Алла Кендзера: «Останні події активізували українські громади за межами України» .: Ресурсний центр ГУРТ

Увiйти в ГУРТ

Алла Кендзера: «Останні події активізували українські громади за межами України»
19.03.2014

Діаспора українців закордоном, за офіційними даними, налічує понад 7 млн. осіб. Саме українці є однією із найчисельніших національних діаспор у світі. Складно сьогодні назвати країну, де не гуртується українська громада.

Історики виділяють чотири хвилі діаспори, ділять її на східну і західну, називаючи численні причини переселення.

Чим живе діаспора сьогодні, яким чином підтримує зв`язки з Україною, наскільки вона активна і що роблять українські громадські організації в еміграції? У форматі PRоГОну на ці теми ГУРТ поспілкувався з Аллою Кендзерою, головою Секретаріату Товариства "Україна-Світ".

ГУРТ: Як і чому з’явилося товариство «Україна-світ»?

- Товариство зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна-Світ») було створено у жовтні 1960 року за ініціативи представників української громадськості, серед яких композитори Лев Ревуцький, Георгій Майборода, Микола Колеса, історик Іван Крип`якевич, письменники Юрій Смолич та Максим Рильський. Першим Головою Товариства було обрано Юрія Смолича.

Перша назва Товариства була «Товариство культурних зв’язків із закордонними українцями». У той час об'єднання найбільше співпрацювало з першою хвилею діаспори та займалось мистецькими напрямками.

Багато артистів виступали для української діаспори. Ніна Матвієнко, Дмитро Гнатюк, Василь Зінкевич, Ігор та Оксана Білозір, Іван Попович, мистецькі колективи, художники, поети та письменники зустрічались з українцями у різних куточках світу. Зараз, коли ми читаємо архіви, то бачимо, що було зроблено дійсно багато, насамперед, по збереженню та популяризації українського закордонного мистецтва.

Також було створено газету «Українські вісті». Починаючи з 1990 року, почала виходити газета світового українства «Український форум». Товариство мало можливість знімати документальні фільми про життя діаспори, виробляти диски художніх фільмів, які передавали для українських громад.

_{Керівники обласних відділень під час святкування 50-річчя Товариства (2010 рік)}

ГУРТ: Якою є команда Товариства сьогодні?

- Іван Драч – багаторічний голова Товариства. Крім того, є Президія товариства. До неї входить Микола Жулинський, Ярослав Яцків, Дмитро Павличко, Іван Заєць, Анатолій Мокренко. Існують обласні відділення, які зараз працюють на громадських засадах: Донецьке, Полтавське, Луцьке, Рівненське, Львівське, Івано–Франківське, Миколаївське, Сумське, Закарпатське та Кримське. Особливо активне Канівське міське відділення, з яким ми розпочали проект «Дорогою до Тараса». Попри сьогоднішні скрутні часи, голови товариств активно беруть участь у заходах та ініціативах і реалізовують свої ідеї.

У Києві нас небагато. Ми сміємось, що працюємо зараз, як у Європі. Але, коли готуємо великі заходи, збираємо волонтерів. А це, здебільшого, студенти, які спочатку приходять на практику, а потім хочуть волонтерувати. Також запрошуємо наших працівників-освітян, які вже на пенсії, але цікавляться заходами Товариства. У мене таке відчуття, що покинути цю роботу неможливо.

_{Наукова конференція «Шляхами народної дипломатії» до 50-річчя Товариства}

ГУРТ: Чим займається сучасне товариство «Україна - світ»?

- Зараз у наших архівах є більше 40 документальних фільмів, які було знято лауреатом Національної Шевченківської премії України Валентином Сперкачем. Він їздив закордон і знімав фільми про українців. Тепер ми все «реанімуємо».

Також готуємо презентацію фільму «Тарас», який був знятий за кошти Товариства. Є ще багато документальних фільмів, які ми хочемо реставрувати і показувати – про життя українців Канади, Австралії, Америки. На жаль, зараз не маємо змоги знімати фільми самостійно, бо на це немає належного фінансування.

З кожною громадою діаспори ми працюємо по-різному. Наприклад, мистецьким колективам з Америки, Канади та Бразилії допомагаємо робити концерти, організовуємо поїздки по Україні, якими займаються наші відділення.

