Дмитро Козиренко — молодий полтавський архітектор, один з учасників урбан-платорми CityLab. У рамках проекту «Стоп незаконним забудовам» («Інститут аналітики та адвокації») нам випала нагода поспілкуватися про його бачення просторового розвитку Полтави, про європейський імідж міста і про право громади на рішення забудовників.

К.К.: Ти бував у різних містах України. Як оцінюєш Полтаву щодо забудованості — у нас більше чи менше будівель, які не відповідають атмосфері міста, його культурі тощо?

Д.К.: Полтаві у спадок дісталася дуже комфортна стосовно людини забудова. Перед усім тому, що вона середньої поверховості — абсолютно людські масштаби. По-друге, навіть за час незалежності України її ще не встигли спотворити якимись недолугими будівлями, як це зараз відбувається у Києві. Однак, є й інша сторона: у Полтаві так і не з’явилося якісних прикладів сучасної архітектури, лише фейковий псевдоісторизм і некомфортна житлова забудова у мікрорайонах. Але Полтава ще має потенціал стати комфортним, компактним, орієнтованим на людину, а не автомобілі (як більшість мегаполісів) містом.

У Полтаві є одна така характерна особливість: дуже багато низькоповерхової приватної забудови поблизу центру міста. Наприклад, вул. Артема, в районі перехрестя з вул. Шевченка, — що нас там зустрічає? Не якась щільна квартальна забудова — приватні будиночки. Якщо подивитись на карту, то можна побачити, що між центром міста і, наприклад, Мотелем, є великий клаптик приватної забудови і великий шматок порожньої землі – колишні арт-склади. Я не проти низькоповерхової забудови, але рано чи пізно постане питання заміни, і там має з’явитись щось більш щільне та раціональне.

К.К.: А як щодо невисоких старших будиночків у центрі міста? Вони не схожі на те, що можна назвати «сучасним» капіталістичним будівництвом.

Д.К.: Це якраз європейська містобудівна традиція. Якщо взяти до уваги планування центральної частини міста (за винятком Круглої площі), то ми побачимо, що тут переважає якраз-таки невисока квартальна забудова, притаманна Європі. А далі вже — радянський мікрорайонний шаблон. Тому я тут не погоджуся: центральна частина Полтави ближче до європейської містобудівної традиції.

К.К.: От ти кажеш, що з часом оці приватні будиночки будуть замінені якимись щільнішими забудовами. На твою думку, добре це чи погано?

Д.К.: Я думаю, що це нормальний невідворотній процес. Цивілізовані європейські міста мають більш компактне планування та розселення. Для порівняння: площа Полтави — 105,3 кв. км, Париж в адміністративних межах має таку ж площу. Однак у Полтаві живе 300 000 людей, а у Парижі на такій же території — 2,2 млн. людей. Відчутна різниця.

Я не кажу, що Париж — це якесь комфортне місто, це лише показник щільності і раціональності використання землі. І от коли в Полтаві в центрі земля використовується для такої нещільної забудови, як приватна, коли на двох гектарах землі в центрі міста мешкає 50 людей, а могло б — 500… Я вважаю, що це нераціонально. До того ж, ці масиви приватної забудови не забезпечені достатнім рівнем соціальної інфраструктури.

К.К.: Тобі не здається, що щільна забудова зіпсує зовнішній вигляд міста?

Д.К.: Це абсолютно нормальне питання для людини, яка живе в Україні, тому що у нас щільна забудова асоціюється з мікрорайонами. Насправді мікрорайонна забудова якраз не є щільною. Чому? Тому що високі будинки, які поодиноко розташовані по мікрорайонах, через певні норми стоять на великій відстані одне від одного. Та територія належить і всім, і нікому. Через це вона і недоглянута, немає розуміння, хто має нею опікуватися: прокладати доріжки, створювати інфраструктуру і т. д. Це дуже велика проблема мікрорайонної забудови.

Я ж все-таки наполягаю, що місто може розвивати середньоповерхову квартальну забудову, коли квартал обмежений самою будівлею, а всередині знаходиться затишний двір. Можна сказати, що він майже приватний для мешканців цього будинку. Це ж поштовх до розвитку міста, навіть громадянського суспільства, тому що люди цю територію вже відчувають не як нічию, а як свою, як міні-місто.

