Живемо, кудись поспішаємо, за чимось женемося, та не завжди можемо зупинитися і подумати про істину нашого життя. Озирнувшись можна побачити предмети, будинки, людей, та не завжди зір допомагає розгледіти господню милість на всьому.

З 07 по 12 липня 2014 року незрячі України мали можливість, хоч і небачучи очима, розгледіти Господню милість та благодать під час паломницької поїздки святинями Закарпаття, що відбулась в рамках конкурсу «Православна ініціатива 2013-2014» в межах проекту «Образу Твоему», що реалізовує Харківська громадська організація незрячих юристів у співробітництві з відділом соціального служіння Харківської і Богодухівської єпархії Української православної церкви. Світло і тепло, яке дарувала не тільки природа, а й людські серця і душі, понесли із Закарпатських монастирів паломники з Харкова, Києва, Житомира, Полтави та Луцька.

Розпочалася мандрівка із старовинного Мукачевського замку Паланок, де паломникам розказали про історію краю, його особливості та культуру. Після чого відвідавши Мукачевський жіночий монастир та прослухавши екскурсію у санаторії «Квітка Полонини», паломники прибули до жіночого монастиря св. Кирила та Мефодія близь Свалява, де зупинилися на ніч. Після вечірньої молитви всі довго не могли заснути, оскільки враження та емоції від першого дня паломництва всіх переповнювали. Мальовничі Закарпатські краєвиди, виноградні лози, сади, заквітчані будинки, спілкування з насельниками святих обителей яскравим променем врізалися у пам’ять кожного з групи.

Після літургії паломники поїхали до Свято-Миколаївського монастиря у Ізо-Карполяж, в якому покояться мощі святого Олексія Карпато-Руського. По дорозі відвідавши термальні джерела у с. Берегово та скуштувавши копченого коропа, паломники прибули до монастиря Архістратига Михаїла у селі Грушово, в якому й оселилися. .

Наступного дня паломників зустрічали у Свято-Успенському у селі Угля та Свято-Вознесенському у селі Чумалево монастирях, також вони поклонилися мощам св.. Іова Угольського.

У п’ятницю, після спільної божественної літургії група прощалася з братією, та отримавши у подарунок ікону Архистратига Михаїла, виготовлену у монастирі, та благословення Архімандрита Отця Петра, вирушила до Києва.

Весь цей час паломників супроводжував Ієромонах Отець Пімен, який розповідав про духовні подвиги насельників монастирів Закарпатської землі, про перлини його рідного краю. Надзвичайно добра та відкрита людина – так можно сказати про єдиного в Україні священника, який не має зору, при цьому несе у собі велику місію служіння Господу. Через любов до ближнього оселилося те, що неможливо побачити очима у душах паломників, а саме – віра та любов до Господа.

Мандрівка завершувалася у Києві після поклоніння святиням, які знаходяться у Введенському монастирі та Києво-Печерській Свято-Успенській Лаврі.

Незрячі відчули на скільки глибокою та справжньою є їх належність до православної віри Христової. Як виноград наливається Закарпатським сонцем, так і в душах паломників міцніє неосяжна любов, яка є основою життя та, яку неможливо побачити очима, а лише відчути відкритим серцем.