Загалом, закордоном багато українських мистецьких колективів і їх обов’язково треба підтримувати. Для цього ми запрошуємо керівників на майстер-класи. Щонайменше, раз на рік вони приїжджають до нас і вчаться. Минулого року вчителями стали Національний хор імені Григорія Верьовки та Національний ансамбль танцю Павла Вірського.

Крім того, ми намагаємось допомогти громаді українців закордоном методичною літературою та налагоджуємо роботу українських шкіл. Зокрема, шукаємо україномовні книги, журнали і передаємо туди. Там велика проблема з українськими книгами. Хоча більшість громад мають приміщення і хочуть формувати свої бібліотеки.

Декілька років тому, один із наших центральних каналів знімав соціальний ролик. Знімальна група їздила в Іспанію, Португалію, Канаду, Польщу. Вони робили короткі відео і показували як наші хлопці і дівчата в українських костюмах йшли, наприклад, по Венеції. Цей маленький ролик на одну хвилину показував – «Ми не в Україні, але ми - українці». Власне, Товариство виступило посередником між діаспорою і телеканалом.

Також ми організовуємо Всесвітній фестиваль митців українського зарубіжжя «Український спів у світі», Міжнародний конкурс малюнків дітей українського зарубіжжя «Моя Україна», проводимо науково-практичні конференції, наприклад, «Освіта в українському зарубіжжі». Ми є співзасновниками Всеукраїнського фестивалю «Голосні дзвіночки» у Маріуполі, Міжнародного проекту «Дні української культури в Анталії». Цього року розпочали організаційну роботу з проведення мистецького фестивалю української культури в Словенії, що відбудеться у червні.

_{Танцювальний ансамбль «Україна» з Торонто (Канада) в Каневі}

ГУРТ: Яка діаспора зараз найбільш активна і в чому проявляється ця активність?

- Останні події в Україні дуже активізували українські громади за межами України. Нам приємно, що нам довіряють і активно співпрацюють українські громади «четвертої хвилі» - з Португалії, Іспанії, Італії, Австрії, Німеччини, Угорщини, Боснії і Чорногорії, Латвії, Литви та Естонії. Нещодавно почали співпрацювати з українсько-словенським культурним товариством «Берегиня» Словенії. Завдяки активній позиції голови товариства Галини Маловшек у 2013 році пройшов перший український фестиваль. Власне, цього року, у місті Желец, ми готуємо Другий український фестиваль і хочемо зібрати діаспору з усіх частин світу. Необхідно, щоб вони усі спілкувались, навчались, співпрацювали між собою.

У наших планах не тільки мистецькі заходи - хочемо провести і спортивні змагання. Адже у Желеці похований Іван Боберський, засновних українського спорту. Крім того, у нас підписана Угода про співпрацю з Союзом українців Румунії та Союзом русинів-українців Словаччини.

_{Союз українців Румунії та Товариство «Україна-Світ»}

ГУРТ: Сьогодні українська діаспора представлена багатьма громадськими організаціями. У яких напрямках вони діють?

- Зараз всі українські організації закордоном спрямовані на створення, в першу чергу, українських шкіл. Це дуже важливо для збереження ідентичності українців. Здебільшого, це недільні школи, які працюють за програмою Міжнародної української школи.

_{Педагогічний склад української суботньої школи «Дивосвіт» в Лісабоні»}

Крім того, громадські організації діаспори підтримують мистецькі колективи, видають українські газети і журнали. Майже кожна громада має свої веб-сайти.

Є організації, які займають юридичними питаннями. Адже, коли приїжджають українці, їм часто потрібна допомога з документами, перекладами.

Наприклад, в Анталії (Туреччина) вже 10 років працює громадська організація, якою керує Вікторія Пафлак. Вікторія – юрист за освітою і активна громадська діячка.

Місцеве керівництво Анталії запропонувало провести Дні української культури в місті. Різні колективи привезли на турецьку землю українське мистецтво.

От в цьому я і вбачаю патріотизм. Сучасна українка в Туреччині намагається зробити усе, щоб про її державу знали.

Або ще один приклад. Тетяна Кузик - радниця мера Риму і депутатка міської ради. Людина, яка вже 15 років в Італії і весь цей час гуртувала навколо себе українців. За її ініціативи, відкрито українську недільну школу, по всій Італії два тижні на рік проходять Дні української культури.

Я думаю, саме громадські організації представляють Україну закордоном. Ми говоримо, що це - народна дипломатія. Вони – наше обличчя і обличчя діаспори.

