ГУРТу пощастило поспілкуватися з двома активними, запальними дівчатами, які вміють і знають як створювати казки. Казки для тих, хто через хворобу перестав в них вірити. Марія Гавриловська та Наталія Бордзіловська - організатори лікарняних клоунів розповідають чим та як саме допомагають діткам та як організовують роботу волонтерів.

ГУРТ: Як виникла нестандартна ідея клоунів-лікарів?

- З Марією ми познайомилися, коли вона допомагала мені організовувати захід в дитячому будинку. Саме вона і розповіла про лікарняних клоунів. За кордоном такі клоуни-лікарі вже давно працюють з дітлахами, а в Києві, у столичних онколікарнях навіть натяку нема на такий проект. Марія знайшла людей, які вже займалися цією діяльністю у Рівному та Львові, і нам довелось поїхати на навчання до Рівного, щоб отримати досвід такої роботи.  Нині нашій організації вже 1,5 року. А організатор Рівненської школи, режисер і аніматор Тарас, став членом нашої організації.

ГУРТ: Яким чином проводиться таке навчання?

- Школа передбачає проведення дводенних тренінгів, після яких ми щотижня зустрічаємось для обміну досвідом. У такій роботі неможливо вивчити все і відразу – потрібно постійно вдосконалюватися, виправляти і враховувати помилки. Важливо бути уважним, помічати стан дитини, все, що відбувається навколо. Волонтери повинні інтуїтивно відчувати кожну дитину, зміну її стану. Цьому ми і вчимо на тренінгах.

ГУРТ: А як Ви потрапили до лікарень?  

- Вже після знайомства з Тарасом ми вийшли на фонди, які допомагають лікарням, і організували свою роботу через ці фонди. Наразі ми ходимо в онколікарню та нейрохірургію, але лікарняна клоунада немає обмежень, тому в майбутньому ми плануємо працювати також в хірургії та опіковому центрі.

ГУРТ: Як пройшов перший похід до дітей?

- Так само, як другий і третій. Ми знаємо структуру роботи, діємо дуже обережно. Новенькі волонтери спочатку спостерігають, потроху починають допомагати і лише потім працюють повноцінно. Загалом виходи мало чим відрізняються – починаються вони зі знайомства. Спочатку до дитини заходить іграшка, або мильні бульбашки. До речі, клоун заходить до палати лише з дозволу дитини – для дитини це певний спосіб відчути свою значущість, адже на процедури в лікарні її дозволу ніхто не питає. А клоун – це єдина особа, якій вона може відмовити.

ГУРТ: Чи буває в дітей негативна реакція на клоунів?

- Стан дитини в лікарні залежить від багатьох факторів – як вона себе почуває, як проходить лікування. В неї просто може не бути настрою і вона не захоче грати з клоуном. Ми ніколи не наполягаємо. Наші волонтери вивчають і роботу з дітьми, і психологію, і хвороби, щоб знати, яка може бути реакція в дитини на ті чи інші дії. У роботі клоуна є багато правил: не заходити зі спини, зважати на ріст дитини, щоб не налякати, та інші. Варто розуміти, що ми йдемо не розважати, наша мета – відволікти від болі чи процедур. Для дитини травмуючим є вже те, що вона довгий час перебуває у лікарні. А сміх і позитивні емоції сприяють лікуванню. Не було такого, щоб у дитини залишився негативний осад від візиту клоуна.

ГУРТ: Як часто Ви відвідуєте лікарні?

- Клоунада передбачає відвідування раз на тиждень. Ми ходимо в 4 лікарні, а це – 4 дні. Кожен сеанс – 2 з половиною години на 50 дітей, тобто по 10-15 хвилин на дитину. Цього саме вистачає для того, щоб розрадити, подарувати шматок казки і не дозволити дитині «загратися». Не слід допускати, щоб клоун набрид або гра вийшла з-під контролю. Клоун ніколи не прощається з дитиною, він зникає так само казково як і з’являється, залишаючи простір для позитивного настрою, шлейф якогось дива. В нас все прораховано – терапевтичної дози вистачає, а дитина при цьому чекатиме повернення клоуна.

ГУРТ: Як проходить відбір волонтерів?

- Перша наша школа проводилася без відбору. Багато з людей пішли з неї, тому що очікували геть іншого. Хтось прийшов «потусити», хтось просто любить безкоштовні тренінги. Дехто плутає лікарняного клоуна і звичайного. Тому, зараз ми проводимо бесіди з кожним кандидатом, пояснюємо, що ми не аніматори, та й досвід цих тренінгів вони зможуть використати тільки в лікарнях з дітлахами, тому що цій діяльності притаманна особлива специфіка. Пояснюємо волонтерам, що ніхто не буде забирати їхній час роботи чи особистого життя. Приходити можна лише в тому випадку, якщо є бажання працювати і дарувати. Якщо в людини немає настрою, то не потрібно примусово йти. Та все ж ця робота потребує систематичності.

