ГУРТ поспілкувався з чарівною, розумною і водночас вольовою жінкою Іванною Репницькою, керівником Родинного центру «Family & Education». Про історію організації, небайдужих волонтерів та навчання у Родинному центрі читайте в інтерв’ю.

- Іванно, розкажіть, з чого почалася історія Родинного центру. Хто є засновниками?

- Я і є засновницею  нашого центру.  Ідея народилася досить давно, років 15 тому, до народження моєї власної дитинки. Виникло бажання створити щось цікаве, щоб відрізнялося від існуючих дитячих центрів, що є в Києві. Ідея спрямовувалася на об’єднання не тільки діток, а також пап, бабусь, дідусів, мам – загалом всієї родини.

- Чому обрали саме назву «Family & Education»?  

- Ця концепція з’явилася під час проектного менеджменту, коли я здобувала свою другу вищу освіту. Я приділяла прискіпливу увагу всім питанням без винятку, дуже довго думала, як зробити правильніше, що обрати, як спрямувати, обробила багато інформації та літератури і зрозуміла, що головним поєднанням має бути саме родина і навчання. Тому їх разом і скомпонувала. Ми з колегами робимо все, щоб саме в нашому закладі родинні стосунки поєднувалися з навчанням. Через нашу любов, наше тепло ми інтерпретуємо навчання діткам. Вони й самі не помічають, як швидко набувають необхідних знань.

- Які послуги надає Ваш центр?

- Наш Центр надає широкий спектр послуг і охоплює різноманітні соціальні галузі розвитку. В нас є напрямки як раннього розвитку, так і підготовки до школи. Скажімо, від нуля років і фактично до сімнадцятирічного віку. Але в нас вчаться також бабусі й дідусі. В минулому році до нас завітала пані Ромуальда, якій було 66 років, а її онучка мала здобути «Карту поляка», в чому вона прагнула їй допомогти. В розмові за чашкою чаю вона розказала нам, що в дитинстві трошки володіла польською і зараз за недовгий період часу має бажання поновити ці знання. Ми, не вагаючись, вирішили допомогти їй в цьому. Звісно, це було нелегко. Але завдяки своїй наполегливості вона склала іспит та посприяла онучці у здобутті «Карти поляка». Зараз її онука навчається в Польщі, а наш колектив дуже радий за них. Окрім польської мови, у нас вивчають англійську, китайську, французьку мови, у нас є курси з фотографії, журналістики, багато майстер-класів із художньої майстерності тощо.

- Розкажіть про команду Вашого центру.

- Ми існуємо понад два роки, і за цей час команда змінювалася. Як керівнику, мені б хотілося бачити серед своїх колег висококваліфікованих працівників, що стажувалися закордоном, але найчастіше до нашої співпраці долучаються досвідчені літні фахівці. Зрозуміло, що, наприклад, викладання іноземної мови не може здійснювати людина, яка нею не володіє. Тому всі наші фахівці є експертами своєї справи. Окрім цього, мені приємно зазначити, що мають місце випадки, коли до колективу приєднуються мами наших діток, і я особисто цьому дуже рада. Я люблю свою команду, саме команду, не співробітників. В нас дуже дружній колектив – ми спілкуємося, їздимо в подорожі, зустрічаємося на різноманітних заходах та виставках. Це наша спільна справа, тому ми все робимо спільно і з самовіддачею.

- А чи охоплюють Ваші послуги дітей, котрі потребують корекційної підтримки?

- Нещодавно ми відвідували інтернат для дітей із психічними та розумовими вадами. Зараз розробляємо програму фахового розвитку. Безпосередньо наші фахівці запроваджують цільові адаптаційні тренінги з метою покращення соціалізації таких діток в суспільстві. Також ми надаємо консультації логопедів, психологів, за необхідності вони проводять індивідуальну роботу з дитиною. Звичайно мені б хотілося, щоб ми долучилися до програми інклюзивної освіти, це досить гостре питання, яке потребує глибокого вивчення. Проте в сучасних реаліях це більш імовірно закордоном. В звичайних школах не кожен вчитель погодиться працювати з дитинкою, яка потребує корекційної підтримки. І поки кожен не почне з себе, нічого гарного з цього не вийде. Тому ми створили подібний центр, щоб кожна дитина, коли потрапляє в навчальний заклад, відчувала себе геніальнішою. Я завжди кажу нашим батькам «не ми робимо геніальних дітей, вони вже приходять до нас геніальними, ми просто їх розкриваємо».

