Юлій Морозов – співзасновник культурно-громадського центру ШELTER+. Ця організація - яскравий приклад того, як маленька ініціативна група може вирости в досить масштабну спільноту, яка ось вже 11 років ініціює та координує культурні проекти у Кривому Розі, працює над розбудовою громади міста. ГУРТ поспілкувався з Юлієм у форматі PRоГОну та дізнався більше про діяльність ШELTER+ та розвиток громадянського суспільства в регіонах України.

ГУРТ: Кривий Ріг – це особливий контекст. Місто не лише найдовше в Європі, а й має велику кількість соціальних проблем. Як виникла ідея створити організацію і з чого Ви починали?

З самого початку ми не створювали організації, а просто робили те, що вважали за потрібне. А вже у 2002 році у нас зібралася чудова команда однодумців зі спільним баченням та цілями. Чому ми почали це робити? Тому що ми бачили, що у місті слабка соціальна інфраструктура – немає таких важливих речей, як, наприклад, репетиційна база для музикантів або місце, де б проводилися дитячі заходи. У той же час величезні соціальні проблеми міста, такі як ВІЛ та наркоманія вже стали очевидними. А ці речі взаємопов’язані: молодь кинута сама на себе, фактично, цим дітям нема чим зайнятися, вони не розуміють цінності життя і не бачать перспектив. Ну чого їм в Кривому Розі ловити? Пропрацювати півжиття у шахті та у 45 років вийти на пенсію? Шукаючи емоцій та самовираження молоді люди, через відсутність альтернативи, звертаються до наркотиків. Ось тому у Кривому Розі такий великий відсоток наркозалежних. І саме тому ми хочемо дати людям доступ до цього самовираження, можливість займатися чимось цікавим, корисним, безпечним. Власним прикладом ми намагаємось показати, що навіть в Кривому Розі можна зробити щось цікаве й серйозне, таке, що буде наповнювати життя сенсом.

ГУРТ: Які основні напрями діяльності ШELTER+? Яка основна цільова аудиторія?

Основною нашою цільовою аудиторією є діти та молодь, але ми відкриті й до роботи з іншими віковими групами, оскільки наші цілі глобальніші. Кривий Ріг – це місто з невисоким рівнем культурної та громадської активності, і ми намагаємося заповнити усі ніші у цій сфері, використовуючи наявні ресурси. Тому напрями діяльності у нас різноманітні: це і суботні розвиваючі заняття для дітей, і футбольний клуб, у якому нараховується вже 9 команд, і студія звукозапису, і гірські походи, одноразові акції на кшталт фотоквесту, що його ми влаштовуємо двічі на рік, та усілякі проекти для підлітків. Наприклад, майстерні сучасних можливостей, де ми проводимо воркшопи з відеомонтажу, рок-музики тощо.

ГУРТ: Які найуспішніші проекти ШELTER+?

У 2007 році ми реалізували великий проект під назвою “Молодь за свідоме життя”. Це був соціальний похід через все місто. Кривий Ріг з протяжністю у 120 кілометрів є найдовшим містом у Європі. Ми використали цю фішку, а також нашу любов до походів і за п’ять днів пройшли пішки через все місто - десь по 20-25 кілометрів щоденно. Кістяк групи складали приблизно 30 учасників, які пройшли весь маршрут від початку і до кінця. Всі решта долучалися до групи на день-два, а вся колона нараховувала близько 150-200 осіб щодня. Увечері ми облаштовували наметове містечко в якомусь парку і організували концертну програму. Ми поставили рекорд, внесений до книги рекордів України як наймасовіший похід через найдовше місто України. Це була перша спроба об’єднати різні організації Кривого Рогу. Не можу сказати, що ця акція в щось серйозне вилилася, але певний резонанс викликала.

