантності через діалог», взяла участь у тренінгах: «Адвокасі: від ідеї до втілення мрії», «Мобілізація ресурсів у громаді ‒ запорука успішної реформи децентралізації на місцях» (квітень-травень 2017 р.).

Завдяки проекту Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні» взяла участь у обласному форумі «Інтеграція ВПО та розвиток громад: кращі практики» (7 квітня 2017 р., м. Дніпро), де презентувала власний досвід роботи та задуми майбутнього.

На початку червня цього року мені довелося взяти участь у обмінній поїздці до м. Херсона з налагодження діалогу та обміну досвідом роботи з ВПО громадської організації «Успішна жінка».

7-го червня 2017 року під час круглого столу за проектом «ВПО та приймаючі громади: розбудова толерантності через діалог» розробила та презентувала профіль громади м. Дніпра, на якому мною були представлені статистичні дані щодо ВПО у Дніпропетровській області та здійснено дослідження ситуації, що існує нині, між ВПО та громадою, яка приймає (ринок праці, доступ до житла та формування довіри).

А ось нещодавно разом із представниками молодіжної ради громадської організації «Два береги» ми долучилися до роботи Стратегічної сесії з формування плану реалізації Програми сприяння розвитку громадянського суспільства у Дніпропетровській області на 2017-2020 роки. Завдяки цьому заходу студенти університету мали змогу отримати інформацію про діяльність громадських організацій, недержавних структур, добровільних об’єднань тощо.

Роботою громадської організації «Два береги» вже зацікавились представники UNHCR Ukraine ‒ Aгентство ООН у справах біженців в Україні. Під час робочої зустрічі члени Молодіжної ради обговорили питання, які турбують молодь-ВПО, також були обговорені питання діяльності волонтерської організації ДНУ та окреслені шляхи подальшої співпраці.

За такий короткий час роботи на новому місці я не тільки займаюсь педагогічною і виховною діяльністю, а й встигла опублікувати ще дванадцять наукових статей, яких у мене вже більше 40! Ось так, пройшовши певний етап інтеграції у дніпропетровську громаду, на особистому прикладі тепер допомагаю це зробити іншим й сподіваюсь продовжити цей шлях у діяльності створеної громадської організації «Два береги».

Звичайно, у мене, як і у більшості переселенців багато переживань з приводу майбутнього, про будинок і батьків, які залишилися у рідному Луганську, але є і мрії про власний будинок у Дніпрі, утвердитися, освоїтися, мати гідну зарплату й продовжувати розвиватися, не оглядаючись в минуле.

Той, хто хоче чогось досягти і всіма силами прагне до своєї мети, обов’язково стане по-справжньому успішним. І у мене це ще попереду. Я так сподіваюсь!

Матеріал підготовлений у рамках спеціального медіа-проекту «Інформація для свідомих дій: почуй голос постраждалих внаслідок конфлікту на сході України», що  впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США. 

Авторка: Ірина Кобзєва