У межах Місяця різноманіття ГУРТ поспілкувався із представницею мережі «Ініціатива Розмаїття» Яною Салаховою, координатором мережі, експерткою з питань протидії расизму та ксенофобії Міжнародної організації з міграції в Україні, на тему дискримінації та про методи боротьби з нею. «Ініціатива Розмаїття», створена з метою скоординованого врегулювання дискримінації в Україні, виступає за захист людської гідності та добробуту мігрантів, біженців і видимих меншин України.  На сьогодні «Ініціатива Розмаїття» нараховує понад 65 міжнародних, неурядових, державних та комерційних організацій, а також представників дипломатичних місій та інших зацікавлених осіб.

- За якою ознакою в Україні найчастіше проявляється дискримінація протягом останніх двох років? 

- В Україні найпоширеніші прояви дискримінації щодо кольору шкіри, етнічності, інвалідності, сексуальної орієнтації, статі, гендерної ознаки, певною мірою щодо мови. Нині йдеться і про дискримінацію внутрішньо переміщених осіб. Якщо говорити про прояви дискримінації, варто зазначити, що ці ознаки часто накладаються, й одну особу можуть дискримінувати за декількома критеріями – це множинна дискримінація. 

- Якими стратегічними кроками органи державної влади продемонстрували зрушення щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні?

- З моменту, коли в нас прийняли рамковий закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», ключовим суб’єктом, наділеним повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, що відповідає за виконання і дотримання закону, який насправді робить дуже багато з точки зору стратегії. Зокрема, вдалося розробити план дій до 2020 року, за яким визначили прогалини в усіх сферах щодо питання дискримінації. Багато чого здійснюється у плані просвітництва, розглядаються скарги громадян на дискримінацію.

На сьогодні є два варіанти, куди людина може звернутися у випадку дискримінації, – це правоохоронні органи (передбачена кримінальна відповідальність за ст. 161 ККУ) або звернення до суду. В останньому випадку особа може звернутися до офісу Уповноваженого з прав людини, де зможуть допомогти оформити і подати позов, супроводжувати й надавати підтримку у цій справі. В офісі Уповноваженого аналізують такі випадки, намагаються співпрацювати із судовою системою, проводиться навчання урядовців, виконавчої влади, місцевого самоврядування. Минулого року було декілька звернень до офісу Уповноваженого з прав людини, за якими міністерства змінювали тексти наказів чи інструкцій, які містили дискримінаційні положення.

Також за ініціативою Президента розробили Національну стратегію у сфері прав людини, й Кабінет Міністрів України прийняв план дій, до чого долучилися і громадські  та  міжнародні організації, і представники урядових структур. План дій містить перелік конкретних заходів, що стосуються захисту різних вразливих груп із питань дискримінації. Цей план може спростити систему захисту цих груп. 

- Які вдалі практики запобігання та протидії дискримінації різними державами світу обов’язково необхідно застосувати в українському контексті?

- Головне питання в захисті від дискримінації – це відчуття захищеності вразливих груп, які мають бути певні, що є механізми, що їх захищають, встановлюють рівність. В Україні на сьогодні до судової системи, до правосуддя як такого немає довіри, громадяни не відчувають себе захищеними, в результаті чого не так багато людей звертаються за захистом.

Моя порада – масові просвітницькі програми, які проводять інші країни, програми, які б дозволили людям повірити в те, що є ефективні механізми, за якими людина могла б отримати захист. Коли з’явиться більше прикладів успішних кейсів у справах щодо запобіганню дискримінації, люди частіше  звертатимуться за захистом своїх прав. В Україні дуже багато побутових випадків  дискримінації, але ми звикли до них і не вважаємо це дискримінацією. Коли питання дискримінації не піднімаються, не проговорюються, то зрештою не виникає культури осуду й відчуття того, що це не нормально.

Журналісти мають висвітлювати такі ситуації, доносити інформацію до відома громадян. Люди повинні отримувати інформацію, розуміти, що культура осуду є адекватною, передбаченою законодавством, мати можливість нею скористатися і вимагати поваги до себе.

