Чи може мистецтво стати ефективним інструментом у боротьбі з дискримінацією та гендерними упередженнями?

Може. Тому що мистецтво говорить історіями.

Коли художники й художниці звертаються до реальних переживань жінок — внутрішньо переміщених, тих, хто пережив полон, окупацію, дискримінацію — створені образи починають жити далі. Вони поширюються, відгукуються в глядачах, викликають емоції, які залишаються надовго й змушують осмислювати їх. Саме тоді відбувається зміна: образ переходить у думку, думка — у дію. 

Саме це і було метою соціально-мистецького проєкту “Рефлексія”, реалізованого ГС “Інститут місцевої демократії “Відкрите суспільство” у партнерстві з ГО “Лабораторія актуальної творчості” за фінансової підтримки Українського Жіночого Фонду.

Мистецтво має силу говорити про складне. Особливо, коли інструментом стають не лише виставки, а й діалог — через воркшопи, артбуки, живі історії та взаємодію зі свідками цих досвідів. Саме так змінюється бачення І мистецтво стає точкою змін.

В рамках проєкту художники і художниці протягом трьох місяців досліджували історії українських жінок. У результаті було створено 18 мистецьких робіт, які відкривають глядачеві складні переживання: біль втрати, внутрішню руйнацію, спричинену нав’язаною провиною, і ненависть, яка часто спрямована не назовні, а всередину себе.

Однією з таких робіт стала історія Дарії Зименко — дівчини, яка перебувала в окупації і  пережила полон. Історія, над якою рефлексує Дарія через серію чорно-білої фотографії: “Коли я була там я розуміла, що я не можу зламатись. Моє завдання - вижити”. Велика кількість жінок і чоловіків досі не вибрались, досі перебувають в підвалах, зазнають насильства і катувань. 

Інша робота — інтерактивна інсталяція «Як це, бути жінкою», яка представляла собою коридор з вирізаних силуетів, оточених гендерними стереотипами, які “одягають” на жінку та ті критерії, що очікує суспільство від жінки. “Проходячи цим коридором, я і сама змогла замислитись про свій життєвий шлях” – відгук учасниці про інсталяцію «Як це, бути жінкою».

Учасниця проєкту – художниця Наталія, зізнається, що на початку їй було непросто зануритися в тему гендерної рівності, адже раніше майже не стикалася з нею у власному житті чи творчості. «Спершу я не зовсім розуміла, чому стільки уваги приділяється саме темі жінок. Але з часом мене захопило те, як підтримують жінок у межах проєкту, як відкрито говорять про феміністичні цінності, про проблеми, з якими вони стикаються, і наскільки це насправді важливо», — ділиться Наталія. Цей досвід надихнув її замислитися над створенням власної громадської організації, яка поширюватиме цінності рівності та підтримки через мистецтво.

Другим етапом проєкту стали воркшопи в навчальних закладах міста, а митці стали фасилітаторами діалогу з молоддю. Учасники/-ці створювали артбуки – міні-журнали, в яких відображали власне бачення гендерної рівності. Ці роботи стали основою молодіжної виставки «Артбуки як рефлексія: рівність очима молоді».

На перший погляд здається, що ці теми надто складні або “дорослі” для молоді. Але учасники довели протилежне: вони продемонстрували високий рівень обізнаності, критичного мислення і щиру чутливість до соціальної несправедливості. Через творчість — часом гірку, часом іронічну, а іноді дуже особисту — вони висловлювали власні переживання й спостереження, формулювали запитання до суспільства і до себе.

Переглянути електронний каталог виставки «13 історій» та каталог виставки «Артбуки як рефлексія: рівність очима молоді» можна за посиланням:  https://drive.google.com/drive/folders/1OXIuRxjOSYFLDK6yp3cPydWjiqjnDZT8?usp=sharing