Якщо у Європі собаки-поводирі не рідкість, то для українців це щось нове та незвичне. Аби поділитись досвідом, як чотирилапі можуть покращити життя незрячих, на Закарпаття прибули угорські та румунські спеціалісти-кінологи.

Собака-поводир в українських реаліях – розкіш чи необхідність? Таким було одне з основних питань, що розглянули присутні на Міжнародному інформаційному семінарі “Перспективи впровадження в Україні міжнародного досвіду використання собак-поводирів, як активних помічників осіб з вадами зору у забезпеченні мобільності та незалежності у всіх сферах життєдіяльності”, який відбувся 29-30 жовтня у м. Ужгороді.

Семінар організовано за ініціативи Ужгородської міської громадської організації інвалідів зору “Дивосвіт” при підтримці Всеукраїнського громадського об’єднання “Національна Асамблея інвалідів України” (НАІУ).

На семінар прибули лідери громадських організацій людей з інвалідністю з більшості регіонів України, фахівці-тифлологи, а також спеціалісти-кінологи силових структур та представники різних всеукраїнських кінологічних об’єднань.

З 15 квітня 2012 року громадська організація “Дивосвіт” є партнером у реалізації проекту “Передача методів реабілітації інвалідів по зору, які вже використовуються в регіоні Північної Угорщини, іноземним партнерам” в рамках Програми транскордонного співробітництва Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна на 2007-2013 роки. Крім методів реабілітації, які використовуються на території Угорщини, спеціалісти організації активно вивчають такий напрям, як підготовка собак-поводирів.

Всім відомо, що собака-поводир є вірним другом і помічником для сліпих і слабозорих людей. Такі собаки є незамінними провідниками, які допомагають незрячим людям пересуватися і орієнтуватися в просторі, вести активне і незалежне життя.

Свого часу в СРСР, а точніше в Підмосков’ї, діяла всесоюзна школа підготовки чотирилапих поводирів, яка із розпадом Радянського Союзу залишилась в Росії. На сьогодні ж в Україні не існує жодної структури, яка б готувала фахівців чи займалася підготовкою таких собак. Тому й не зустрінеш у нашій державі сліпої людини з собакою-поводирем.

Поділитися досвідом з учасниками семінару до Ужгорода прибув доктор Томаш Мезоші з Угорщини зі своїм шестирічним лабрадором Діо. Певно, вперше в житті коридорами обласної ради гордо та відважно йшов собака. Пес разом з паном Томашем працює в центрі підготовки собак-поводирів у Мішкольці. Основне завдання Діо – навчити людей з проблемами зору звикнути до чотирилапих помічників, а новоспеченим провідникам продемонструвати набутий досвід у супроводі людини. Під час проведення семінару в Ужгороді завдання Діо полягало в тому, щоб поділитися з його учасниками досвідом, набутим у Європі. Під час проведення майстер-класів відчути відданість та професіоналізм Діо мали змогу як незрячі учасники семінару, так і кінологи, яким було запропоновано зав’язати очі спеціальною пов’язкою. “Та от навчити поводиря нелегке завдання” – розповідає пан Томаш. “Для провідника підходить не кожна порода собак, найкращі з них – це лабрадор та золотистий ретривер. Перед тим, як безпосередньо приступити до роботи, домашні улюбленці проходять цілий ряд тестів і вправ”.

Активний учасник семінару Микола Мацько приїхав із Києва до Ужгорода, щоб особисто зрозуміти, що таке собака-поводир. Микола не бачить із 16 років. Динаміт, що вибухнув у руках юнака, назавжди позбавив зору. З того часу чоловік при пересуванні вправно користується тростиною, однак не проти мати й чотирилапого товариша.

Микола охоче поділився першими враженнями: “Ніколи раніше не мав подібного досвіду. Перші кілька секунд не міг зорієнтуватися. Тільки за кілька хвилин відчув щось схоже на кінську збрую, ніби упряж для коней. Коли собака повертався, я чітко фіксував рухи, тобто відчував їх, і спокійно йшов за псом. Дуже легко було йти. Але перед тим інструктор пояснив мені, які команди треба подавати собаці, на що і як він реагує. Собака сам вирішував, як пройти повз перешкоди. З тростиною я витрачаю багато часу саме на орієнтування у просторі, хоча, звісно, й до собаки треба звикати”.

Золтан Сабо, керівник асоціації “Angel dog” (собака-ангел), приїхав поділитися досвідом підготовки собак-поводирів в Румунії. Раніше кінолог із 16-річним досвідом роботи займався підготовкою собак-рятувальників, нині готує чотирилапих для допомоги людям з вадами зору. Та він приїхав не один, а із собакою породи лабрадор, яка зветься Веста. Весту вже протягом півтора року готують для передачі в Україну громадській організації ”Дивосвіт”.

Деякі учасники семінару змогли навіть відчути навички супроводу Вести як собаки-поводиря. Зокрема Вікторія Шевчук із Житомира поділилася незабутніми враженнями: “Коли я їхала на семінар, було просто цікаво дізнатись більше про собак-поводирів і спробувати пройтися з таким собакою. І от мені випала нагода пройтися в супроводі Вести. Ми разом підійшли до готелю, Веста попередила про сходинки і провела мене в готель. В холі мені сказали, що зараз Веста знайде для мене вільне місце. Веста роздивилась навколо і показала мені вільне крісло.

А наступного дня лабрадор Діо провів мене крізь натовп людей, попередив про сходинки вгору і вниз і впевнено оминув людей, які йшли нам назустріч. Ми пройшли лише невелику відстань, але ці хвилини запам’ятаються назавжди! Йдучи з собакою-поводирем, відчуваєш себе впевненіше і вільніше, не боїшся перешкод, які можуть трапитися на шляху. Завдяки Весті і Діо я відчула, наскільки простіше, безпечніше і швидше ходити містом з такими розумними помічниками. Хотілося б, щоб й в Україні люди з вадами зору могли б мати таких друзів-помічників, як собаки-поводирі”.

У своєму виступі Золтан Сабо розповів також, що у Румунії, як і в Україні, немає державних програм, які б регулювали підготовку собак-поводирів для незрячих, але законодавство Румунії надає право людям з вадами зору у супроводі собаки-поводиря безперешкодного входу в усі установи та заклади, а також безкоштовного перевезення собаки-поводиря в громадському транспорті.

Необхідно зазначити, що відповідно до статті 26 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи та організації вже зобов’язані створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів, які використовують собак-поводирів, до об’єктів фізичного оточення. Проте в Україні, на жаль, ще відсутня цілісна нормативно-правова база, яка б регулювала питання підготовки відповідних фахівців, існування подібних шкіл для собак-поводирів, передачі собаки та її утримання, контролю за цільовим використанням собаки та її ветеринарним обслуговуванням, страхування собаки та її повернення.

Саме законодавче регулювання застосування собак-поводирів в Україні та перспективи його удосконалення і реалізації на практиці й намагалися вирішити учасники семінару під час проведення даного заходу, щоб незрячі у супроводі собак не відчували перешкод під час пересування містом, відвідин різних закладів, проїзду в громадському транспорті. Адже одна подарована собака-поводир не вирішить проблем усіх сліпих і слабозорих людей. Конкретні соціальні програми мають сприяти максимальному полегшенню життя людей, позбавлених щастя бачити, бо вони заслуговують на повноцінне життя.

Оксана Богданець
Голова правління ГО «Дивосвіт»
м. Ужгород

Фотографії в архіві додаються.