Завтра, 14 серпня, стартує хвиля тренінгів з безпеки журналістської роботи у місцях підвищеного ризику.

Щоб ближче познайомити учасників з тренерами, ми задали кожному експерту по три запитання:

1. Наскільки безпека зараз в пріоритеті для журналістів та редакцій?

2. Що, на Вашу думку, є головним для журналіста, щоб почуватися впевнено у надзвичайній ситуації: знання, досвід, уважність, щось інше?

3. Як змінилось Ваше особисте ставлення до безпеки в повсякденному житті з того часу, як Ви стали медіа-тренером з безпеки?

Голова НМПУ Юрій Луканов:

1. Журналісти до кінця не усвідомили, що є правила і речі, які можуть врятувати їм життя і здоров’я. Їздять на війну дуже часто не підготовленими.

2. Головне це упевненість у собі, усвідомлення, що ти можеш стати мішенню і знання правил, які допоможуть уникнути перетворення журналіста на мішень.

3. Пройшовши курс з безпеки, я систематизував досвід, який отримав висвітлюючи Майдан, Крим і Донбас. Тепер свій власний досвід я накладаю на світовий досвід і це дуже допомагає не ризикувати або ризикувати розумно.

Голова Юридичного бюро НМПУ Юка Гаврилова:

1. Безпекою роботи журналістів більше опікуються українські та міжнародні журналістські організації, різноманітні фонди та донори, аніж власники медій. Редакції, котрі мають протоколи безпеки – то виключення з печального правила ігнорування та нерозуміння загроз. Часто представники менеджменту або власники ЗМІ аргументують таке своє ставлення тим, що безпека вимагає зайвих непомірних витрат. Натомість, журналісти, яким випадає працювати в умовах підвищеної небезпеки (військові дії, масові заворушення, природні катаклізми тощо), за час драматичних подій в Україні у своїй більшості поступово почали усвідомлювати необхідність додаткових знань в царині безпеки. Вони набувають навичок на різноманітних тренінгах та навчаннях, переймають досвід українських та закордонних колег. Однак є й чималенька частина тих, хто їздить у зони військових конфліктів як на прогулянку або щоб довести свою крутість – без підготовки, наражаючи своє життя й життя своїх колег на небезпеки.

2. Все, назване є тим головним, а до цього букету додам ще здоровий глузд, тверезий погляд на себе й свої можливості та гарну фізичну форму й розуміння того, що жоден репортаж не вартий життя журналіста. Це непогано працює у комплексі.

3. Журналіст – то небезпечна професія. Це факт. І не легковажити безпекою мене швидко навчило професійне життя ще задовго до того, як я набула тренерського сертифікату. Про безпеку роботи журналістів в різних аспектах наша профспілка готувала та проводила тренінги з 2007 року. Ми говорили про юридичну безпеку, про захист інформації та джерел, про фізичну безпеку та закликали журналістів до єднання та спільного відстоювання своїх прав. Під час навчання по методиці Міжнародної федерації журналістів я впевнилася в тому, що йшла правильним шляхом, а ті знання, котрі отримала під час занять, розширили мої уявлення про арсенал засобів безпеки та багато чого нового додали до переліку загроз.

Заступник Голови НМПУ, юрист Олександр Тарасов:

1. Ставлення журналістів до безпеки поступово змінюється. Наразі, представники медіа починають розуміти, що підготовка до роботи у зоні конфлікту є запорукою поєднання успішного виконання завдання і збереження власного життя. Однак, у більшості своїй це є пріоритетом для журналістів, але не для власників чи керівників медіа.

2. Почувати себе впевнено у небезпечній ситуації неможливо. Неможливо передбачити всі можливі ризики, але завдяки плануванню, можна скоротити час для прийняття рішення під час виникнення кризової ситуації. Безумовно, особистий досвід відіграє свою роль, однак досвід може як допомогти так і завадити, бо якщо вам пощастило один раз вийти сухим із води, це не означає що вам пощастить вдруге. Тому важливо спиратись не лише на власний досвід, але й дотримуватись правил безпеки, розвивати навички поводження під час небезпечних ситуацій. Саме на це і спрямовані тренінги з безпеки.

3. Коли ми викладаємо, ми й самі навчаємось. Викладаючи журналістам безпеку, ти вимушений кожен раз переосмислювати свою поведінку під час роботи в екстремальних умовах. Продовжуючи займатись журналістськими розслідуваннями, ти починаєш бачити наперед загрозливі ситуації, прораховувати як в шахах, на декілька кроків в перед шляхи їх уникнення.

Член Комітету НМПУ Сергій Штурхецький:

1. Те, що доводиться спостерігати у редакціях сьогодні – викликає занепокоєння. Так, історично у наших журналістів, як і на всьому пострадянському просторі закладалася думка про низьку вартість людини, її життя, здоров’я. Ринкові реалії довели цю стару модель до абсурду. Якщо раніше журналіст нічого не вартував, бо був гвинтиком системи, відтак його життя, думки і права цілковито належали партії і державі, то сьогодні – журналіст лише «балакаючий» аксесуар до політичних чи бізнесових інтересів власників медіа. Такий стан речей потрібно змінювати. Насамперед, самим журналістам потрібно змінювати ставлення до себе, до своїх колег. Зрештою, якщо журналістів побільшає у спортзалах, а не в пивбарах, значить, вони стали себе цінувати більше.

2. Головне, мабуть, не так знання, а їх похідні – вміння застосовувати ці знання на практиці. Адже, як кажуть наші закордонні колеги, правила безпеки – це не квантова фізика, тут нічого складного немає. Правила безпеки – це дуже прості правила, інтуїтивно зрозумілі кожному. Тому потрібно постійно «вмикати» голову, причому ще бажано до того, як потрапиш в халепу. Ми не можемо керувати дубинкою міліціонера чи кулею снайпера, але ми можемо керувати ступенем ризику потрапляння під дубинку чи обстріл.

3. Людина, яка дотримується абсолютно усіх правил безпеки дуже схожа на психічно нездорову особу із манією переслідування. Але знаючі люди кажуть: «Краще бути живим шизофреніком, ніж померти психічно здоровим». Що ж, особисто я на шизофреніка ще не перетворився, але нерідко ловлю себе на думці, що по-іншому дивлюся навіть на знайомий маршрут до редакції, прискіпливо аналізую відеосюжети – де стоїть оператор, де журналіст. Коли востаннє, місяць тому, довелось побувати в епіцентрі масових заворушень, майже інтуїтивно обрав безпечну позицію для фотознімків і, передбачаючи тактику силовиків, уникнув неприємних наслідків для себе і для камери.

Тренінги проводять Незалежна медіа-профспілка України (НМПУ) та Національна спілка журналістів України (НСЖУ) в рамках проекту «Підтримка Об’єднаного центру допомоги журналістам НСЖУ та НМПУ». Метою проекту є надання комплексного захисту та підтримки журналістам в умовах соціально-економічної кризи та «гібридної війни» в Україні шляхом підвищення їх обізнаності та набуття навичок у сфері безпеки, забезпечення захисним обладнанням, надання психологічної допомоги і підтримки, надання матеріальної допомоги у складних життєвих обставинах.