17 травня в Українському кризовому медіа-центрі відбулася презентація фотовиставки «Депортація кримських татар. Злочин вустами очевидців», присвяченої роковинам депортації 1944 року. Проект представлено десятьма портретами свідків подій та їх історіями-спогадами.
В історіях – відлуння подій трагічного травневого ранку, довгі дні у товарних вагонах, роки на чужині та омріяне повернення додому. У портретах – переконання в тому, що кримськотатарський народ завжди повертається на Батьківщину. Так було і так буде.
Ідея проекту належить Зейнеп Ташевій – активістці, волонтеру громадської організації КримSOS. Минулого року вона вирішила зібрати історії очевидців подій травня 1944, об’єднавши їх під назвою «Право на Батьківщину. Право на пам’ять». На жаль, у 2015 році проект не вдалося реалізувати, але історія геноциду повинна бути розказана. Тому цьогоріч десять історій почують ті, хто досі не знав про те, як за два дні більше 180 тис. кримських татар були силоміць вивезені в Узбекистан та Казахстан. Лише в 2015 році Верховна рада України визнала депортацію геноцидом кримськотатарського народу і призначила18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
Зейнеп Ташева, автор ідеї проекту «Депортація кримських татар. Злочин вустами очевидців»: «Проект видався дуже особистим. Я вирішила розказати людям справжні історії – ті, які є в кожній сім'ї кримських татар, але про які так мало знають українці. Те, що сталося, не можна стерти з пам'яті, про це потрібно говорити, розповідати якомога більшій кількості людей. Проект саме про це – про пам’ять, про право на Батьківщину, про право на повернення до рідного дому».
Виставка проходить у Українському кризовому медіа-центрі (вул. Хрещатик, 2).
Таміла Ташева, співзасновник та координатор громадської ініціативи КримSOS: «Пам’ять про події 1944 року повинні жити. Ми розуміємо, що кожного року залишається все менше і менше свідків страшної трагедії, яка постукалау двері кожної кримськотатарської сім’ї вранці 18 травня. Тому проект «Депортація кримських татар. Злочин вустами очевидців» в першу чергу – це пам’ять, а також нагадування про те, що ми повернемось додому. Неодмінно».
Коментарі