Керівник Бюро моніторингу та інституційного розвитку Програми Східного партнерства «Культура» Лучано Глоор розповів ГУРТу про проблеми й можливості для розвитку української культури, власний досвід кінопродюсування, викладання та консультування, а також про перспективи підтримки Європейською Комісією мистецької сфери протягом наступних трьох років.

- Пане Лучано, розкажіть, будь ласка, нашим читачам, якими є основні сфери діяльності Бюро моніторингу та інституційного розвитку.

- По-перше, це підтримка 15 проектів, що отримали гранти в межах програми «Культура», а саме – проведення для них тренінгів із проектного менеджменту, підтримка та консультування з будь-яких питань. Наші грантери пропонували своїм цільовим аудиторіям професійне навчання у певному секторі культури; у доповнення до цього ми організовували тренінги та майстер-класи для представників органів державної й місцевої влади та для діячів культури з громадського сектору, щоб ці дві групи почали працювати разом та впроваджувати реформи. 

За запитом органів влади, Бюро також надавало підтримку окремим країнам, в результаті чого з’явилися дуже цікаві проекти реформ. Наприклад, міністерства культури Грузії та України за підтримки Бюро запустили процес розвитку культурної стратегії із залученням громадянського суспільства та місцевої влади. Також у процесі реалізації перебуває менший за обсягом проект: місцеве самоврядування Тбілісі об’єднує туризм, культурні та творчі індустрії, щоб презентувати місто на міжнародних ринках.

- Які зміни та здобутки ви бачите тепер, через три роки після початку Програми?

- Громадяни зрозуміли, що культура – це значно більше явище, ніж «культурний сектор». Влада  починає усвідомлювати, що ця сфера потребує термінових реформ, щоб розкрити на повну свій потенціал. Розвивається міжсекторна співпраця, і люди дедалі більше розуміють, що культура впливає на всі сфери життя, а не тільки на культурну чи мистецьку.

- Якою є основна проблема культурної сфери країн Східного партнерства?

- Основною проблемою є те, що у більшості країн культурі не приділяють достатньо уваги, а громадянське суспільство недостатньо розвинуте. Міністерства культури вважають, що вони творять культуру: організують концерти, музеї, театри, – а все інше їх не стосується. У нашому ж розумінні міністерства мають займатися створенням сприятливих умов для культури, а саме ж мистецтво мусить зароджуватися в суспільстві. Для цього має бути вільний простір: свобода мовлення, свобода думки, місця для зустрічей, певна кількість грошей для діяльності. Люди скаржилися на те, що міністерства роблять не те, що треба. І ми казали: «Чому ви чекаєте? Чому ви самі не зробите ці правильні речі?». Тож ми заохочували громадські організації ставати організованішими, співпрацювати, впливати на органи влади, щоб вони також почали змінюватися. Великою перешкодою було те, що всі учасники проектів мали великі потреби, чекали на великі зміни, але сподівалися, що ці зміни прийдуть «зверху». Ми ж намагалися переконати їх: не чекайте, починайте робити свою справу.

- Труднощі і проблеми української культури загальновідомі, а які чинники могли б підтримати її?

- Перш за все, необхідні послідовність, стабільність, безперервність. Нещодавно призначили нового міністра культури; побачимо, чи він підтримає і продовжить процес реформ, який започаткувало Міністерство наприкінці весни.

По-друге, культурному сектору та його представникам варто стати організованішими, створювати професійні об’єднання різних рівнів – галузеві та міжгалузеві, всеукраїнські та регіональні. Необхідно подолати ті суперечності й розмежування, що характеризують сектор сьогодні. Діячі культури мають навчитися досягати  спільних висновків, приходити до консенсусу, шукати компроміси, щоб відстоювати спільні інтереси.

- У вашій біографії вказано, що ви консультували державні органи та приватні підприємства щодо питань культури. Чи консультуєте ви державні органи в Україні сьогодні?

