bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Катя Клюзко: «Волонтери не бояться діяти, прислуховуються до свого серця і хочуть жити на повну»

«Щастя поряд. Його знайшов той, хто вміє дарувати радість іншим, не боїться змінювати своє життя і віддавати більше, ніж отримувати», – це один із меседжів розмови з Катериною Клюзко, однією з засновниць та керівників молодіжної ініціативи «Серце в долоньках». Почавшись із захоплення, благодійність та громадська робота стали її фахом, у якому вона постійно вдосконалюється.

Бажання бути корисним суспільству і, не розмінюючись на дрібниці, жити за покликом серця, згуртувало молодь, що вже шостий рік проводить активну громадську діяльність. Йдеться про допомогу дітям із особливостями розвитку, освітні проекти для майбутніх волонтерів та ініціативи, де школярі разом із зірками шоу-бізнесу замислюються над сімейними, духовними та особистісними цінностями.

Постійно змінюючись, активісти реагують на поклики сьогодення, охоплюють турботою і підбадьорюють тих, кому нелегко, формуючи нове майбутнє і виховуючи молоде покоління свідомих українців.

- Катю, що таке «Серце в долоньках»? Організація має вже досить велику історію. Розкажи, що це за ініціатива, як вона виникла і чим займається зараз.

- «Серце в долоньках» – це молодіжна ініціатива, волевиявлення активних молодих людей, які згуртувалися задля допомоги дітям. Організація завжди ґрунтувалася переважно на цій ідеї. Було багато різних проектів, спочатку вони спрямовувалися на допомогу дітям із дитячих будинків, інтернатів, ми працювали з дітьми із вадами розвитку. В нас був досить довгий проект, який і зараз продовжується, з дітьми з психіатричного відділення, різноманітні арт-терапії. Поступово наша діяльність переходила в освітні проекти, навчання волонтерів.

Діяльність «Серця в долоньках» має два напрямки: допомога дітям та розвиток волонтерства як такого, тому що завдяки соціальному волонтерству вирішується багато проблем. Для мене це шлях розвитку молодої особистості, свідомого громадянина. Навчаючи молодь, яка, в свою чергу, навчає дітей, ми вбиваємо двох зайців. Молоді люди стають активнішими, свідомішими, допомагають дітям, набувають досвіду та виробляють бачення проблеми.

Ця організація виникла у мої студентські роки. Тоді я працювала та навчалася в КНЕУ. Як кажуть, до Бога приходиш або всупереч, або завдяки. Благодійність для мене була саме «завдяки». В один день ми з братом вирішили зробити хорошу справу: купили в Українському домі дитячих книжок і хотіли їх передати людям, які їздять до дитячих будинків.

- Якби ви знали, що потім це перетвориться на ініціативу «Серце в долоньках», чи ви б це зробили?

- Не знаю насправді, тому що це був більше поклик серця. Мені здається, треба жити серцем, і тоді ти будеш знаходити той шлях, за яким ти покликаний. Коли ми купили книжки, я прочитала в університеті, що є такий туристичний клуб «Скіфи». Вони займаються туризмом і їздять в дитячі будинки. Я зайшла до них у гості. Там була Ольга Валентинівна Ступак, якій я дуже вдячна. Вона запропонувала випити чаю й каже: «Ви прийдіть, подивіться, поспілкуйтеся». Я відповіла, що дуже зайнята, хотіла залишити книжки, але вона їх не прийняла і сказала, щоб я самостійно принесла їх до клубу. Тоді я прийшла, роззнайомилася. Замість того, щоб передати книжки кимось, я поїхала до дитячого будинку сама, оскільки дівчинка, яка раніше цим займалася, закінчила університет, тож цей напрямок благодійності у них ніхто не очолював.

Тоді ми організовували перші поїздки в Білу Церкву до дитячого будинку «Материнка» з українськими танцями. Потім привозили туди книжки, одяг, влаштовували майстер-класи з випікання пряників, писанкарства, запрошували школу Бойчуків, які робили дітям розписи на склі, тобто намагалися дати більше українських традицій.

Коли я закінчила університет, в 2009 році, з'явилося усвідомлення, що треба створювати організацію. Наше волонтерство триває більше п'яти років. На той момент було явне усвідомлення, що це потрібно. Волонтерство має різні етапи: фану, ейфорії, захоплення. Вже потім йде конкретна відповідальність за те, що ти робиш, за результати.

- А чи стала громадська діяльність вашим фахом?

