У межах Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA четверте відбувається унікальний і незвичайний захід – жива бібліотека.

Зазвичай відвідувачі бібліотек обирають і читають книги на тему, яка їх цікавить, натомість, жива бібліотека – це бібліотека людей-книг, де «книгою» може стати будь-хто з цікавим життєвим досвідом.

Для того, щоб жива бібліотека виглядала різноманітною і несла користь суспільству, організатори заходу намагаються залучати такі «книги», до яких у суспільстві ставляться упереджено або сприймають за певними стереотипами. Тому серед презентованих «книг» є представники етнічних, релігійних меншин, ЛГБТ-спільноти, а також ті, хто живе закритими групами (наприклад, тимчасово переміщені особи) чи є прихильниками непопулярних ідей (вагани, анархісти).

Нам вдалося поспілкуватися з організатором живої бібліотеки Олександрою Назаровою і детальніше дізнатися про живу бібліотеку.

- Пані Олександро, розкажіть, як започатковувалася ідея живої бібліотеки?

- Якось моїй знайомій, яка на той час вже працювала на фестивалі у різних напрямках його діяльності, спало на думку надати можливість відвідувачам фестивалю не лише подивитися кіно, в якому йдеться про те, як людина веде боротьбу за свої права, чи кіно, де людина порушує свої права чи права довколишніх, а й наживо поспілкуватися з реальною людиною, котра є представником певної меншини. Це дає можливість безпосередньо поставити запитання представнику тієї чи іншої групи, які у фільмі не обговорювалися.

Наприклад, глядачі після перегляду фільму про біженців у Швейцарії, ставлять собі запитанням, а як триває життя людини, яка має досвід біженця у нашій країні і яка зараз мешкає на її теренах, з якими труднощами доводиться зіштовхуватися і як людина-біженець їх долає. Власне, з цього і розпочалася наша жива бібліотека.

- Давайте на мить повернемося до початків живої бібліотеки. Якщо порівнювати перший рік проведення заходу і теперішній, що змінилося?

- По-перше, з кожним роком розширюється список «книг», на сьогодні їх більше тридцяти. По-друге, цього року нам нарешті вдалося запросити тих, із ким не могли домовитися попередні роки – це, наприклад, учасник замісної терапії; колишній споживач наркотиків; людина, що пережила домашнє насильство; монітор зони АТО; волонтерка, що працює з вимушеними переселенцями та інші.

Також ми намагаємося працювати більше. Раніше захід тривав чотири дні, а цього року – шість. Я разом зі своєю колегою-організатором намагаюся створювати різноманітні списки «книг», також відвідувачам надаємо можливість спілкуватися з «книгами» в хронологічному порядку.

Відзначу цікавий випадок, який трапився цього року: до нас завітала «жива книга», яка минулого року приходила до нас як читач. Ця людина зауважила, що минулорічне спілкування допомогло їй усвідомити і прийняти свою ідентичність. Сьогодні ця людина в живій бібліотеці розказує і ділиться своїм досвідом вже в ролі «живої книги».

- Яку мету передбачає жива бібліотека?

- Ми прагнемо діалогу між читачем та «книгою», з метою викорінення тих стереотипів і забобонів, які склалися в суспільстві щодо тієї чи іншої групи або меншини. Наш захід безкоштовний, тому всі бажаючі можуть відвідати живу бібліотеку з 12:00 до 17:00 в Будинку кіно (Київ, вул. Саксаганського, 6, 3й поверх).

Поспішайте, адже фестиваль документального кіно про права людини Docudays Ua має межі, останній день – 26 березня.

Спілкувалася Леоніда Пономарьова