Наразі питання лідерства є актуальними для нашої країни. Пропонуємо ще один погляд на цю тему. Джо Тьопфер, німецький експерт з організаційного розвитку, в своєму ексклюзивному інтерв’ю для ГУРТа запропонував цікавий підхід до визначення лідерства, а також поділився своїми думками щодо того, які процеси зараз відбуваються в Україні.

 Джо Тьопфер – соціальний педагог, консультант з розвитку організацій та менеджменту. Джо працює як консультант-фрілансер у Німеччині та за кордоном. Головні напрямки роботи: фасилітація групової роботи, трансформації організацій, менеджмент організацій та зміни. Локація: Східна Європа. Член Інституту соціального менеджменту Сходу й Заходу, співзасновник товариства відкритого простору boscop (berlin open space cooperative).

ГУРТ: Пане Тьопфер, яку людину, на Вашу думку, можна вважати лідером?

- Просте визначення лідера – це той, за ким слідують інші. Чому слідують? Тому що лідер наділений певними якостями (властивостями). Мова йде не про лідерські навички, оскільки їх можна розвинути. Властивість лідера полягає в тому, що він здатен бачити те, чого не бачать інші. Тобто лідер – людина, котра має певні уявлення про майбутнє і ці її уявлення відображають і враховують бажання інших. Люди готові слідувати за лідером, оскільки не в змозі самостійно виразити певне бачення. Він завжди діє на основі пристрасті та відповідальності.

ГУРТ: Чи правильно я розумію, що лідерами народжуються? Невже неможливо виховати в собі лідера?

- Я майже не знаю тренінгів, на яких можуть навчити або допомогти розвинути лідерські якості. З ними треба народитися. А от лідерські навички можна розвивати. На подібних тренінгах і пропонується це робити. Навички лідера (наприклад, мистецтво говорити і переконувати, планувати проектну діяльність тощо) також дуже важливі. Проте їх сукупність у сумі не дає лідера. Потрібен ще один компонент – «лідерські якості», яким, на мій погляд, навчити неможливо.

ГУРТ: Чи багато справжніх лідерів у світі?

- Складно відповісти на це питання. Оскільки, за певних умов, лідером може бути кожна людина. Ми це можемо спостерігати щодня, наприклад, у побуті, сім’ї, релігійних спільнотах. Тут лідерство є функцією, яка притаманна людині протягом всього її життя. Людина проявляє себе як лідер у відповідній ситуації. Змінюється ситуація – змінюється лідер. Таке лідерство можна розглядати як функцію, яка передається від однієї людини до іншої. Процес передачі «лідерських повноважень» не планується, не вирішується, не прописується якимось чином. А відбувається природно. З настанням певних умов і певної ситуації, людина сама проявить себе. А потрапивши в іншу ситуацію, може знову бути не-лідером.

ГУРТ: Буває так, що лідерами прагнуть бути багато людей, оскільки це дає певні переваги та владу. Як тоді?

- Насправді, вигідно і доцільно бувати в різних ролях – лідера і не-лідера. Щоб бути лідером, потрібно самому вміти слідувати за сильною людиною. Якщо я знаю, що таке слідувати за іншим, то у мене краще вийде бути людиною, яка веде інших. І тут важливо не лише знати про це, а й вміти і самому відчувати, як це – слідувати за іншим.

ГУРТ: Лідерство в організації. Які тут діють закони?

- Треба усвідомлювати, що одна людина не може бути і лідером, і менеджером. На мій погляд, існує певна плутанина – дві функції (лідерська і менеджерська) часто переплітаються. Але це невиправдано. Вони потребують розділення, оскільки кожна передбачає свої завдання. Функція лідера – показати, куди йти. Функція менеджера (управлінця) – забезпечити ресурсами, щоб прийти туди, куди прагнемо.

Якщо в організації є розуміння, хто такий лідер і яким чином відбуваються процеси «набуття людиною лідерської функції», то вона може осмислено передавати цю функцію від одного свого співробітника до іншого у відповідних ситуаціях. Така організація є функціональною, вона зростає і розвивається. Якщо ж організація передає лідерську функцію людині, яка не спроможна її виконувати або не хоче цього робити, то така організація досить швидко може перетворитися на дисфункційну.

Кожна організація проходить життєвий цикл свого розвитку: народження – зростання – розквіт – занепад. На мою думку, показником того, що організація знаходиться у стадії занепаду, є загальна атмосфера. Коли співробітники зосереджені на внутрішніх конфліктах, боротьбі за владу та сфери впливу – це яскраве свідчення того, що організація наближається до свого кінця. Якщо ж організація хвилюється про те, як поліпшити свої послуги, задовольнити потреби клієнтів – вона розвивається. Це легко визначити – просто прийти і послухати, про що розмовляють колеги між собою. Процес занепаду можна призупинити через реформу – наприклад, з’являється третій співробітник і пропонує варіанти, як можна подбати про клієнтів. Така людина в даній ситуації є лідером, оскільки повідомляє, що потрібно організації для її розвитку, і не бере участі у внутрішніх суперечках та непорозуміннях.

ГУРТ: Будь-яка організація – це система. Якщо говорити про Україну як систему, в якій сьогодні відбуваються динамічні зміни, на що важливо звернути увагу?