Недостатньо просто ходити по лікарнях – потрібно навчатися під час тренінгів, тому що головне для нас – якісна робота, а не «відбування».

ГУРТ: Чи відмовляли Ви комусь з волонтерів?

- Коли люди відчувають, що то не їхнє, вони самі йдуть. Хтось йде, тому що складно працювати з такими дітьми. Відмовляли тим, хто ігнорував тренінги або робив задля «похизуватися». Дехто ходить для задоволення свого Его, використовує організацію, постить фото в соцмережах, хизується перед друзями, а користі дітям не приносить.

Недостатньо просто прийти у лікарню та витратити там свій час, непідготовлена людина не може приносити користі, краще тоді вже взагалі не йти. Ми приходимо наповнені, адже, щоб дарувати казку, потрібен певний стан, з гарними емоціями.

ГУРТ: Розкажіть, яка різниця між лікарняним та звичайним клоунами?

- Цирковий клоун яскраво одягнений, в нього може бути яскрава перука, грим. В нас немає яскравого гриму – кілька крапельок, носик. У цирку клоун робить багато різких рухів, його завдання – в будь-що викликати посмішку і розвеселити. А лікарняний клоун приходить подарувати атмосферу, казку лише в тому випадку, коли сама дитина цього хоче.

Як одне з завдань – допомогти дитині сприймати лікаря не як ворога, а як друга. Тому всі наші клоуни ходять в розмальованих халатах – щоб діти розуміли, що лікар теж може бути веселим і добрим. Перед тим, як зайти до палати ми дізнаємося, в якому стані дитина. Мама завжди поруч, її можна запитати. Але навіть якщо батьки і лікарі дозволяють, ми обов’язково запитуємо в дитини. Хоча переважно ми працюємо з дітьми, якщо у нас лишається час – то і з батьками та персоналом лікарні. Лікування залежить від лікарів, а полегшення процесу дають волонтери. Ми допомагаємо увагою.

ГУРТ: У чому полягає специфіка роботи лікарняних клоунів?

- Ми не робимо шоу і не є аніматорами, це певна арт-терапія, яка має власні інструменти. Хоча ми працювали в хоспісах, з дорослими і пенсіонерами, нашою основною категорією залишаються діти. Ми не працюємо з дітьми в холах і не збираємо їх у групи. Ми імпровізуємо для конкретної дитини. Головне в лікарняній клоунаді – це гра, необов’язково метушлива чи рухлива. Цим дітям не можна бігати, часто дитина лежить під крапельницею. Тому техніка роботи дуже обережна. В нас нема мега-енергійних ігор, візити проходять спокійно, є багато ігор, де дитина не встає з ліжка.

Клоуни завжди ходять у парі, страхуючи один одного. На тренінгах вони цьому вчаться, програють різні можливі ситуації. Ми перевертаємо для дитини призначення предметів. Можемо робити уколи мишці, операції на сумочці. Є сумочка-свинка – розстібаємо її – таким чином демонструємо операцію. У жартівливій формі діти можуть самі робити різні процедури – у такий спосіб вони розуміють, що це не страшно. А коли їм з такими процедурами доводиться стикатися в реальності, вони менш болісно їх сприймають.

ГУРТ: Чи можете «виміряти» ефект від Вашої роботи?

- Коли в дитини засяяли очі – це видно. Цього достатньо. Ми не ставимо ціль вилікувати дитину. Ми лише додаємо фарб у життя дітей. Ми – розмальовка. Повноцінної картини ми не чекаємо.

ГУРТ: Скільки часу особисто у Вас займає волонтерство?

- У Марії – це всі 24 години на добу. Вона виходить з усіма клоунами 4 рази на тиждень, викладає тренінги по середах, окрім цього працює. Я займаюся переважно організаційною діяльністю, а до лікарень не ходжу.

ГУРТ: Чи втілюєте Ви інші проекти?

- Ще є проект – «Клоун-Донор». Його мета – пошук донорів крові для дітей. Марія сама часто здає кров. Я взагалі не знаю, як вона все встигає. Але коли є бажання та мета – труднощі непомітні.

ГУРТ: Які у Вас найближчі плани?

- Ми хочемо, щоб лікарняний клоун став професією, як за кордоном, наприклад, в Ізраїлі. Люди отримують диплом і працюють в штаті лікарні. Взагалі, хочеться весь час приділяти проекту, але ми ще маємо роботу, на яку йде багато сил та часу. Тому поки що це – наша далека мрія.

 Спілкувалась Вікторія Хренова
Редагувала Анжеліка Клайзнер
Фото з сайту: http://cloun-kiev.narod.ru/fotovideo.html