Україна посідає одне з перших «почесних» місць у світі за критерієм поширення неліцензійного софту. Однак чи усвідомлює громадянське суспільство всі ризики такої ситуації і яке можливе покарання за порушення авторського права у сфері високих технологій? Для роз’яснення цих питань ми звернулися до юриста компанії Axon Partners Лідії Климків.

- Пані Лідіє, як вибудувана законодавча система боротьби з поширення піратського програмного забезпечення в Україні?

- Система правових засобів боротьби з піратством програмного забезпечення донедавна була дуже зрозумілою і простою. Загалом боротьба з піратським софтом відбувається винятково в межах законодавства про авторське право. Якщо говорити спрощено, то у законодавстві про авторське право і суміжні права є низка прив’язок до визначень того, що таке комп’ютерні програми, хто має авторські права на код, прив’язки до того, що відтворенням твору (комп’ютерної програми) є його зберігання у такій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Є також поняття порушення авторського права на програмне забезпечення, яке ми беремо із законодавчого визначення. Беручи це визначення на озброєння, особа може подавати позов до суду з вимогою захисту чи відновлення свого порушеного авторського права на програмне забезпечення. Це якщо говорити про сферу цивільного законодавства.

Захист авторського права, звісно, забезпечується і публічно-правовими нормами. Це і відповідні статті Кодексу України про адміністративні правопорушення, і стаття 176 Кримінального кодексу України. Часто аналізуючи якусь ситуацію із правовим регулюванням, експерти направо і наліво говорять, що законодавча база у нас традиційно одна з найкращих і найякісніших у світі, єдине, що підводить – правозастосування. З боротьбою з піратством в Україні все трохи по-іншому – у нас і регулювання було не дуже, і правозастосування традиційно теж.

Ситуація погіршується ще й тим, що у світі давно існують способи оперативного реагування на порушення прав інтелектуальної власності саме в мережі Інтернет, а наше право відстає на декілька десятиліть. Така ситуація призводить до того, що правоохоронці можуть похвалитися хіба що притягненням до відповідальності «народних майстрів», які перевстановлюють операційну систему за 150 гривень, а найбільший пласт порушень і надалі залишається непоміченим.

- Чи передбачена в українському законодавстві боротьба з піратством в Мережі? Яким чином?

- Буквально вчора, 22 вересня 2016 року, парламент прийняв у другому читанні змінений проект закону № 3081-д, який хоч і називається «Про державну підтримку кінематографії в Україні», однак містить норми, що прямо дозволяють використовувати передбачену у ньому процедуру «notice and takedown» не тільки до фільмів, але й до «крякнутих» комп’ютерних програм, які можна легко завантажити і встановити без плати за ліцензію. До прийняття цього законопроекту ніяких спеціальних норм про боротьбу з піратством в Мережі не було. Зараз же маємо порівняно прогресивний закон (який ще має підписати Президент), що передбачає процедуру досудового захисту авторського права, а саме – процедуру «notice and takedown»: правовласник звертається до власника веб-сайту, веб-сторінки або хостинг-провайдера з вимогою припинити порушення авторських прав. Останні обмежені строками (24, 48, 78 годин залежно від того, до кого звертається правовласник), щоб вжити заходів для припинення порушення, тобто видалити чи заблокувати контент веб-сторінки чи веб-сайту. Але тут важливими є питання зловживань і порушення права на свободу вираження поглядів. У проекті закону передбачено, що блокування може тривати 10 днів.

Також важливим нововведенням є те, що власник веб-сайту та хостинг-провайдер мають вносити детальні контактні дані про себе при реєстрації доменних імен у сервіс WHOIS. При цьому, якщо власником є фізична особа, яка не є суб’єктом господарювання, то вона може робити публічними тільки контактну адресу. З одного боку, це значно спростить виявлення порушників. З іншого – хоч проект і виключив із списку фізичних осіб без статусу підприємців, все ж виникають сумніви щодо права на збереження своєї анонімності в Мережі.

- Україна входить в топ «піратських країн». Як Ви гадаєте, чому?

- Банальною і, на мою думку, правдивою причиною є низький рівень життя населення, високі ціни на ліцензійний контент, у тому числі програмне забезпечення, низький розвиток шоу-бізнесу і його правової культури, що в протилежному випадку дало б поштовх розвитку захисту авторських прав. Думаю, відсутність державного регулювання протидії піратству, а також використання піратського контенту як частина менталітету і культури українців становить похідну причину від вказаних. Звісно, можна апелювати, що існують альтернативи і люди мали б свідомо переходити на платний контент чи безкоштовне програмне забезпечення. До речі, ці питання були предметом окремих наукових досліджень, наприклад на 440 сторінках праці Джої Караганіса та інших науковців під назвою «Медіа піратство та перехідна економіка».

Цікаво також те, що більшість людей молодого покоління навіть не задумується, що використання піратського софту є чимось поганим, на кшталт крадіжки, наприклад. Тобто першопричина породила замкнене коло, коли відсутня елементарна освіта і розуміння того, що є авторським правом і чому його не можна порушувати. Але такий стан речей на руку і тим, хто отримує прибуток від трафіку на найпопулярніших онлайн-майданчиках із піратським контентом.

- Які зміни необхідно внести в законодавство, щоб зменшити поширення піратського програмного забезпечення в Україні?

- Перші кроки вже зроблені. Будемо чекати, коли і як вони запрацюють. Звісно, необхідно вносити зміни і в законодавство про рекламу, передбачаючи відповідальність за розміщення реклами на піратських майданчиках.

- Що загрожує організаціям у разі використання піратського програмного забезпечення?

- Як я частково згадувала, загрожує позов до суду та зобов’язання відшкодувати збитки правовласнику. Також йдеться про адміністративну відповідальність за незаконне використання програмного забезпечення у розмірі від 170 до 3400 гривень з конфіскацією програмного забезпечення разом із обладнанням. Можлива і кримінальна відповідальність, яка залежно від розміру шкоди може становити покарання від штрафу у розмірі 3400-34 000 гривень до позбавлення волі на строк до 5 років.