Голова правління Центру громадської експертизи Любомир Чорній упевнений, що до будь-якого питання стосовно розбудови держави слід підходити системно. Про сучасних українських експертів та можливі зміни в Україні після виборів Любомир розповів в інтерв’ю ГУРТу.

 - Пане Любомире, як людина, котра постійно працює з експертизою, розкажіть, чи є наші, українські, фахові експерти?

- В Україні є низка достатньо фахових експертів. Доволі часто стається так, що велика міжнародна організація чи компанія, яка виграє проект технічної допомоги, для виконання більшої частини діяльності у рамках проекту залучає українських експертів у ролі виконавців. Натомість організація чи компанія лише відстежує якість і надає свій бренд. Ця нова плеяда українських експертів є достатньо численною, хоча поки не особливо помітною.

- Поясніть, будь ласка, нашим читачам, що таке технічна допомога в експертизі.

- Проекти технічної допомоги розробляються і виконуються на запит, у нашому випадку, уряду України. Щорічно Міністерство економічного розвитку та торгівлі формує запит від інших міністерств та центральних органів (інколи регіональних) виконавчої влади щодо необхідної їм допомоги, наприклад, у розробці законодавства, державних або галузевих програм, концепцій чи загалом досліджень певної проблематики. Це і вивчення міжнародного досвіду, й адаптація готових моделей до українських реалій. Технічна допомога полягає в тому, що здебільшого її надають не грошима, а залученням консультантів.

- Те, що зараз відбувається в Україні, Ви назвали «закладанням» фундаменту «керованого хаосу». Що Ви маєте на увазі?

- Я спостерігаю за державою як системою й тим, як вона зараз виглядає. Йдеться, зокрема, про роздрібнення сил Євромайдану. Їхні представники на сьогодні, замість того, щоб об’єднатися, опинилися в різних політичних середовищах. Логічно виникають запитання: чи пішли вони туди з ідеологічних чи з якихось інших мотивів, та наскільки зможуть у межах тієї чи іншої структури, побудованої за законами ієрархії, відстоювати свої переконання та ідеї, проголошені раніше.

Держава – дуже складний механізм. І проблема не тільки в політиці, державному управлінні, а й у подальшій взаємодії між різними суспільними інститутами. В Україні, з одного боку, практично відсутні політичні партії, які мають ідеологічну основу. З іншого – ті сили, які її все ж таки проголошують, не можуть чітко сформувати власне бачення змін та визначити механізми їх реалізації.

Сегментація прогресивних середовищ і відсутність будь-якого узгодженого бачення майбутнього України в поєднанні дезорієнтацією суспільства та значними зовнішніми впливами і є, на мою думку, «закладанням фундаменту керованого хаосу».

- Як потрібно діяти новій владі, аби все ж таки запустити ефективний механізм реформування держави? З чого починати?

- Потрібна серйозна суспільна дискусія щодо того, яку Україну ми все ж таки будуємо та на якій ідеології. Тут дуже важливим є проект нової Конституції, адже саме вона відображатиме ті принципи, які закладаються у фундамент держави. Кожен наступний крок та ідеологічний момент повинні втілюватися на рівні стратегії чи концепції. Тобто, якщо ми займаємося реформування економіки, в нас має бути економічна стратегія країни, ми повинні розуміти пріоритетні для себе ринки, галузі й сфери, які нам можуть дати необхідний розвиток.

- До чого варто готуватися українським громадським та благодійним організаціям після виборів?

- Їм потрібно просто діяти. Якщо у нас так багато неурядових організацій, чому досі не внесені зміни до Податкового кодексу, щоб громадські та благодійні організації могли отримувати плату за свої послуги й використовувати її на здійснення своєї діяльності? Чому б не консолідуватися й вирішити принаймні цю проблему? Ще одна можливість – одновідсоткова філантропія, присутня в багатьох країнах Центральної та Східної Європи, коли кожен громадянин в межах 1% від податку на свої доходи може спрямувати на підтримку діяльності громадської чи благодійної організації. Подібні речі реалізувати в Україні нескладно. Однак немає сили, яка б цим займалася.

Крім того, слід розуміти роль різних суб’єктів у суспільстві та політичній діяльності. Якщо уряд мусить займатися розробкою законодавства й програм, парламент має їх обговорювати й схвалювати, то громадянське суспільство повинне або пропонувати альтернативу до розробок, які існують, або, в хорошому розумінні, критикувати пропозиції влади. Якщо ж хтось із громадських діячів вважає, що він здатен з нуля розробляти програми й вести політичну полеміку з цього приводу, йому варто йти в політику. Громадські ж та благодійні організації мають представляти ті групи інтересів, які за ними стоять.

- В такому разі чи потрібна люстрація «третього сектору» України? Якщо так, з чого почати?

- Якщо в «третьому секторі» коли-небудь запрацюють звичайні принципи економічної конкуренції, система сама все виправить. Неурядові організації – такі ж самі суб’єкти економічної діяльності, як і підприємства, комунальні установи тощо. Це ринок. Будуть відповідні економічні умови – відбуватимуться необхідні зміни.

- Днями стало відомо, що оновлений склад партій, які йдуть на вибори, доволі «зірковий». Яке Ваше ставлення до цього?

- З одного боку, позитивне, тому що все рівно треба змінювати систему, а для цього мають приходити нові люди. Але знову ж виникає проблема мотивів «походу» людей в політику. Час покаже, чи здатні представники громадянського суспільства запропонувати новий суспільний дискурс.

- Наскільки зараз ефективна донорська допомога Україні?

- Як на мене, відповідь проста: 90%, якщо не більше, усіх змін, які є в Україні, профінансовані не українським урядом і не українським бізнесом. Тобто всі розробки, пропозиції щодо трансформації держави й економічної системи, фінансувалися різними донорами. Тому будь-яких помітних змін у нашій державі без такої підтримки не відбулося б. Навіть спостерігаючи за майбутніми виборами, якщо відкинути емоційну складову, стає зрозумілим, що без донорських коштів у політичному житті країни не з’явилося би багато громадських діячів, які зараз йдуть в парламент.