- Що зазвичай породжує дискримінацію відносно внутрішньо переміщених осіб, біженців та мігрантів в Україні? Як у межах діяльності Ініціативи Розмаїття ці категорії самі можуть протидіяти обмеженню своїх прав?  

- Головна з проблем – стереотипи, які існують в суспільстві, і те, як висвітлюється інформація про ці категорії в публічному просторі. Нещодавно Інститут масової інформації провів дослідження, за яким виявилося, що лише 5% публіцистичних матеріалів присвячені конфліктно-чутливим групам населення, зокрема внутрішньо переміщеним особам. Брак інформації про те, в яких обставинах живуть ці люди, зазвичай породжує міфи, в які дуже легко повірити, оскільки немає альтернативної інформації, що змусила би засумніватися в достовірності поданих матеріалів.

Якщо в людини немає близького кола осіб, від яких він може отримати достовірну інформацію, вона швидко будує стереотипи і узагальнення на кшталт «всі вони такі». Варто розвіювати ці стереотипи, адже ми всі різні, в кожної людини своя життєва історія.  Саме брак таких історій, недостатнє подання їх журналістами спричиняють ці стереотипи й узагальнення. Це стосується біженців і мігрантів теж, оскільки нам легше повірити в перший прочитаний матеріал, бо аби переконатися в його достовірності, ми, щонайменше, маємо знайти альтернативний варіант. А якщо їх немає, то звідки брати інформацію? ЗМІ можуть не перевіряти інформацію, яка подається, не подавати декілька точок зору, в результаті чого, люди матимуть обмежену картину про ту чи іншу категорію осіб.

Зрештою, має бути збалансоване інформаційне висвітлення теми, для того, щоб людина мала вибір. Але важливо також, аби внутрішньо переміщені особи долучалися до діяльності громади, в якій вони живуть, до активного вирішення питань, знаходили спільні цілі, теми, які об’єднують. Взаємодія між людьми дозволить сумніватися в однозначності тієї чи іншої інформації і допускати, що ситуація може бути складнішою, ніж здається на перший погляд.

- Як Ініціатива Розмаїття підвищує обізнаність громадськості щодо проблеми дискримінації та сприяє міжкультурному діалогу? Які заходи заплановані найближчим часом?

- Є декілька простих стратегій, за якими ми намагаємося працювати з громадськістю. По-перше, це моніторинг злочинів, скоєних на ґрунті ненависті. Це крайній прояв дискримінації, упередження чи несприйняття людини за певними ознаками. У нас є щорічний звіт за такими злочинами, де зазначено статистичні дані щодо найбільш уразливих груп, про дії, вчинені правоохоронними органами, про те, як відреагувала громада на такий злочин, та інші дані. Результати наших досліджень за 10 місяців минулого року були висвітлені під час прес-конференції з нагоди Міжнародного дня боротьби проти фашизму й антисемітизму.

Ми намагаємося реагувати на прояви ворожнечі у мережі, створювати альтернативні джерела, де люди можуть знайти інформацію про ту чи іншу вразливу категорію чи корисні поради, як правильно писати про вразливі групи. Найближчим часом буде презентація результатів моніторингу за минулий, 2015-й, рік.

- Що необхідно знати і як діяти людям, які спостерігають ознаки дискримінації за тією чи іншою ознакою? 

- Коли ми стаємо свідками прояву дискримінації, дуже важливо зафіксувати такий випадок. Це може бути відео- чи аудіофіксація. Це є доказом прояву дискримінації і може допомогти постраждалому під час захисту в суді чи за інших обставин. Якщо немає такої можливості, ми, щонайменше, можемо втрутитися і стати на захист людини, надати їй всіляку підтримку. Можемо привернути потрібну увагу громадськості, й це може змінити ситуацію. Обов’язково всі випадки потрібно висвітлювати в ЗМІ, соцмережах, на форумах та інших просторах. Це буде послання для інших не бути байдужими, захищати власну гідність та поважати честь іншої людини.

Підготувала Марія Пелипенко