У рамках місяця політичної активності, ГУРТ поспілкувався із речником Київської Патріархії Української Православної Церкви архієпископом Євстратієм (Зорею) про зв'язок Церкви і громадянського суспільства, а також про політику і Церкву. Розмовляли 15 січня 2014.

СЛУХАТИ РОЗМОВУ ПОВНІСТЮ:

Alternative content

скачати на Cpod.Co

Аудіо також включає відповіді на запитання про наступ Мінкульту на УГКЦ та співпрацю УПЦ КП з іншими Церквами та організаціями.

ГУРТ: Скажіть, Владико, чи говорить щось Євангеліє про громадянську активність, про відповідальність людини за суспільство?

- Це любов до ближнього, яка заповідана Богом. У Євангелії про це багато-багато разів говориться. Більше того, говориться “полюби ближнього, як самого себе”. Також ми бачимо приклади любові не тільки до окремого ближнього, але до народу як спільноти. Такі приклади любові до народу і заповідь любові до ближнього (а народ - це і є ближній твій) і спонукають до активного громадянського життя. Тобто, по суті, громадянське життя - це і є реалізація на практиці заповіді Христа.

ГУРТ: Є така думка, що Церква може стати основою громадянського суспільства. Адже Церква - це і спільнота, і певні цінності…

- Церква є невід'ємною частиною громадянського суспільства через свою природу. Церква складається з людей - з тих самих людей, з яких складається і суспільство. Це лише рудимент радянського часу, коли вважалося, що Церква - це щось одне, а народ - це щось інше. Церква є відкритою для всіх, не залежно від поглядів політичних, від соціального положення, від суспільного становища. І в цьому сила Церкви. Бо суспільство завжди змінюється, а Церква залишається.

Завдання Церкви - вчити суспільство і кожного його члена бути добрими. Не, образно кажучи, давати рибу, а саме давати вудку. Щоб не треба було кожного разу підказувати - ти оце роби, а оце не роби. А щоб людина, через набуття внутрішнього духовного досвіду, сама визначалася і розуміла - оце зло, цього не треба робити, а це добро - так треба чинити. Саме таке покликання Церкви і воно виконується - більш успішно, менш успішно, вже залежить від конкретних обставин. Саме тому Церква історично не виступала і не виступає як політична сила чи політичний механізм.

Можна запитати, чому Церква, наприклад, не очолювала повстання рабів, коли був рабовласницький лад в Римській імперії? Це не завдання Церкви робити зовнішні революції. Чому? Тому що яка б революція не була зроблена, вона не змінить основного факту - добро і зло в людині залишатимуться разом. І лише внутрішня робота кожної людини зміщує цей баланс - зменшує кількість зла, а збільшує кількість добра. Хоча повністю від зла людина у цьому світі звільнитися не може. Суспільство, яке складається з людей, завжди матиме в собі зло. А оскільки зло робити легше, то й суспільство буде завжди залишатися схильним до якихось злих вчинків. І навіть по сучасній ситуації ми це бачимо. Коли натхненні пориви, з плином часу, обростають у когось сумнівами, розчаруванням, зневірою, звинувачуваннями одне одного...

Звідки це походить? У моменти натхнення людина готова робити добро, але приходить час випробувань. І в час випробування людина визначається - чи вона утвердилася в цьому добрі чи залишилася хиткою. Тому завдання Церкви - не створити рай на землі, бо це не можливо, а не дати суспільству, народу, людству зануритися в пекло.

ГУРТ: Владико, Михайлівський собор після побиття студентів прийняв людей у себе, один з дзвонарів бив у дзвони...Представники Київського патріархату моляться разом з усіма на Майдані. Це позиція Церкви чи окремих людей?

- По-перше, Церква й складається з окремих людей. Але, разом з тим, так як і наш Патріарх говорив і я можу повторити, - це нормально для Церкви допомагати ближньому. І це не щось виняткове. Так само, як вчинив Михайлівський монастир, повинна чинити будь-яка громада християнська - чернеча чи мирська. Той, хто приходить до тебе, шукаючи допомоги і захисту, - повинен їх у тебе знайти. Тому це був просто християнський вчинок. Церква повинна бути на боці правди і на боці любові. Там, де є порушення правди, там, де замість любові виникає ненависть, Церква повинна ставати на сторожі і щонайменше свідчити - словом і ділом, що це є добро, а це є зло.

Зла уникай, до добра навертайся. В цій ситуації, яка складається в нашому суспільстві, ми переконані, що насильство, з будь-якого боку, ні до чого доброго не приведе. Чому? Це не наша думка, це слова священного писання: гнів людський не творить правди Божої. Тобто вчинки, мотивовані гнівом, ненавистю, бажанням помсти, ні до чого доброго не приведуть. Апостол Павел каже: не будь переможений злом, а перемагай зло добром. Зло не можна перемогти злом, бо це лише примноження зла, це як сніжний ком, який наростає з маленької грудочки і перетворюється у лавину. А завдання Церкви, зберігати мирний характер подій і закликати всіх до порозуміння, до діалогу і знаходження мирного способу розв’язання існуючих проблем, як тяжко не було. Ще один аспект - те, чого не може робити ніхто, - ні громадські організації, ні окремі волонтери, тим більше політичні партії чи держава - це молитва, духовна опіка.

ГУРТ: Які основні цінності найбільш актуальні для українського суспільства?

- Я можу назвати одну найважливішу. У нас у суспільстві страшенний дефіцит довіри і від цього багато інших проблем. Політичне життя не може бути ефективним без довіри. Якщо представники однієї партії не довіряють представникам іншої, представники влади не довіряють представникам опозиції, а опозиціонери не довіряють владі, якщо народ не довіряє державі, а держава з певною упередженістю дивиться на простих громадян... Як може розвиватися бізнес, якщо партнери не будуть довіряти одне одному?

Будь-які суспільні відносини починаються з довіри, а її у нас - дефіцит. В тому числі, в громадському секторі. Є громадські організації, які дійсно покликані робити добрі справи, а є ті, які називаються громадськими організаціями, а існують для того, щоб збирати кошти, і по суті існувати на них, а не виконувати добрі справи. Їх називають “грантоїди”. Багато прикладів так званих благодійних фондів, які також існують саме для цього. Вони збирають кошти ніби-то на благодійну діяльність, але по суті ця діяльність робиться або для самих себе, або під виглядом доброчинності когось пропагувати. Часто це буває перед виборами. Тому і громадська, і благодійна діяльності, мають певний рівень недовіри. Тому нам треба примножувати довіру, а довіра виникає від любові, від поваги, від розвитку співпраці.
 

Спілкувалась: Любов Єремічева
Фото: Ярина Почтаренко

Читайте та слухайте також: Блаженніший Любомир Гузар: «Біда є наша людська неміч, яка людей не зв’язує, а відштовхує»