З 25 жовтня 2010 року у Тернополі триває сьомий сезон Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

До програми цьогорічного Мандрівного фестивалю увійшли фільми переможці VII Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, а також фільми-призери найвідоміших міжнародних кінофестивалів документального кіно.

Новиною цього сезону є ретроспективи майстрів світової документалістики Сергія Буковського (Україна) та Яцека Блавута (Польща). Багато фільмів є справжніми шедеврами документалістики, що були відзначені найпрестижнішими нагородами на міжнародних кінофестивалях багатьох країн світу. Покази уже відбулися у ТЦДМІ ім.. О. Довженка та обласній бібліотеці для молоді. Тепер естафету переймає арт-бар «Коза». Початок демонстрацій о 18-00. Вашій увазі пропонується графік показів фільмів:

• 09.11 «Любіть мене, будь ласка!» (Росія)
• 11.11 «Убивство напередодні весни» (Білорусія)
• 13.11 « Я пам’ятник собі» (Україна)
• 15.11 «Футбольний батько» (Польща) «Варах» (Німеччина)
• 16.11 «Знак тире» (Україна)
• 17,18,19.11 Ретроспектива фільмів Я. Блавута (Польща)

Організатори регіонального показу мандрівного фестивалю у Тернополі:    Адаптаційний чоловічий центр, Мистецьке об*єднання «Коза», Центр дозвілля та молодіжних ініціатив ім.. Довженка, ЕГО «Зелений світ» Головні інформаційні спонсори : газ. 20 хвилин, телеканал ІНТБ, портали polepravdy.te.ua. Інформація у Твіттері за аккаунтом @mens_sos

Анонси фільмів

Любіть мене, будь ласка! / Росія / 2010 / 39’.  Режисер: Валерій Балаян 19 січня 2010 року минув рік від дня безпрецедентного розстрілу в центрі Москви адвоката Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової. Фільм Валерія Балаяна присвячений насамперед Насті Бабуровій, талановитій дівчині з Севастополя, життя якої обірвала куля кілера-нациста. Герої фільму – друзі й близькі Насті, її колеги, батьки. У стрічці використані справжні відеозаписи російських фашистів, а також музичні кліпи, розміщені на нацистських сайтах. Ці матеріали розкривають справжній масштаб неонацизму в сучасній Росії, де нині офіційно існують 144 зареєстровані організації, які налічують понад півмільйона активних членів. Валерій Балаян народився 1960 року. Член Спілки кінематографістів, член Гільдії кінодраматургів Росії, член Гільдії неігрового кіно Росії. Працював у телекомпаніях РЕН-ТВ, «Альма-Матер», «Культура», РТР, ТВЦ та АСС-ТВ. З 2003 року викладає кінодраматургію у Всеросійському державному інституті кінематографії (ВДІК). За його сценаріями знято понад 40 документальних кіно- й телефільмів. Як режисер він поставив більш ніж 60 неігрових кіно- й телефільмів. З 2008 року – спеціальний кореспондент радіо «Свобода» в Криму.

Убивство напередодні весни / Білорусь / 2010 / 25’.  Режисер: Вольга Нікалайчик 33-річна активістка із захисту прав людини Яна Полякова наклала на себе руки в маленькому шахтарському містечку. Місцеві органи влади і КДБ систематично переслідували самотню молоду жінку за активне протистояння цивільним і політичним діям. Вони використовували найрізноманітніші методи знущань, зокрема психологічний тиск, провокації та, насамкінець, тортури і биття. Окрім того, доведену до відчаю жінку було засуджено за наклеп на міліціонера, який по-звірячому бив її, з виплатою величезної грошової компенсації на його користь. Неспроможна витримати таку несправедливість і цинізм, жінка зводить рахунки з життям… Вольга Нікалайчик народилася 1968 року в Мінську. У 1989—1992 роках навчалася в Білоруській академії мистецтва. Її перша робота як продюсера – повнометражний фільм «У попа був собака» (1992). Як продюсер документальних проектів співпрацювала з ARTE channel, Гете-Інститутом, ЮНЕСКО та ООН (Програма розвитку) в Білорусі. Її фільми демонструвалися на провідних телеканалах Латвії, Литви, Естонії, України, Росії та Польщі.

