Волонтери, «сіра зона», бойові дії, військові капелани – за три останніх роки ці слова перестали бути просто словами, для багатьох українців вони перетворилися на повсякденність. Волонтерство у нашій країні стало звичним явищем, військові капелани – невід’ємною частиною життя бійців АТО. Про непросту роботу священика на війні розповів Олег Ткаченко.

-Олеже, як ви встигаєте бути усюди?

- Це дуже складно, майже нереально… але встигаю (сміється). Знаєте, коли розумієш, що ти, твоя допомога потрібні, це стимулює. Ми живемо у такий час, коли кожен має вирішити, чого він хоче для себе і своєї країни. А вирішивши, почати діяти, щоб зміни у нас починалися не десь і колись, а тут і зараз.

- З чого почали ви?

- Коли почалася війна, я їздив до наших хлопців на передову як священик. На війні захисникам дуже важливо відчувати підтримку, молитися, знаходити відповіді на суперечливі запитання. Потім в нас з’явився батальйон військових капеланів, стало трохи легше встигати скрізь.

Влітку 2015-го я зі своїм другом Сергієм Косяком, також священиком, потрапив у Мар'їнку. Нас тоді сильно вразило те, що ми побачили: підлітки, які бродили собі, не звертаючи увагу на обстріли, похмурі люди, котрі нікому не вірять і не довіряють. Тоді ми вирішили почати щось робити для цих людей.

- Але що можуть зробити дві людини, навіть якщо це два священики, для цілого міста? Тим більше, як я розумію, капеланом ви залишаєтеся й досі?

- Чому ж дві людини? Нас багато! Насправді українців, які бажають змінювати життя на краще, безліч, їм просто іноді потрібен той, хто спрямує їхню діяльність у потрібне русло! А ми, як священики, змогли допомогти організувати збір гуманітарної допомоги, налагодити роздачу, знаходили можливості вивезти тих, хто хотів переїхати на вільну територію України. Потім виникла ідея побудувати у Мар’їнці свою, власну, пекарню. Нам вдалося знайти спонсорів для старту цього проекту, і тепер у мешканців міста є можливість купувати свіжий хліб за соціальними цінами. Ще й створили робочі місця. А завдяки заробленим грошам вдається розпочинати нові проекти чи проводити свята для дітей.

- Чи не важливіше ці кошти залучити до ремонту зруйнованих будівель чи закупівлі необхідних речей?

- Відбудови, закупівля речей – це все першочергове. Ми це розуміємо й також долучаємося до вирішення цих проблем. Але саме тут, де обстріли та постійна брехня російської пропаганди, дитячі свята вкрай необхідні. Діти мають право бути дітьми! Де б вони не жили. І для них влаштувати маленьке свято – це майже дати їм погуляти по веселці. Маленький острів безтурботності, де вони – просто діти, де немає війни.

- Але війна все ж таки є, і після маленького свята вони повертаються у світ, де йде війна.

- Війна рано чи пізно завершиться. Ми ж зараз намагаємося допомагати людям, які вимушені жити у такій складній ситуації. Знаєте, з чого ми починали у Мар’їнці? Ми разом із мешканцями пекли пироги для наших захисників! Бо ж для захисту країни, у першу чергу, потрібні захист та згуртоване суспільство, консолідація. Тоді все вийде. У Мар’їнці вже розпочав роботу центр психологічної підтримки. Для чого він? Люди, що живуть у постійному стресі, потребують психологічної допомоги. Коли ми тільки починали працювати, побачили, що мешканці намагаються вирішити цю проблему медикаментозним шляхом. Але це неправильно, тут потрібні фахівці. Тож, ми знайшли програму та отримали грант на її реалізацію. Зараз багато хто йде в першу чергу до нас, а не до аптеки.

- Ці люди мають бути прихожанами вашої церкви?

- Ці люди мають бути людьми. Те, ще ми робимо, – це соціальні проекти. Дитячі свята та літні табори, гуманітарна чи психологічна допомога – будь-яка людина може звернутися до нас та отримати необхідне. Коли ми зрозуміли, що роботи тут дуже багато, і вона не на один рік, прийшло й розуміння необхідності створення благодійного фонду. Адже потрібні і юридичний статус, і якась структурована основа. Багато хто за цей час вже змінив свій фах, розуміючи необхідність отримати нову професію для подальшої роботи тут, на місці. Тож зараз усі ці проекти проводяться благодійним фондом «Парус Надії». У нас реалізовується ще один проект, про який я мріяв давно, це Мар'їнський молодіжний медіа-центр. Восени молодь розпочала вивчати основи журналістики, їм це дуже подобається.

- Які цілі ви ставите перед собою у цьому напрямку?

- По-перше, люди мають знати правду. Та інформація, яка ллється на людей із екранів телевізора, – брехлива, руйнівна та не відповідає дійсності. Ми тут, на місці, набагато краще знаємо реальну ситуацію, ніж російські журналісти. А на жаль, окрім російського телебачення, іншого медіа-простору тут немає. Принаймні з 2014-го і дотепер. Ми можемо створити декілька корпунктів у різних містах Донецької області й надавати людям нормальну, чесну інформацію. Це вкрай необхідно. По-друге, це профорієнтація. Думаю, тут не треба додаткових пояснень – вона потрібна скрізь.

- А як ви плануєте доносити свою інформацію від медіа-центру до людей?

- Молодь вже дечому навчилася, і сьогодні вони працюють над першим випуском газети. Звісно, цього буде замало, тому ми шукаємо спонсорів, грантодавців. Можливо, хтось, читаючи цю статтю, захоче приєднатися до нас.

Ми прагнемо розробити й постійно оновлювати свій сайт новин, які будуть дублюватися у наших групах в соцмережах. Звісно, сама газета та канал на Youtube. Поки ми шукаємо кошти, у нас з’являються свої спеціалісти. А це вже половина справи. Я розумію, що для реалізації всього цього потрібно чимало грошей, але повторюся: людям вкрай необхідна правдива інформація. Тож воно того варте.

- Все це дійсно необхідна та кропітка робота. Мабуть, часу на свою родину зовсім не залишається?

- Знаєте, мені дуже пощастило, бо моя родина – це мої однодумці. Багато роботи на себе забирає дружина, де в чому допомагає старша донька, інші, впевнений, будуть долучатися по мірі зростання. У мене 5 дітей, наймолодшому – 7 місяців, і я розумію, що мені та моїм дітям жити тут. І це спонукає до робити. Робити якісно, щоб і моїм, і усім іншим дітям було чим пишатися й чого прагнути. Звісно, без команди однодумців було б дуже важко. А все інше знайдемо.

Матеріал підготовлений у рамках спеціального медіа-проекту «Інформація для свідомих дій: почуй голос постраждалих внаслідок конфлікту на сході України», що  впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.