Галина Костянтинова живе в Запоріжжі вже 2,5 роки, переїхавши сюди з Донецька. Активна громадянська позиція, небайдужість і бажання змін на краще стали причиною того, що нині Галину добре знають як акторку форум-театру. Про своє нове життя вона розповіла Ресурсному центру ГУРТ.

- Пані Галино, якщо метафорично проілюструвати Ваше становлення в Запоріжжі і представити його у вигляді книги, то яка Ви книга зараз?

- Я завжди у відкритому доступі, чітка, зрозуміла, готова вчасно прийти на допомогу.

- Закінчився 2016 рік. Якими здобутками можете похвалитися?

- Це був насичений рік. Я маю улюблену роботу в Запоріжжі, яка надихає мене і робить щасливішою. Працюю в благодійному фонді в програмі психологічної реабілітації переселенців та їхніх дітей. Це важлива реабілітаційна програма. А моя діяльність взаємно надихає і душевно збагачує  і дітей, і мене. Крім того, нещодавно народилася моя перша онучка – це таке щастя! Поки бачила її тільки на фото.

- Хто Ви за професією?

- Я робітник культури, режисер масових заходів. Завжди працювала з людьми. Та зараз працюю із переселенцями, травмованими. Я знаю, що вони відчувають, які стадії проходять. Вони довіряють мені, коли дізнаються, що я також переселенка. Я відчуваю їхній біль та почуття. Їм не треба мені нічого пояснювати, і це полегшує наше спілкування.

- Чи сумуєте Ви за Донецьком після 2,5 років перебування в Запоріжжі?

- Ностальгії за Донецьком в мене немає. Ті страшні події неприємно згадувати, тому не хочу занурюватися у спогади. Мені набагато цікавіше жити тим, що є сьогодні, надіями на краще життя і вірою, що скоро цей жах закінчиться.

- Я спостерігала за Вашою громадянською позицією. Ви і раніше були такі активні? Чи це проявилося останнім часом?

- Мені здається, що так на мене вплинула війна. Я сама навіть не підозрювала, що я така патріотка,  що в мене прокинеться спрага щось робити для країни та нашого народу. Коли ми приїхали сюди з чоловіком, я зрозуміла, що не можна сидіти бездіяльно. Я пішла в люди, стала волонтеркою, брала участь у благодійних ярмарках та акціях із прибирання міста, виїжджала у військові частини, здавала кров на потреби військових.

- Чи насолоджуєтеся Ви зараз власним життям та як війна вплинула на Ваше ставлення до нього?

- Як не парадоксально, та до війни я так не відчувала пульс життя. Зараз я отримую таку насолоду від того, що я можу щось змінити, на щось вплинути, знаходжуся у вирі подій, я не осторонь. І це, як на мене, і є щастя.

- Як Ви реагуєте на стереотипне ставлення суспільства до внутрішньо переміщених осіб? Ви себе відчуваєте переміщеною особою чи громадянкою, яка переїхала?

- Я завжди себе відчувала громадянкою. І зараз також відчуваю, що ми – одна родина. Я не зіштовхувалася в Запоріжжі із стереотипним сприйняттям, можливо, тому що я люблю свою рідну землю, і люди це помічають.

- Родина підтримує Вашу активну громадянську позицію?

- Так, і завжди намагається брати участь. Ми всі заодно. У нас в родині єдність. Це велике щастя!

- Ви - акторка запорізького форум-театру і разом зі своєю трупою готуєте сценки із злободенних ситуацій, які виносите на всебічний розсуд, аби спільно із глядачами шукати варіанти виходу із конфлікту. Таким чином можна сприяти миротворчості, консолідації в громаді. Я спостерігала, що Ви зазвичай граєте роль агресорів. Чи важко Вам відігравати таку характерну непоступливу роль?

- Ні, не важко, це цікаво і потрібно. Форум-театр – це такий психологічний театр, коли глядачі бачать конфлікт і можуть у нього втрутитися, шукати варіанти. Це дієва форма роботи, бо вона дійсно впливає на нашу єдність і запобігання в майбутньому можливості початку конфлікту або його ескалації. Така форма має активніше застосовуватися і поширюватися в суспільстві.

- Що відбувається із глядачами, коли вони включаються в обговорення?

- Я спостерігаю, як люди заглиблюються в ситуацію, забувають про свої проблеми на час участі у форум-театрі. Вони активно дискутують, наводять приклади із власного досвіду, шукають виходи, пропонують свої варіанти, знаходять позитивні унікальні рішення.

- Які відгуки глядачів Ви отримували після форум-театру?

- Дуже несподівані. Останній раз пані підійшла і запитала, чи не з драмтеатру мене запросили (сміється). Завжди щирі подяки від глядачів, тепло зустрічають і проводжають нашу трупу. Дуже вдячна аудиторія.

- Я була на форум-театрі, де презентували дві конфліктні ситуації щодо пільгового проїзду в маршрутці та щодо (без)коштовної медицини. Цільову аудиторію запросили із числа переміщених осіб та місцевих. Дійсно були бурхливі обговорення, люди активно включилися в ці ситуації. Чи плануєте Ви продовжувати участь у форум-театрі та які Ваші плани на 2017 рік?

- Обов’язково продовжуватиму, бо форум-театр мене по-особливому надихає. Щодо планів, то я поки не ставила цілі. Не знаю, як життя поверне Повертатися туди не збираємося. Матеріально важкувато сплачувати тут і там за житло.

- Всю розмову Ви були на радісному емоційному підйомі. Розкажіть, як Ви долаєте труднощі, аби не занепасти духом?

- Шукаємо позитивну точку опори, не робимо акценти на важкому, матеріальному. Йдемо в люди та насолоджуємося життям, відчуваємо, що ми комусь потрібні. А там день від дня приносить свої приємні сюрпризи, дякуючи Богу, дякуючи людям, які поруч. Я хочу сказати, що з перших хвилин відчула Запоріжжя своїм рідним місто і цих людей як рідних, дуже простих, працьовитих, відкритих – це приємно, це як моя сім’я, наче я тут все життя прожила.

Аудіо-версію слухайте на ГУРТрадіо. 

Підготувала Діана Бабова

Матеріал підготовлений у рамках спеціального медіа-проекту «Інформація для свідомих дій: почуй голос постраждалих внаслідок конфлікту на сході України», що  впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.