Вулиця Ювілейна у селі Малий Вистороп — на перший погляд звичайна сільська вулиця з трьома багатоквартирними будинками. Проте саме тут, після обстрілу навесні 2022 року, розгорнулась історія, яка сьогодні може бути корисною для багатьох громад. Не лише як приклад відновлення пошкодженого житла, а як приклад того, наскільки важливою є участь мешканців у всьому процесі — від перших звернень до контролю за ходом робіт.

5 березня 2022 року російська ракета влучила у житловий сектор. Будинки №2, №6 і №8 отримали різний рівень пошкоджень. Найбільше постраждав будинок №6: вибухова хвиля вибила вікна й двері, зруйнувала балкони, пошкодила дах. Одна з мешканок згадує: у момент вибуху у квартирі перебували вона та її син — людина з інвалідністю першої групи. Вибухова хвиля вибила віконне скло прямо в обличчя сина, над головою іскрила люстра, дах протікав. Але вони залишились. «Ми вдома», — сказала жінка. Не тому, що не було куди піти, а тому, що не хотіли здаватися.

У сусідньому будинку №8 ситуація була не менш напруженою. Зруйновано дах, вентиляційні шахти, вікна, частину перекриттів. Спершу — жодної реакції. Тиша. Лише завдяки наполегливості одного з мешканців процес відновлення було запущено: обстеження, листи до громади й області, звернення до журналістів. І саме після медійного розголосу «Суспільне Суми» почали надходити будівельні  матеріали.

Будинок №2 постраждав найменше, тому обсяг робіт тут був символічним — лише заміна вікон. 

Всі три об’єкти фінансувалися за кошти державного бюджету (Постанова КМУ №280):

• Будинок №2 — ≈120 тис грн.

• Будинки №6 і №8 — понад 3 млн грн кожен.

На жодному з об’єктів не було передбачено безбар’єрних рішень. Проте саме там, де мешканці не були осторонь, вдалося досягти максимально можливого рівня якості.

У будинку №8 ініціативу взяв на себе один із жителів. Він не просто звертався до інстанцій — він був постійно присутній, коли приїжджали робітники, перевіряв кількість вікон, стежив, щоб не забули про підвали. А от коли стало зрозуміло, що матеріали для даху не були завезені зовсім, підрядник запропонував латати покрівлю з того, що залишилось: шматків старого заліза та інших підручних матеріалів. 

У будинку №6 мешканці власноруч закладали вікна плівкою, встановлювали двері з підручних матеріалів, зверталися до громади і просили врахувати потреби людей з інвалідністю. Іноді відповідь була — “немає можливості”. Тоді шукали інші шляхи.

Так у мешканців з’явилась своя неформальна дорожня карта відновлення:

1. Скласти акт обстеження пошкоджень.

2. Офіційно звернутись до ОМС, ОВА.

3. Домагатись письмових відповідей і рішень.

4. У разі ігнорування — залучати журналістів.

5. Контролювати хід робіт на місці.

Мешканці не отримували підтвердження якості вікон, не мали інформації про підрядників, доопрацьовували деякі ремонтні роботи по пошкодженнях самостійно. Але вони діяли — і це змінило результат.

Цей кейс не про успіх чи провал. Це історія про те, як мешканці звичайної вулиці змогли вплинути на хід подій — через наполегливість, взаємопідтримку та постійну присутність у процесі. Це історія, яка демонструє: громадський контроль — це не абстракція. Це реальний інструмент, який забезпечує якість, прозорість і підзвітність навіть у невеликих населених пунктах.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Моніторинг відбудови соціально значущих об’єктів у Лебединській громаді”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “НОВА Енергія” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”.