Я не можу сказати, красиво це чи негарно, але вважаю, що це позитивна практика. Не треба плутати щільну забудову з цією радянською мікрорайонною.

К.К.: То чому ж цього не роблять вже зараз? Є якісь перешкоди? Чому місто не змінюють таким чином?

Д.К.: Я думаю, що ми до цього просто ще не дійшли. Я думаю, що ми розвиваємося все ще по інерції, але поступово рухаємося в потрібному напрямку. Перш за все, щоб Полтава удосконалювалася, на рівні міста має бути прийнята загальна концепція просторового розвитку, простіше кажучи, майстер-план.

К.К.: Його має прийняти міська рада?

Д.К.: Так, але питання в тому, хто його має розробити. Для мене чудовим прикладом стало російське місто Пермь. У них теж постало питання, як буде розвиватися простір міста, а спеціалістів не було, і у 2008 році вони замовили нідерландській фірмі KCAP, яка розробляла подібні плани для багатьох міст у світі, такий майстер-план. Це програма просторового розвитку міста на наступні 20-30 років. Вона принципово відрізняється від генерального плану. І ця нідерландська фірма за 2 роки зробила для Пермі такий майстер-план. Зараз у Полтаві головний містобудівний документ — це саме генеральний план, але я вважаю, що він не має жодного сенсу.

К.К.: Чому ти так гадаєш?

Д.К.: Тому що він розроблений в «кращих» традиціях радянського містобудування і не визначає ніяких об’ємно-планувальних рішень, згідно яких має розвиватися забудова в місті. Хіба в нашому генплані можна щось знайти про необхідність урізноманітнити типи житла або розширити принципи, за якими мають розвиватися публічні простори в місті? Ні. А майстер-план — це документ, що формує бачення просторового розвитку міста на 20-30 років вперед. Він дозволяє приймати рішення наперед вже сьогодні.

Якщо до мера або головного архітектора приходить великий забудовник і каже, що хоче побудувати житловий район на конкретну кількість місць, то мер бере майстер-план і дивиться, чи узгоджується з ним ця пропозиція. Там, наприклад, написано, що пріоритет надається щільній квартальній забудові, а тут пропонують мікрорайонну. І мер каже: «Ні, чоловіче, у нас є загальноприйнята концепція, яка не мною розроблена, а професіоналами на 20-30 років вперед, яка діє при будь-якому мері. Або проектуй згідно цих принципів, або, вибач, до побачення». Тому необхідно розробити такий документ.

К.К.: У Полтаві начебто небагато незаконних забудов, але деякі законні здаються зовсім недоречними. Чому так виходить?

Д.К.: Давайте з’ясовувати, що є законною забудовою. Це та, яка має усі дозвільні документи, чи та, яка, крім усіх документів, ще й узгоджена з місцевими громадами? Чи були проведені громадські слухання, якісь дослідження, чи враховуються побажання і пропозиції мешканців принаймні того району, який хочуть забудовувати? Наскільки я знаю — але в цьому ще треба розібратися, — закон не вимагає в обов’язковому порядку проводити громадські слухання. Я вважаю, що дуже важливо запровадити оцей партисипативний принцип навіть на етапі проектування. Треба, щоб мешканці району могли впливати на забудову, це буде добре.

К.К.: Зараз у Києві фахівці Програми Розвитку ООН в Україні розроблять портал, на якому будь-який охочий може показати на карті, яким він бачить план міста, забудову якогось його шматочка. Можна буде навіть робити це спільно з іншими користувачами.

Д.К.: По-моєму, це буде класною підказкою для проектувальників. Це ж і є партисипативний принцип. І це, я думаю, може вплинути на стан справ.

К.К.: А якщо з’явиться інтернет-ресурс, який допоможе дізнаватися і перевіряти законність забудови саме у Полтаві, причому з інформацією про тих, хто видав дозвіл на будівництво (якщо він є), то гадаєш, він зможе вплинути на ситуацію щодо відстоювання прав громади?

Д.К.: Я думаю, що це буде корисно. Головне, щоб люди цікавилися, користувалися ним.

Катя Кролевська