Чи замислювалися ви над тим, що переможці у конкурсах, отримувачі почесних відзнак, найчастіше працюють не для слави чи багатства, а просто роблять те, що вважають за потрібне?

Причини для нагород можуть бути різними: й швидка, неначе спалах, повна небезпек, реакція на значущі події, і кропітка щоденна робота та невтомне служіння суспільству. Та навряд чи ви знайдете хоч одного зі справжніх героїв, хто б звершував щоденні подвиги або ризикував життям саме заради красивої статуетки, диплома чи частих споминів у ЗМІ.

Тамара Желобицька – переможець конкурсу «Волонтер року 2013» у номінації «Освіта і Виховання». У цій розмові – про нагороду, кроки, що привели до неї, досвід волонтера-практика та історії, що свідчать – світ насправді змінюється на краще, якщо підштовхнути його у правильному напрямку.

Тамара з донькою (зліва) та підопічною

Вона сама є прикладом того, що все людині можливе: цілеспрямована, зібрана, кожна хвилина для неї – цінний ресурс. О сьомій ранку зазвичай вже на роботі, й наступні години – суцільне мистецтво, бо треба щодня врахувати й звести в єдине сім’ю, роботу, волонтерство, проекти, плани, людей. Вистачає і сил, і емоцій на все, тому що повним стає життя, коли його починаєш любити й цінувати, ділитися ним і цією жагою до наповненого життя запалювати інших.

Спілкуємося в затишному кафе, і ця розмова – лише початок, бо, вимкнувши диктофон, приходять плани та ідеї, як ще за допомогою ГУРТа поділитися досвідом багаторічної праці із важкими долями.

Дорогою назад, до метро, Тамара продовжує розповідати про свою підопічну, рідну маму якої вдалося дивом відшукати. Вона говорить про дітей і чоловіка – і я часом гублюся, намагаючись зрозуміти, де закінчується розповідь про її рідних донечок, а де починається історія про дітей, які стали їй рідними, якими опікується, пишається і за яких переживає навіть, коли у них все складається якнайкраще.

Дітей і правда чужих не буває…

Спілкувалася Марія Курбатова

Alternative content

скачати на Cpod.Co