_{Дні української культури в Анталії}

ГУРТ: Свого часу, західна діаспора активно зберігала духовні цінності, шукала архівні матеріали, повертала їх… Але сьогодні Україна, фактично, не знає свою діаспору. Що робить Товариство, щоб вирішити цю проблему?

- Ми намагаємось говорити про діяльність діаспори у ЗМІ. Також, коли приїжджають представники діаспор, домовляємося заздалегідь про їх участь у різних програмах на телебаченні та виступах у пресі.

Ми даємо їм можливість заявити про себе, розповісти про те, що вони роблять. Українці мають знати один одного.

Потрібно розуміти, що діаспора - це громадяські діячі та активісти, які працюють зранку до вечора на своїй роботі, але знаходять вільний час для громадської діяльності і гуртування українців довкола себе.

_{Керівники української громади в Латвії і Товариство "Україна-Світ" на Міжнародній конференції зі 100-річчя утворення української організації в Латвії}

ГУРТ: Як діаспора залучена до Євромайдану?

- Вони намагаються допомагати матеріально. Також самі організовують Майдани - виходять на вулиці своїх міст. Зараз уся діаспора показала свою позицію і це теж говорить про її згуртованість. Якби не було цієї згуртованості, довіри один до одного, бажання зробити Україну кращою, то на мітинги прийшло б четверо людей, як і було раніше. А тепер це вже масове зібрання, що не може не тішити.

ГУРТ: Патріотизм українців закордоном і патріотизм українців, які живуть в Україні: чи є відмінності?

- Я вже 35 років займаюсь діаспорою і весь час міркую над цим питанням.

Моя перша поїздка до українців закордоном відбулася у Польщі, в маленькому українському селі Мокре. Туди ми приїхали з колективом привітати громаду з Різдвом. На зустріч прийшло все село. Вони розчулилися, просто плакали. Для них це було свято. Ці люди народились там, багато з них не пам'ятають України, бо були переселені ще малими дітьми, але знають, що вони українці.

Слово "патріотизм" зараз вже дещо "заїжджене", але це відчуття передається, як зараз модно говорити, з молоком матері.

Пригадую, тоді нас зустріли з такою ностальгією і любов`ю. Хоча вони виконують свої обов’язки як громадяни Польщі, але відчувають себе з Україною - співають українських пісень, їм сниться Україна, їх діти розмовляють українською. Це, на мою думку, навіть щось більше, ніж патріотизм. Це Боже покликання людини – любити країну і відчувати себе українцем.

Багато людей виїхало закордон і розчинились там. «Мене образили в Україні», «Україна мені не дає грошей», «Тут погано жити» і тому подібне. Не кожен має таку силу, щоб залишитись українцем. А треба вміти бути українцем і залишатись ним усюди, не тільки в Україні.

Адже, є українці просто як населення, а є українці, які люблять свою державу і сумлінно працюють для неї, навіть закордоном.

_{Діаспора українців на мітингу в Канаді. Фото: http://www.wz.lviv.ua/, Facebook}

Микола Дупляк, представник діаспори українців в Канаді, редактор української газети "Народна воля" (виходить у Скрентоні, штат Пенсильванія):

- Як син Лемківщини, виріс у польському засланні. Уже понад 50 років мешкаю в Америці, але все життя живу Україною, дбаю про добре ім’я українця і України. Увесь час борюся словом, пером та іншими засобами за те, щоб Україна стала вільною і самостійною. Вболіваю, щоб ми, українці, були панами, а не рабами на своїй родючій землі та не блукали по чужих землях і були неповними громадянами в чужих країнах. Адже, еміграція – це не щастя, це – прокляття.

На мою думку, відмінності (з огляду на патріотизм) між українцями діаспори та України, напевно є. Назвати їх важче. Загальна думка така, що післявоєнна полiтична еміграція була більш патріотичною, ніж сучасна заробітчанська з вільної України. Одначе, ми всі дуже горді з подвигу української молоді на Майдані. Вболіваючи за своє майбутнє та майбутнє Батьківщини, українська патріотична молодь здала іспит в ім’я добра Батьківщини тa не пошкодувала для неї свого життя і здоров’я.

Спілкувалась Ярина Почтаренко

Фото автора та з особистого архіву Товариства

Читайте, коментуйте та створюйте матеріали у рамках місяця патріотизму на ГУРТі!