— Я звик багато працювати, допомагати іншим, але тепер… щось змінилося. Я не справляюся. Втома накопичується, і я не знаю, як її позбутися. Прокидаюсь вранці й не можу встати. Не відчуваю радості. Взагалі нічого не відчуваю. Куди подівся Я?

Знайомі слова, правда? Так почалася моя консультація з Андрієм Ф. – людиною, яка багато років допомагає іншим, але не помітила, як перестала чути себе.
 

Розмова була без поспіху, без порад “як правильно жити”. Ми досліджували:

• Що тобі розказує тіло про твій стан?

• Чи помічаєш, де живе твоя втома?

• Як ти дихаєш, коли говориш про свої труднощі?
 

Поступово Андрій почав говорити не про роботу, а про себе. І тоді з’явилося розуміння:
 

“Я зрозумів, що ховаю виснаження за роботою. Хлопчики не тільки не плачуть, а й не просять про допомогу. Тепер я знаю: спочатку – кисневу маску собі, а потім зможу підтримати інших. І що головне – без почуття провини.”

“Тепер я знаю, що робити далі.”

Якщо ця історія тобі відгукується, знай: ти не один. Втома – це не слабкість, а сигнал, що пора зупинитися та подбати про себе.
 

Хто така Вікторія Солоніцина?

Допомагає волонтерам, громадським активістам, правозахисникам і тим, хто працює у складних умовах війни, відновитися, знайти ресурс і повернути якість життя.
 

Колеги кажуть про неї так:

“Вона точно відчуває потреби людини і допомагає знайти рішення саме тут і зараз.”
 

Турбота про себе – це не слабкість. Це ваша сила.