- Якщо розглядати Україну як велику систему, то очевидно, що вона не відповідає існуючій конфігурації та тим умовам, в яких опинилась. Природнім шляхом відбулись трансформації. Маю сумніви, що це був осмислений, свідомий процес. Я розмірковую, відштовхуючись від досвіду мешканця Німеччини кінця 80-х – початку 90-х років, – у нас теж ніхто не очікував, що існуючий режим буде так швидко повалено. Нас просто дістала існуюча система, ми вийшли на вулиці і сказали: «Досить із нас!». В Україні теж все почалося з того, що люди вийшли на Майдан, щоб сказати «Стоп!» існуючому порядку. Вони висловили своє незадоволення, а це призвело до зміни всієї системи. Властивість будь-якої системи – адаптуватися до зовнішніх умов. Змінюються зовнішні умови – змінюється система. Якщо система не змінюється при змінених умовах – вона помирає. Адаптуватися, змінившись, або померти – іншого шляху немає.

ГУРТ: Велика кількість лідерів – це перевага чи те, що може завадити прийти до спільної мети?

- Сумніваюсь, що для 46 мільйонів українців одного лідера буде достатньо. Кожна субсистема потребує свого лідера. Такий лідер потрібен у сфері економіки, культури, освіти і т.д. Іншими словами, кожен намет, що стоїть на Майдані, потребує свого лідера, щоб вся система могла нормально функціонувати.

ГУРТ: На жаль, багатовікова історія України нараховує чимало випадків, коли саме конфлікти та непорозуміння усередині країни послаблювали її і робили незахищеною для зовнішнього ворога. Як уникнути суперечок між лідерами?

ГУРТ: Тобто Україні потрібні медіатори?

- В Україні також представлені субсистеми, які можуть конфліктувати. Варто було б подумати, яким чином медіювати їх між собою, щоб прийти до консенсусу. Зокрема, Marvin Weisbord говорить про те, що для розвитку компанії потрібно дотримуватись формули 3х3. Що мається на увазі? Наприклад, візьмемо згадувані вже три підсистеми – «дослідження», «виробництво» та «продаж». А тепер – визначимо з кожної по три представники – з топ-менеджменту, менеджерів середньої та найнижчої ланок. Таким чином, ми отримаємо дев’ять людей. Їх потрібно зібрати в одній кімнаті і поставити перед ними певні завдання. Якщо ці дев’ятеро дійдуть згоди, то їхні рішення, прийняті у такому складі, потім дуже легко втілити в організації, оскільки усі можливі точки зору враховані.

Я навів один з можливих способів медіації конфліктів, що виникають між підсистемами.

ГУРТ: Наразі Україна шукає шляхи та вектори свого подальшого розвитку. Ви працюєте з технологією Відкритого простору. Чи ефективна ця технологія, коли мова йде про великі системи – держави та країни?

- Німецькі фасилітатори про метод Відкритого простору (open space), жартуючи, говорять так: Відкритий простір – це величезна кава-брейк, де нічого не відбувається, якщо ніхто не бере на себе відповідальність. Якщо серйозно – ця технологія дозволяє різним соціальним групам знайти спільні точки дотику для вирішення складних проблем за короткий проміжок часу (три дні), тоді як за звичайних умов на це можуть піти роки, інколи десятки років.

Світова практика знає чимало прикладів застосування технології Відкритого простору для великих систем. Наприклад, свого часу, за ініціативи Міністерства закордонних справ Італії, було проведено біля 40 Відкритих просторів для знайдення консенсусу між Ізраїлем та Палестиною. Заходи відбувались у різних містах, і існувала певна «естафетність» між ними. Результатом кожного Відкритого простору є книга напрацювань учасників. І після кожного заходу напрацювання одних учасників передавались іншим для ознайомлення і доопрацювання. Ще один приклад: мусульманські та єврейські лідери зустрілись у Севільї для знаходження нових рішень та вирішення суперечностей у форматі Відкритого простору. Севілью було обрано як місце, де і мусульмани, і євреї мирно співіснували більше 400 років.

Ще приклад. Я маю досвід проведення Відкритого простору у Ферганській долині для учасників з Киргизстану, Узбекистану та Таджикистану. Всі вони зібралися для того, щоб обговорити майбутнє свого регіону. Під час першого дня Відкритого простору, було багато сліз та емоцій, оскільки в одному місці зібралися і агресори, і жертви. Другий і третій дні були дуже продуктивними – виявилось, що уявлення учасників одне про одного – це лише стереотипи. І одна, й інша сторона хоче миру. За ці три дні з учасниками відбулась значна трансформація. Наведу ще один приклад, який увійшов в історію, як Imaginе Chicago. На початку минулої декади Чикаго був депресивним регіоном, де процвітало безробіття. Виникла ідея провести серію Відкритих просторів, щоб змінити ситуацію. В результаті було проведено біля 40 заходів і знайдено рішення виходу з кризи. Посилаючись на досвід Чикаго, ініціативна група з Нікосії (столиця Кіпру розділена на дві частини – грецьку та турецьку) наразі прагне впроваджувати зміни і дійти консенсусу.  

Відкритий простір можна провести і для України як великої системи. І це буде ефективно. Треба розуміти, що кожен Відкритий простір – це внесок у розвиток світу. А світ – це не статичний стан, в якому нічого не відбувається. Світ – тимчасовий баланс протилежних сил, що задіяні в одній системі. Зі зміною зовнішніх умов, система, яка хоче вижити, має адаптуватися до них і таким чином знову прийти до стану рівноваги. Зараз Україна як система знаходиться у певному дисбалансі, і потрібні зміни, щоб повернути її до рівноваги. Щиро вірю в те, що це відбудеться найближчим часом. 

Спілкувалась Тетяна Гончарук
Фото з архіву Джо Тьопфера

Читайте також: 

• Лідери-управлінці чи лідери-активісти зараз більше потрібні Україні?
• Майданівці про лідерство: чекаємо незаплямованих людей з європейськими цінностями