Надія: Проводити міжнародний кінофестиваль у маленькому містечку було нелегко. Але ми з самого початку були готові, бо в Україні такі культурні некомерційні проекти організовувати завжди тяжко.

 

Втім, у якомусь сенсі було і легко. В малому місті деякі речі значно простіше робити – наприклад, домовитися з місцевою владою. В Києві це було би неможливо: ми ходили би від кабінету до кабінету, збивали би пороги. У Славутичі вистачило однієї зустрічі з міським головою – і він нас одразу підтримав. Ми звикли недооцінювати потенціал малих міст, хоча там можна зекономити багато часу і енергії.

 

 

Ну і основна складність – це фінансування. Я, як фінансова кординаторка, багато що переосмислила і зрозуміла, що якийсь час можна працювати на ентузіазмі. Але нам всім, людям, що мислять по-візіонерськи, треба привчатися платити за культуру і підтримувати її фінансово – інвестувати. Фестиваль «86» фінансувався в основному грантами, а також підтримувався таким собі партнерським бартером.

 

 

Ілля: Відстань від великих міст є викликом для організації масштабної події в малому місті. Як виявилося, наша основна аудиторія – це не місцеві мешканці. Хоча видно було, що з кожним днем славутичан на кінопоказах ставало більше, але вони все ще не дуже зацікавлені. Сподіваємося, з кожним роком кількість місцевих жителів серед глядачів буде зростати. Тож досить складно було змусити людей з Києва чи іншого міста витратити близько трьох годин на дорогу і приїхати в Ставутич, а потім організувати їхнє поселення.

 

 

 

Ілля: Головною подією, яка забезпечила інтеракцію з місцевими жителями, була постановка п’єси «Внутрішній Славутич». П’єса написана спеціально для фестивалю за участі місцевих волонтерів-учасників театрального гуртка. Вистава була подією-закриттям, на ній було найбільше місцевих жителів, бо кожен приводив свого друга, знайомого, сусіда. Це п’єса про Славутич і про те, яким вони знають і пам’ятають своє місто. Видно було, що славутичани більше зацікавлені в собі, в своєму місті, ніж в закордонних гостях.

 

 

 

Надія: Нам цікаво, скільки людей буде в Києві, які готові заплатити за квиток на документальне кіно. В ідеалі, нам хотілося би, щоб в українських кінотеатрах в прокаті йшли документальні фільми.

 

Ілля: За кордоном документальне кіно є дуже популярним. У Польщі щорічно кілька десятків документальних фільмів польських режисерів з’являється в прокаті. Наші ж дистриб’ютори і кінотеатри не люблять ризикувати. Та все ж є успішні приклади: документальні фільми Жака Перрена «Птахи: міграції крилатих» (2012) і «Океани» (2010). Останній можна взагалі назвати рекордсменом: він кілька місяців йшов у кінотеатрі «Жовтень». Значить, був попит на це.
 

 

 

 

 

Ілля: Немає таких фестивалів кіно і урбаністики, у нас унікальний проект. Але є подібні: наприклад, фестиваль архітектурного кіно  AFFR в Роттердамі. Також на деяких фестивалях є окремі програми, що близькі до урбаністичної тематики. Приміром, декілька фільмів ми підібрали з тих, що були презентовані на фестивалі в Монреалі. Один із найвідомішиих європейських фестивалів, Роттердамський міжнародний кінофестиваль приділяє багато уваги дизайну і архітектурі.

 

Є ще цікавий проект у малому німецькому місті Оберхаузені, в депресивному економічному регіоні. Населення міста складає менше, ніж 200 тис. і це переважно іммігранти. Там організували найбільший і найстаріший у світі фестиваль експериментального кіно. Також варто згадати про Midnight Sun Film Festival, що проводиться у фінському місті Етусіву за 100 км від Полярного кола. Попри те, що туди важко добиратися і важко знайти місце, де жити, щороку на фестиваль приїздить кілька тисяч людей, аби під час сонцестояння о 3-й чи о 5-й ранку подивитися фільми. Там фактично немає ночі, і все так влаштовано, щоб глядачі втратили відчуття часу. Тут теж організатори ризикнули провести велику подію десь на краю світу.

 

 

 

Надія: Плануємо, бо нам це сподобалося. Ми залежні від двох факторів: це ситуація в країні і фінансування. У будь-якому разі будемо намагатися рости і розвиватися.

 

Публікацію створено в рамках проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», що впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Європейського Союзу