ГУРТ поспілкувався із виконавчим директором Львівської освітньої фундації Віталієм Кокором. Про історію Фундації, допомогу людям на Сході та «постмайданівські» проекти читайте в інтерв’ю.

- Пане Віталію, коли виникла Львівська освітня фундація? Хто був її засновником?

- Фундація виникла більше десяти років тому. Створювалася при Українському Католицькому Університеті, але на той момент не була активною. Можливо, у зв’язку з тим, що для Наглядової Ради не було пріоритету її розвивати або не було людей, які б піклувалися про її розвиток та діяльність. Лише чотири роки тому ЛОФ почала інтенсивно діяти. Першим проектом, який нам вдалося реалізувати, була «Бібліотека» у смт. Добротвір, тобто будівництво громадської бібліотеки, при якій діяв молодіжний осередок. Практично все місто Добротвір приходить зараз у цю бібліотеку, вчиться, організовує зустрічі та освітні проекти.

- Які напрямки діяльності організації?

- Основний пріоритет нашої діяльності полягає у допомозі активній молоді, яка простими кроками змінює нашу країну. Зокрема, ЛОФ пропонує різноманітні міні-гранти для молоді, короткотривалі міні-проекти. Загалом протягом року ми намагаємося допомогти принаймні тридцятьом групам студентів. Це може бути декілька ідейних студентів, яким ми лише допомагаємо втілити в життя їхній пілотний проект.

- Якими критеріями користується команда ЛОФ, коли вирішує підтримувати чи не підтримувати той чи інший студентський проект?

- Ми підтримуємо проекти соціального спрямування: допомога вразливим верствам населення, дітям-сиротам, людям із інвалідністю. Через виконання таких проектів студенти вчаться робити щось корисне. Щоправда ми не намагаємося підтримувати глобальні ініціативи, себто довготривалі проекти із глобальною місією. Лише даємо можливість реалізувати студентам у короткий проміжок часу щось, що принесе результат.

- ЛОФ вже протягом багатьох років втілює у життя цікаві проекти. Але якщо сфокусуватися на останніх, то у постмайданівський час стартував проект «Вільна Хата». Розкажіть детальніше про нього: як виникла ідея, як вона розвивалася і втілювалася у життя?

- Насправді ця ідея викристалізувалася сама по собі. Не було чогось, що ми мріяли відкрити, не було чіткого плану чи будь-якої стратегії створити освітній молодіжний центр у Краматорську. Вона з’явилася якось органічно, у процесі нашої діяльності. Варто зазначити, ми вже декілька років працюємо зі Сходом. Маємо різні освітні програми, візити молоді зі Сходу до Львова. Останній наш проект був у Краматорську, мова йде про табір «Будуймо Україну разом», який тривав один місяць восени. Ми відбудовували помешкання, знайомилися з людьми, налагоджували контакти. Це був досить виснажливий проект. Після місяця праці ми повернулися до Львова і хотіли відпочити. Але до нас зателефонував один гарний грантодавець і запропонував нам фінансову підтримку для створення якогось проекту на Сході. Ми усією командою обговорили і вирішили, що спробуємо створити там молодіжний центр, щоб надати місцевій молоді можливості розвиватися. Адже у нас на Західній Україні є налаштована мережа громадських організацій, які практично не створювалися, а були відновленими після того, як СРСР розвалився, натомість на Сході таких організацій нема. Тому дуже зараз щось почати створювати там, дати людям, зокрема, молоді, можливість діяти та розвиватися.

- Команда «ВільХи» інтенсивно працює: різноманітні зустрічі, майстер-класи. Розкажіть із якими труднощами зіштовхнулися активісти, коли тільки приїхали в Краматорськ?

- Ніяких труднощів практично немає. Можливо, були якісь стереотипи, коли ми тільки їхали туди. Ми, як команда менеджерів, вперше зібравшись на Схід, зіштовхнулися із тим, що вдома ми не могли сказати, куди ми їдемо. Адже українські війська тільки звільнили Краматорськ. Тому ми пережили своєрідну конспірацію (посміхається, – авт.). Ми казали, що їдемо до Києва. А далі… проблем у спілкуванні немає.

- Команда ЛОФ також втілює у життя ідею наставництва. У чому полягає сіль задуму?

- Є багато організацій, які допомагають дітям героїв АТО, солдатів, котрі загинули, багато з них намагаються забезпечити фінансову підтримку. Натомість, ми намагаємося надати дітям освітній і психологічний супровід. Розпочали програму «Старший брат», у якій волонтер «шукає» собі дитину, якій він хоче допомогти, не фінансово, а супроводом, до прикладу, допомогти зробити домашнє завдання чи сходити з нею в театр.

- Це діти військовослужбовців?

- Так. Або майданівців, або військовослужбовців. На сьогодні зголосилося 70 волонтерів. Це всеукраїнський проект. Ми, ЛОФ, забезпечуємо матеріальні витрати. Але не це є пріоритетом. Пріоритет у тому, щоб надати волонтеру можливість розвинутися самому.

- Що Ви порадите людям, які хочуть брати участь (чи вже беруть) у покращені соціального життя в нашій країні?

- Єдина порада – почати реалізовувати щось, навіть із помилками. Ми намагаємося менше обговорювати глобальні стратегії, а хочемо почати робити. Вважаємо, що в Україні є одна величезна проблема – людина має багато комплексів, боїться щось робити, бо є страх зіпсувати. Це комплекс, який перейшов нам у спадок із СРСР, і його треба викорінювати.

Спілкувалася Вікторія Панас