- Напевно, зараз можна сказати, що так.  Була підтримка Британської Ради в Україні, були проекти, які фінансувалися фізичними особами, що не хочуть афішувати себе. Зараз, на жаль, фінансування немає у зв’язку із ситуацією, що склалася в країні, але ми усіма способами намагаємося підтримати свою професійну діяльність. Люди, котрі починають займатися громадською діяльністю, заглиблюються в проблему, стають професійнішими та можуть принести реальну користь. Громадська діяльність часом займає все твоє життя.

Інколи треба обирати. Я працювала в сфері маркетингу, в мене був досить хороший напрям для успішної кар'єри, але щось було не так. Коли працюєш, усвідомлюєш, що цей шлях начебто правильний. Коли йдеш шляхом служіння людям або соціальної роботи, це більше приносить морального задоволення, усвідомлення сенсу свого буття. Сенс значно глобальніший, ніж просто заробляння коштів. Займатися волонтерством та мати при цьому роботу – це насправді дуже добре. Досить довгий час наша організація саме так і існувала. Деякі проекти потребували професійного підходу, повної уваги, коли не можеш піти одразу двома шляхами, бо один із напрямків буде страждати. Люди, які у майбутньому хочуть зробити громадську діяльність своїм фахом, мають це усвідомлювати.

- Які люди стають волонтерами?

- Волонтерство, як на мене, – це стан душі, покликання, коли ти не можеш жити інакше. Бачиш це, і воно тебе веде, зачіпає за серце. Якщо не зробиш, то будеш увесь час картати себе. Люди, які починають займатися волонтерством, мають цей поклик душі, поклик допомагати. Безумовно, в кожного своє бачення та своя мотивація, тому що волонтерство може бути різним: фестивальним, соціальним, волонтерством, де людина потім може влаштуватися на роботу, здобути навички, знайти друзів, реалізуватися, знайти нове покликання. Наприклад, я за фахом економіст-фінансист. Я знала, що це буде мій профіль, мій хліб, а потім ти робиш крок назустріч життю, яке кидає тобі виклик. Ти на нього відповідаєш, і з часом твоє життя змінюється. Економічну діяльність я змінила на педагогіку, тренінгову, громадську діяльність. Ми можемо вважати, що життя є якимось шаблонним, але насправді, коли в нього поринаєш, воно абсолютно перетворюється. Волонтери – люди, які не бояться діяти, прислуховуються до свого серця, хочуть жити на повну, хочуть щось залишити після себе або допомогти змінити цей світ, щоб він був кращим для їхніх дітей, друзів, оточення.

- Я вас слухаю, і в мене таке відчуття, що це ключ до людського щастя. Тобто людина, яка чомусь почуває себе нещасливою або безпорадною, просто ще не є волонтером. Правильно, Катю?

- Для кожного щастя – це щось своє. Я отримую величезне задоволення, коли працюю з дітьми. Задоволення від того, що моя діяльність може принести результат. Для іншої людини, може, буде таким же задоволенням волонтерити, але робити якісь таблиці чи ще щось. Але те, що волонтерство змінює життя людини, можу підтвердити власним прикладом.

- До речі, про дітей. «Серце в долоньках» почало працювати саме з дітьми. Причому не зі звичайними, а з тими, які мають певні особливості розвитку. Як на мене, це найскладніше – працювати з тими, кому не можеш повністю допомогти. Чому ви обрали таку важку сферу?

- Я думаю, ці діти насправді допомагають більше нам, волонтерам, змінювати своє серце, своє бачення і своє ставлення до багатьох речей. Є дитячий будинок в Бориславі, який ми підтримуємо. Ми туди не можемо часто їздити, бо це все відбувається переважно за власний кошт: квитки, подарунки дітям, програма, проживання, харчування, – але не знаю, що треба пережити, щоб стати настільки світлим та щасливим, яким ти повертаєшся після цього. Коли ми туди їздимо, діти такі веселі, впевнені в своєму житті, що тобі соромно перед ними. Інколи в тебе трапляються якісь проблеми, особливо, коли ти студент: сесія не складається, іспити... Здається, що можна кінчати з життям, а діти настільки сильні духом, настільки впевнені, добрі. Вони, навпаки, вдячні. Багато хто з людей боїться спілкуватися з такими дітьми. Але коли ти починаєш робити крок назустріч, це підтримує їх. В інших ситуаціях, коли в тебе якісь проблеми, ти приходиш, і вони тебе підтримують. Так формується суспільство. Коли ми робимо поїздки для молоді, це велика можливість усвідомити багатство того, що ти маєш. Пам'ятаю свою першу поїздку як волонтера в дитячий будинок. Я приїхала, обійняла маму та плакала. До того часу я не усвідомлювала, що значить мати маму й тата. Щастя не любить, коли до нього звикають, воно любить, коли за нього борешся. Саме ці всі кроки, які є у волонтерстві, в допомозі, дають можливість бути свіжим, активним.

