В межах Місяця громадської участі ГУРТ поспілкувався із юристом, членом правління Центру правозахисних та законодавчих ініціатив Тетяною Івановою про законодавче регулювання можливостей громадської участі в Україні для громадян та ОГС. Детальніше читайте в інтерв’ю.

- Пані Тетяно, розкажіть, будь ласка, як з юридичної точки зору громадяни можуть долучатися до прийняття державних рішень.

- Громадяни можуть брати участь у прийнятті державних рішень як особисто, так і в складі громадських об’єднань, тож кожен може обрати для себе ту форму, яка влаштовуватиме його потреби. На процеси, що відбуваються в державі, можна впливати шляхом обговорення законопроектів чи проблемних питань і внесення своїх пропозицій до їх вирішення; або через громадські об’єднання, які координують свої дії з органами влади; або через депутатів різних рівнів, котрі мають законодавчу ініціативу; або через участь у громадських і координаційних радах. Це може бути участь у роботі колегіальних органів, наприклад, робочих груп при державних органах влади. Також формами громадської участі є мирні зібрання, на яких виробляються резолюції, що доносяться до державної влади, та референдуми.

- Які юридично закріплені функції має громадський контроль? 

- В Україні є декілька постанов, які показують процес розвитку громадського контролю. Остання з них – Постанова Кабінету Міністрів України №996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», яка врегулювала питання громадських рад, що мають права громадського контролю. Загалом же громадський контроль має багато форм і функцій. І, якщо раніше громадська рада мала декілька обмежень, то зараз проблемні питання зняті. Наприклад, частково з’ясоване питання кворуму в прийнятті рішень громадських рад. Тепер кількісний склад громадської  ради визначається  установчими зборами та не  може становити більше 35 осіб. Таке обмеження участі знімає проблему відсутності кворуму. Врегулювали й організацію самих громадських рад і проведення установчих зборів, що зробило це питання більш відкритим, оскільки всі організації, які подають заявки на участь у радах, мають подати свої установчі документи для публікації на веб-сайті.

Також дуже чітко прописані норми, що стосуються припинення роботи рад. З одного боку, тепер державному органу складніше самовільно розпустити раду, а з іншого – рада, яка не виконує свої обов’язки, може бути позбавлена повноважень у межах закону. Крім того, чіткіше прописані форми роботи координаційних рад (громадські слухання, громадські експертизи, аналіз, моніторинг, громадська оцінка) та механізми розгляду радами звернень громадян.

- В чому полягають правові засади участі громадських організацій у здійсненні громадського контролю?

- Участь представника громадської організації, який входить до громадської ради, суто особиста. І, якщо він має своє бачення проблеми, не узгоджене з баченням громадської організації, яку він представляє, то громадська організація, поки цього представника не змінено, не зможе впливати на ситуацію у громадській раді. Поза діяльністю громадських та координаційних рад громадські організації також мають право контролю будь-яких державних органів, внаслідок здійснення якого можуть публікувати доступні широкому загалу звіти, моніторингові чи аналітичні матеріали. Ці дослідження дуже часто використовуються як самими організаціями, які їх здійснювали, так і державними органами.

- Які функції мають виконувати громадські ради та які трансформацій чекають на них найближчим часом?

- По-перше, в нас немає закону про громадський контроль, тому громадські організації та активісти керуються в своїй діяльності іншими нормативно-правовими актами, в яких ці функції прописані частково, наприклад: Положення про громадську раду, Закон «Про громадські об’єднання» чи «Про громадські спілки». Тож я думаю, наступним кроком має бути розробка та прийняття Закону «Про громадський контроль» і реалізація законодавчих ініціатив із внесення змін до Конституції України, зокрема, до 38 статті, де варто чітко прописати громадський контроль за державними органами влади. Є також ініціативи, які пропонують, щоб ті пропозиції, які вже виробили громадські діячі в межах громадського контролю, регулярно розглядалися Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

- Які інституційні перешкоди існують на шляху реалізації громадських ініціатив в Україні?

- На мою думку, єдина перешкода – це системне і глобальне невиконання законів на усіх рівнях. В Україні більшою мірою чудові закони, і, якби вони виконувалися, в нас було б достатньо важелів впливу на органи державної влади.