Я пам’ятник собі / Україна / 2009 / 70’. Режисер: Дмитро Тяжлов Виробництво: New Kyiv Євген змалку відчував дивний потяг до могил, а зараз він – автор більш ніж сотні надгробків. У його доморослій філософії космополітизм і аскетизм поєднуються з активною і зухвалою поведінкою в буденному житті місцевої громади. Його пам’ятники не дозволяють людям забувати, вони вчать їх пам’ятати свою історію та своїх предків. Переглядаючи фільм, ми стежимо за процесом створення і встановлення пам’ятника німецьким солдатам, що загинули в боях поблизу села, а також бачимо інші примирливі жести, які робить цей незвичайний персонаж. Дмитро Тяжлов 2002 року закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Від 2008 до 2009 року працював над кандидатською дисертацією з теорії режисури документальних фільмів. Фільмографія: Аустерліц 2005—1805 (2006), Столиці світу (2007), Important Man (2007), Трудний (2007), Я пам’ятник собі (2009), Моя мама – дельфін (2010)

Футбольний батько / Poland / 2008 / 29’ / 16:9. Режисер: Міхал Йозвяк Марчін – сліпий масажист у футбольному клубі. Він справжній фанат, тож замість їздити на матчі своєї улюбленої команди разом із гравцями, добирається на місце з іншими вболівальниками. Марчін сам виховує 4-річного сина, котрий погано бачить і, так само як батько, може осліпнути. Уперше він бере хлопчика із собою. Батько і син разом готуються до надзвичайної події. І ось цей день настає… Надзвичайно зворушлива і жива історія.

Приз глядацьких симпатій VIІ Міжнародного фестивалю Docudays Ua

Знак тире / Україна / 1992/ 52‘. Суб’єктивно-приватний кінотекст «Знак тире» сприймається як об’єктивний документ епохи, справжнє свідоцтво про той час, коли він був створений-пережитий. Автор (чи ліричний герой) рефлексує з приводу подій різного історичного масштабу. Фільм побудований за принципом монтажу вільних асоціацій: наприклад, від спогадів про померлу бабусю і роздумів про «час бабусь» – до образуВіри Холодної як утілення ідеї вічної жіночності, а відтак – до проблем міжетнічних конфліктів. Новий принцип роботи із зафіксованою на плівці реальністю заявлений уже в назві цього фільму, адже тире тут трактується як знак, що сполучає дати народження та смерті.

Гран-прі МКФ Artsalon (Потсдам, Німеччина, 1992); Гран-прі МКФ Mediawave (Дьор, Угорщина, 1993); Приз «Памяти ушедших мастеров» (Єкатеринбург, Росія, 1992); Спеціальний диплом критики МКФ (Санкт-Петербург, Росія 1993); Диплом журі МКФ (Ніон, Швейцарія, 1992); Диплом журі МКФ (Амстердам, Нідерланди, 1992); INPUT – Міжнародний симпозіум громадського телебачення (Нант, Франція, 1998)

Ретроспектива Яцека Блавута

Ненормальні 1990 / 75’ / Educational Film Studio, STO Films Ltd. Повнометражний фільм про розумово відсталих молодих людей, що балансує на межі документалістики й ігрового кіно. У ньому показаний процес поступового зародження приязні між організатором «оркестру» та його підопічними, долання упереджень, бар’єрів. Автор мав на меті пробудити у глядачеві симпатію до «ненормальних» – назва фільму, звісно, іронічна.

Ця стрічка була відзначена численними нагородами, зокрема, Спеціальним призом за найбільш значущу мистецьку подію на Кінофестивалі ігрових фільмів у Гдині, Нагородою Дон Кіхота – щорічною відзнакою Польської федерації дискусійних кіноклубів, FIPRESCI на фестивалі в Мангеймі, а також була висунута на здобуття Європейської кінопремії.

Щур у короні 2 / 2005 / 47’ / Jacek Bławut Film Production for TVP S.A. Цей фільм є історією кількамісячної дружби режисера (попри те, що він жодного разу не з’являється на екрані, герої постійно звертаються до «пана Яцека» – чоловіка, котрий стоїть за камерою) та 32-річного Міхала Валюди, хворого на алкоголізм. Після кількох курсів лікування Міхал повертається до свого порожнього дому… і знову впадає у запій. Ця стрічка є оповіддю про шлях, що веде до смерті, від якої головний герої не здатний утекти.

Фільм здобув Гран-прі Медіафестивалю в Лодзі «Людина у небезпеці», приз на фестивалі в Лагові як «найкращий польський неігровий фільм».

Born Dead / 2004 / 53’ / Jacek Bławut Film Production. Роберта, 24-річного рецидивіста, незабаром мають звільнити – після восьми років ув’язнення. Він проходить програму реабілітації «Дует», організовану Краківською виправною колонією та дитячим будинком. Роберт працює із розумово відсталими дітьми. Яцек Блавут як режисер не намагається прикрасити реальність. Це фільм про трансформацію, про те, як зароджуються і міцнішають почуття. Можливо, цей досвід є першим досвідом людських взаємин для обох сторін.

Ця стрічка здобула численні нагороди, серед яких Спеціальний приз Польської федерації дискусійних кіноклубів, Спеціальний приз Міжнародного фестивалю документального кіно Kanton, Нагорода у міжнародному конкурсі Kolding (Handicap Film Festival).