ГУРТ поспілкувався із заступником директора Фонду збереження дикої природи і культурних цінностей (англ. – Foundation for the Preservation of Wildlife and Cultural Assets, FPWC, Вірменія) Євою Мартіросян та координатором проектів DVVInternational (представництво у Грузії) Джорджі Джікіа, які реалізовували проект «SOS Культура: відновлення забутих культурних надбань на прикордонних територіях Вірменії та Грузії» в межах програми Східного Партнерства «Культура». Єва та Джорджі розповіли про залучення молоді до збереження навколишнього середовища та історичної спадщини.

- Розкажіть коротко про проект, який ви втілювали.

Джорджі: - Проект реалізовувався у прикордонних регіонах Грузії та Вірменії, в місцевості, дуже багатій на об’єкти культурної спадщини представників різних національностей та вірувань. Це віддалені території, культурне надбання яких дійсно потерпає від нестачі уваги. Оскільки молодь – це ті, хто творитиме наше завтра, то саме ця група і стала цільовою аудиторією проекту.

- У який спосіб ви працювали з молоддю?

Джорджі: - Ми створили по чотири молодіжні клуби у Вірменії й Грузії, в яких загалом взяло участь 116 представників молоді. Вони проходили тренінги з лідерства, міжкультурного спілкування, історії мистецтва, фотографії, створення фільмів, основ туристичного менеджменту.

Під час реалізації проекту учасники клубів організували фотовиставку, створили карту культурних пам’яток прикордонних регіонів Вірменії та Грузії, сайт, присвячений їхній охороні, зняли документальні фільми. В результаті, якщо до початку проекту відвідувати місцеві занедбані об’єкти культурної спадщини було немодно, то після його впровадження це стало не просто популярним, а «крутим» заняттям. Діти залюбки відвідують історичні пам’ятки, навіть запрошують своїх однолітків із інших місцевостей.

Єва: - Проект виховав дітей, які можуть спілкуватися з іноземцями та мають широкий кругозір. Вони багато дізналися про туристичну привабливість своїх країн і зможуть передати це іноземцям.

- Під час проекту діти та молодь отримали чимало нових знань і навичок. А чи  були вони самі ініціаторами якихось заходів?

Єва: - Вони самостійно організували публічний захід у столиці Грузії, приурочений до Міжнародного дня пам’ятників та історичних місць, який відзначають 18 квітня. Варто зауважити, що учасники проекту з грузинського боку походять із регіонів, де взагалі немає таких подій, тож вони перші розпочали пропагувати подібну діяльність серед свого оточення.

- З якими проблемами і перешкодами ви зіштовхнулися під час реалізації проекту?

Джорджі: - Спочатку був мовний бар’єр – деякі діти знали тільки свою рідну мову і геть не розуміли іншої. Але з часом ми подолали його. Діти не опанували іноземну мову на досконалому рівні, але вони почали вільно спілкуватися один із одним. І найголовніше – стали друзями.

Єва: - Також ми зіштовхнулися з ще однією досить неочікуваною проблемою. У селі, де звикли до практичної, простої роботи, де діти – це часто ще одна пара рук, так потрібна у сільському господарстві, родини не розуміли мети нашої діяльності. До того ж, діти після навчання починали інакше дивитися на звичайні речі, наприклад, переставали кидати сміття в річку і просили своїх батьків робити так само. А ті вчиняли подібним чином все своє життя – і тут хтось навчає їхніх дітей робити інакше. Подолати цей опір було нелегко, але з часом, в процесі реалізації проекту, охорона культурної спадщини стала дійсно «кльовим», популярним заняттям, а значна частина родин зрозуміла захоплення своїх дітей.

- Тож згодом, коли батьки побачили, що їхні діти займаються гарною справою, вони змінили свою думку?

Єва: - Так. Коли про проект відомо тільки з теорії, не з практики, то нормально, що до нього ставляться з недовірою. Ця підозріливість зникає з появою результатів. Крім того, ми ніколи не обманювали дітей, не розчаровували їх. Натомість, вибудовували взаємну довіру.

- Яким, на вашу думку, є головний здобуток проекту?

Єва: - Основне, чому навчилися ці діти та підлітки, – помічати проблеми довкола себе, причому не тільки щодо культурної спадщини, а й, наприклад, екологічні. Тож головним здобутком проекту ми вважаємо не збереження культурних пам’яток, а виховання дітей та молоді, майбутніх громадян і, відповідно, майбутніх агентів змін. Ми стимулювали їх ставати активними, цінувати те, що їх оточує. Якщо людину щось хвилює, вона буде це захищати.