- За останній рік події в Україні змінили наше суспільство. Що сьогодні робить «Серце в долоньках», зважаючи на ситуацію на Сході?

- Сьогодні «Серце в долоньках» не є настільки активним, яким було раніше, тому що більша частина наших волонтерів тепер допомагають в АТО, ціни зросли, люди не жертвують, відтак ми заморозили деякі проекти для того, щоб потім відновити. Ми працювали в освітньому напрямку з дітьми в сільських школах. Ми часто їздили в літні табори, просто в села, проводили майстер-класи з цінностей, комунікації. Коли нас запрошують, ми продовжуємо цю діяльність, підтримуємо дитячий будинок в Бориславі. Особисто я зараз працюю в напрямку допомоги переселенцям та постраждалим в зоні АТО. Думаю, наша діяльність поступово буде реорганізовуватися. Спочатку треба зрозуміти, які в нас є ресурси та можливості. Ми думали над проектами для дітей східних регіонів, які можуть їм допомогти.

- Дуже багато разів за цей період нашої розмови звучало слово «ми». Хто такі «ми»? Скільки «нас» в організації «Серце в долоньках»?

- В нас є різні рівні волонтерства. Є волонтери, які просто долучаються до акцій, і є команда людей, які постійно працюють. Основний кістяк із «безвідмовних» – це п'ять людей.

- Розкажіть про проект, присвячений цінностям.

- Проект називається «ON-Life!» – ввімкни життя. Це був проект, який ми розпочали у 2012 році. Тоді ми набрали групу волонтерів. Зараз вони в складі нашої організації.  Їх навчили на психологічних, педагогічних семінарах, потім вони їздили в різні школи і проводили заняття з дітьми. Проект націлювався на те, що дуже багато дітей постійно знаходяться в соціальних мережах. Він так і називався від on-line – «ON-Life!». Ми вирішили поговорити з дітьми про важливі речі, про які не напишуть в журналах. Вишукували авторитетних людей, наприклад, ТНМК, Альону Вінницьку й Крихітку. Цікаві були саме враження дітей від того, що ці люди говорять. Ми також знімали відеоролики-опитування людей на вулиці: що вони цінують, що для них важливо в стосунках, на що вони звертають увагу. Багато після цього в нас було відгуків від дітей, які переоцінили достатньо речей. Ми ніби дали їм інформацію для роздумів. Ніхто не буде говорити про такі речі на телебаченні, тому що це неприбутково. Чудово, коли приходять молоді люди, веселі та цікаві, розказують, що чесним бути класно, що бути щирим, відкритим, не здаватися, працювати над собою — це все цінується. На жаль, фінансування проекту припинилося. Коли ми знайдемо на це ресурси, ми його обов'язково продовжимо. Прекрасні люди залишаються в ньому, далі працюють, розвиваються.

- Катю, дуже дякую за розмову. Що ви можете побажати тим людям, які вас почують, прочитають інтерв'ю на сайті?

- Велика порада усім – в першу чергу, діяти. Як би складно не було, яка б ситуація не склалася в країні. Одна людина сказала, що наше життя як ескалатор, але він їде постійно вниз. Коли ти зупиняєшся, ти просто спускаєшся, а коли ти щось робиш, то хоча б стоїш на місці. Робіть, незважаючи на обставини, які склалися, на брак коштів для волонтерської діяльності або відсутність ресурсів. Вони знайдуться. Маю безліч історій, коли допомога приходила невідомо звідки, а проблеми вирішувалися. Головне – почати, а Всесвіт потім допоможе. Треба боротися зі своїм страхом, думками, що щось може не вийти. Це все здобувається в процесі дії. Чим більше ти дієш, тим більше в тебе з'являється досвіду і більше ідей для проекту. І в мене ще є таке побажання всім: бути разом. З часом громадських організацій стає все більше, однак важливо не створювати конкуренції, а співпрацювати один із одним.

Аудіо-версію інтерв’ю слухайте на ГУРТрадіо

Спілкувалася Марія Курбатова

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 4  - Нi  

Коментарі

Катерина Попкова   2523 дні тому   #  

Сумно, що в нашій країні не вистачає відповідних ресурсів та можливостей для розвитку таких проектів для дітей, яким вони так потрібні.

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.