- Розкажіть, які організації є Вашими партнерами. Хто співпрацює з Вами?

- У нас великий спектр співпраці з різними організаціями та програмами. Наприклад, нещодавно ми разом із дитячою бібліотекою провели спільний проект. Цей захід відбувся в квітні під назвою «Бібліоніч» по «Сталкеру», а присвятили ми його Чорнобильській катастрофі. Нашим діткам дуже сподобалося. Всі вони виявили бажання взяти книжки з собою почитати. Тому дякую всім, хто долучився до проведення цієї акції – і директорці бібліотеки, і нашим активним волонтерам. Подібними проектами ми відкриваємо бібліотеки з іншої сторони. Сучасна молодь все частіше спілкується в соціальних мережах, за допомогою інтернету, а звичайні паперові книжки зовсім не хоче читати. Тому бібліотеки, на превеликий жаль, пустіють. Це дуже прикро. Ми завжди готові до співпраці з будь-якими організаціями, які готові допомагати дітям, родинам. Наш Центр завжди відкритий до спілкування.

- Чи берете Ви участь у благодійних заходах? Яким чином?

- Ми систематично відвідуємо дитячі притулки. З дітками пишемо листи військовослужбовцям в зону АТО, майструємо сувеніри, малюємо, граємо, розважаємо їх, намагаємося компенсувати їм те тепло, любов і увагу, яких їм так не вистачає. Нещодавно до нас звернулися по допомогу сім’ї з дітьми. Треба було зібрати взуття, одяг та іграшки для дітей. Враховуючи складність ситуації, я звернулася з цим же проханням до своїх друзів і знайомих. Ми зібрали досить багато необхідних речей, і ці дітки були нам дуже вдячні. Зараз у нас є мета – зібрати для дитячого будинку 84 подушки з матрацами, оскільки ті, що є, в жахливому стані. Це потребує значних коштів, але я вірю, що разом ми це зможемо, і розраховую на всіляку допомогу.

- Як вас знайти й де можна про вас почитати?

- Знайти нас дуже легко, ми знаходимося в Києві, на Троєщині, вул. Милославська, 43. Всі наші координати є в нас на сайті. Взагалі я не вірила, що волонтерський рух такий потужний. Раніше мені здавалося, що я все маю робити сама. Але коли зіштовхувалася з якоюсь проблемою, зверталася до волонтерів – чи треба було зробити сайт для дитячого будинку, чи зібрати певні речі, чи була необхідна їхня присутність на заході – люди могли виділити час і завжди допомагали. Дехто дивується, невже це все безкоштовно, я кажу: «Так, уявляєте собі, є небайдужі!». У нас дуже свідомі і гарні люди!

- Розкажіть про Ваші плани на майбутнє.

- Хочеться розвиватися, тому необхідні зміни. Зараз ми в пошуках гарного затишного будиночку, який би вміщував наші творчі майстерні та дитячий садочок. Дітки потребують гарних соціальних умов. Також ми співпрацюємо з інформаційною агенцією, створюємо програми адаптації переміщених осіб із тимчасово окупованих територій. Ми всі розуміємо, що серед них чимало дітей. Хотілося б, щоб цих діток приводили до нас для отримання необхідної допомоги. Наприклад, в нашу художню студію привели дівчинку, яка разом із сім’єю раніше проживала в Луганську. В Центрі ми розмовляємо українською мовою, і мама дівчинки дуже переживала, що дитина не зрозуміє наших викладачів. Я її заспокоїла, що якщо я побачу в очах дитини нерозуміння, перейду на російську мову. Спочатку крихітка була замкнена, через декілька днів почала малювати яскравіші малюнки, її мама в захваті, і тепер сама приходить з нею. Будемо створювати і покращувати такі програми, з радістю плануємо охопити більшу аудиторію, можливо, започаткуємо ще якісь проекти, щоб концепція закладу буда не тільки дитячою.  На власному прикладі ми плануємо плекати нашу українську культуру і рідну мову. В нашому Центрі є національний прапор, в нас є господиня, яка є гарною майстринею і разом із дітками вишиває, шиє, робить мотанки, круп’янки та інші атрибути української культури.

Підготувала Крістіна Устименко