Дискусія з молоддю, для якої болючий досвід війни став поштовхом до активних дій. Евакуація, ночівля в укриттях, волонтерство, відкриття громадських організацій, інформаційні кампанії закордоном - кожна історія варта того, аби бути почутою. Як перетворити страхи на силу? Де молодь знаходить опору та внутрішні ресурси для того, щоб продовжувати будувати майбутнє і пришвидшувати перемогу? З якими викликами зіштовхуються молоді активісти та як це - починати нові проекти під час війни?

Запрошуємо молодь, яка хоче надихнутися і отримати підтримку, молодіжних працівників та усіх, кому цікаво, як українська молодь проживає війну.

 

Артур Кадельник - тренер, фасилітатор, заступник директора ДУ “Всеукраїнський молодіжний центр”, Програмний директор ГО “YOUTHUP”.

Єлизавета Підопригора - голова Київського гуманітарного штабу, засновниця та керівниця Pidopryhora.coworking.

Дзвенислава Щерба - активістка, правозахисниця.

Аля Сєгал - мистецтвознавиця, культурна менеджерка, кураторка. Науковиця в Одеському художньому музеї, досліджує сучасне українське мистецтво, а також курує виставкову програму Космос Табору.

Анастасія Горлюкова - випускниця Львівського національного університету ім. І. Франка. Родом з міста Олешки, Херсонської області. Після початку повномасштабного вторгнення виїхала до Данії і зараз разом з Danish Youth Council (DUF) працює над проєктом про підвищення обізнаності данців щодо України та війни.

Марія Діденко - психологиня, фахівчиня з проектів в Українсько-данському молодіжному домі. 10 років працює з підлітками, молоддю та дорослими у освітніх проектах.

Під час дискусії ми поговоримо з джокерками театру пригноблених про те як робити театр з новин, які ми читаємо, і чому ця практика може зцілювати, чому важливо говорити про війну всередині нас, коли війна йде навколо, що стримує робити театр зараз, які теми піднімають учасни_ці форум-майстерень у прифронтовому Запоріжжі та які зміни відбуваються всередині людей, коли вони бачать вистави форум-театру або беруть у них участь.

 

Яна Салахова - практикиня театру пригноблених та тренерка школи театру пригноблених, голова ГО “Театр змін”

Аня На - акторка, режисерка театру і документального кіно, тьюторка резил’єнтності

Алла Мельничук - спікерка, співзасновниця Першого Антикафе Бердянська “Час Є!”, тренерка, джокерка, журналістка

Лариса Головко - джокерка форум-театру м. Запоріжжя

Влада Крижна - джокерка форум-театру, тренерка з креативного мислення

Модераторка: Тітійова Наталія - фасилітаторка, джокера форум-театру, тренерка, керівниця ГО “Україна.Час єднатись”

 

Театр пригноблених - система вправ, ігор та технік заснована бразильським режисером Аугусто Боалем у 60-х роках 20 століття для створення можливостей для діалогу, критичної рефлексії та активного пошуку рішень в громаді.

Чому тільки дешева ковбаса і смачне морозиво тривожать нашу пам’ять? Наш травматичний досвід і рефлексії.

За класиком «ми всі вчилися потроху чогось і якось», але: чи потроху, чи того, що треба і як маємо вчитись далі? Освітній процес у вибудовуванні української ідентичності. Телевізор, газета, Інтернет – джерело інформації чи спосіб впливу? Історія України on-line це важливо.

Чи сталася б війна, якби я знав історію своїх репресованих бабці й діда? Місце архіву у справі подолання українцями травматичного минулого.

 

Ігор Кулик – історик, архівіст, директор Галузевого державного архіву (Архів національної пам’яті) Українського інституту національної пам’яті.

Владлен Мараєв – історик, один із співавторів проекту «Історія без міфів», кандидат історичних наук.

Мар’ян Мудрий – історик, доцент кафедри новітньої історії України Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат історичних наук.

Ірина Рева – культуролог, науковий співробітник відділу історії України ХХ ст. Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького.

Модераторка: Світлана Старовойт – завідувачка відділу Галузевого державного архіву (Архів національної пам’яті) Українського інституту національної пам’яті.

Партнером Фестивалю думок 2022 є Архів національної пам’яті.

 

Війна Росії проти України та терор Радянської влади змінювали життя мешканців Луганщини впродовж сторіччя. Окупація, терор проти цивільного населення змусили багатьох людей переїхати, поміняти роботу і звичний спосіб життя. Також поїхали історики, митці, культурні діячі, талановиті бізнесмени. Зараз ми не можемо повернутися в місця, де народилися і виросли, але ми можемо зберегти і примножити нашу культурну пам’ять, творити сучасну історію. Бо Луганщина це не тільки земля, це і люди. Які навіть поїхавши все одно працюють з думкою про рідний край, творять сенси.

Якщо ви закохані в людей Луганщини также сильно, як і ми, тоді приєднуйся до зустрічі. Ми згадаємо історію, поділимося власними напрацюваннями, знаннями і спостереженнями про тих, хто робив наш край кращим. А можливо серед ваших рідних були відомі дослідники, краєзнавці, митці чи бізнесмени які також постраждали від війни чи терору – ми з цікавістю познайомимося і послухаємо вашу історію.

 

Аріф Багіров - соціокультурний інноватор

Юрій Коденко - старший науковий співробітник музею “Територія Терору”

Тетяна Водотика - кандидатка історичних наук, шеф-редакторка журналу “Місто, історія культура суспільство’, старша наукова співробітниця інституту Історії України НАН України

Олеся Мілованова - директорка Луганського обласного краєзнавчого музею