- Зараз як голова Бюро моніторингу та інституційного розвитку я можу консультувати тільки учасників Програми Східного партнерства «Культура», її 15 грантерів, органи місцевої влади шести країн Партнерства та культурних діячів-представників громадянського суспільства, що беруть участь у Програмі. Я розпочну знову надавати послуги державним органам та приватним підприємствам як фріланс-консультант, коли завершиться мій контракт.

- Ви тривалий час займалися кінопродюсуванням. Чи продовжуєте робити це зараз? Кого вважаєте своїм найуспішнішим учнем?

- Я не можу назвати якесь одне ім’я – це було б несправедливо. Я не так вже й часто навчав студентів у кіношколах, в основному, викладав для молодих європейських кінопродюсерів. Багато хто з них зараз є успішними професіоналами, вони отримували нагороди на фестивалях у Каннах, Берліні, Венеції, навіть були відзначені премією Американської кіноакадемії. Зовсім нещодавно один із учасників моїх перших тренінгів отримав нагороду в категорії «Найкращий фільм спільного виробництва» від Європейської кіноакадемії.

Втім, тільки марнославні викладачі приписують собі успіх учнів. Якщо мені пощастило працювати з такими талановитими людьми, якщо мої знання, вміння та поради допомогли їм, я можу радіти і пишатися. Але їхні кар’єри – результат їхньої власної праці.

- Чому Ви вирішили покинути кінопродюсування та очолити Бюро моніторингу та інституційного розвитку?

- Я працював і як продюсер, і як консультант та викладач. Кінопродюсування –  цікаве заняття, але не завжди воно приносить  достатній прибуток, щоб утримувати сім’ю, особливо якщо в тебе є власні критерії відбору фільмів, у які збираєшся вкласти час та гроші, і ці критерії не завжди збігаються з мейнстрімом. Саме тому першою власною справою, яку я відкрив, стала консалтингова фірма, а кінокомпанії у Цюриху та Берліні були відкриті декількома роками пізніше.

Уже понад десять років я присвячую більшість свого часу консультуванню. Сумую за кіноіндустрією, але оскільки в мене троє дітей, довелося покинути сповнене пригод життя кінопродюсера. Втім, робота консультанта може бути не менш цікавою, особливо якщо пощастить працювати з такими захоплюючими країнами, як ті, що є учасниками Східного партнерства.

- У листопаді 2014 року відбулася Друга регіональна конференція, що позначила завершення першого етапу Програми після чотирьох років роботи. Якими є ваші подальші плани?

- Наступні три роки ЄС сконцентрується на стратегії розвитку культурного сектору, створенні  спілок та союзів. Наприклад, щоб українські творці фільмів об’єдналися і розробили стратегію розвитку кіноіндустрії в Україні. Або щоб музеї, професіонали та громадські організації, зацікавлені в розвитку музеїв, об’єдналися і сказали, як вони бачать цю сферу далі. Ось що має відбутися протягом наступних трьох років, але, на жаль, тільки через майстер-класи та тренінги. Грантів на фінансування проектів не буде. Жодна з шести країн-учасниць не додала культуру до списку своїх пріоритетів у відносинах з ЄС. Якщо культура важлива для країни, ЄС також підтримає її культуру, але якщо країна так не вважає, ЄС не буде змушувати її змінювати свою думку.

Довідка

Програма Східного партнерства «Культура» спрямована на підвищення потенціалу в сфері культури та посилення ролі культури як рушійної сили реформ, розвитку толерантності та соціальної згуртованості. Програма передбачає допомогу державній владі на національному та місцевому рівні, представникам громадянського суспільства у сфері культури, а також грантову підтримку проектів регіонального співробітництва у сфері культури. Одним із 15 таких проектів був проект Ресурсного центру ГУРТ «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство через різноманіття».

Фото з сайту Програми Східного партнерства «Культура»