Протягом останнього року нам вдалося створити Міжнародну школу вуличного театру спільно з партнерами зі Словенії, Бельгії та Італії. На момент її створення до нас приїхало 30 студентів з усієї України (долучилися й жителі Кривого Рогу) та Європи. Це була супер-інтенсивна десятиденна школа з дуже крутими викладачами, яка закінчилася двома вуличними перформансами. Ми продовжуємо працювати зі словенськими партнерами — нам цікаво, щоб проект був виконаний не для того, щоб галочку поставити, а щоб він мав певне плідне продовження.

Ще один проект, який тільки-но почав розвиватися, і в успіх якого ми щиро віримо, – це школа «Доктор Клоун». За підтримки досвідченого російського доктора клоуна Кості Сєдова ми забезпечили навчання близько 15 людей мистецтву лікарняної клоунади. І ось вже майже рік ми ходимо до лікарень. Спочатку хвилювалися, не знали, як сприйме наша бюрократична система цю ідею з клоунадою в медичних закладах, але лікарі просто в захваті від цього! Проект простий, зрозумілий і такий, що привертає увагу громадськості.

ГУРТ: Чи працює ШELTER + з волонтерами і чи активно вони долучаються?

Волонтерство — це основна причина нашого успіху. Ми починали як волонтерська організація, і перші два роки весь її штат складався виключно з волонтерів. Нині до діяльності ШELTER+ залучено близько 60-70 людей. Час від часу ми реалізуємо проекти, спрямовані на розвиток волонтерства. Один з них – “Школа свідомого життя” – ми проводимо вже другий рік поспіль. Цього року, спільно з місцевим осередком Фундації регіональних ініціатив, ми вперше зробили спільний проект для 60 студентів. А щомісяця ми збираємо усіх наших реальних та потенційних волонтерів на заняття з тім-білдінгу, де вони навчаються, розважаються та отримують корисну інформацію про можливості у цій сфері.

ГУРТ: Чи є якісь недоліки в такому напівволонтерському способі функціонування організації?

Людина, яка щойно прийшла, зазвичай, досить легко залучається до роботи, виконуючи якісь допоміжні функції. Багатьох людей це цілком влаштовує, бо вони стають дотичними до якоїсь великої справи, не вкладаючи при цьому занадто багато зусиль. Ми ж хочемо, щоб вони поступово переходили на новий щабель, брали на себе більшу відповідальність і реалізовували вже власні проекти. Хоча це часом дуже непросто, ми маємо надію, що така ситуація колись зміниться на краще.

ГУРТ: Чи займаєтеся правозахисною діяльністю? Наскільки ця проблема актуальна у Кривому Розі?

Нас цікавить ця проблема, і ми мріємо, щоб у Кривому Розі хтось почав займатися цією діяльністю. Ми навіть готові їм допомогти! Кривий Ріг - дуже пасивне місто з низькою соціальною активністю: на 700 тисяч населення та купу навчальних закладів у нас досі немає осередку ФРІ, лише зараз створюється AIESEC, немає жодної правозахисної організації! А наша команда захистом прав не займається і не планує цього, оскільки вже занадто багато різних напрямів діяльності ми охопили – не хочемо розпорошуватися ще на щось.

ГУРТ: У вас цікаві соціальні проекти, ви багато працюєте в школах міста. Чи допомагає міська влада?

Що стосується матеріальних чи фінансових питань, то ні – навіть за оренду землі ми платимо за тими самими коефіцієнтами, що й комерційні структури, незважаючи на те, що приміщення перебувають у нашій власності. Іноді нам допомагають вирішити певні питання. Наприклад, для проведення нашої останньої акції управління культури надало нам можливість безкоштовно використати приміщення міського театру. Тому не можна сказати, що міська влада цілком відмежовується від нас — вони, як правило, йдуть назустріч, коли це не вимагає якихось серйозних зрушень. Тим паче, що ми неполітична організація, відмовляємося вивішувати чиїсь прапори і тому ми, певно, не надто зручні партнери для багатьох структур.

ГУРТ: З якими організаціями ви співпрацюєте?

Враховуючи те, що наша цільова аудиторія - це діти й молодь, то нам просто необхідно співпрацювати зі школами. Хоча, фактично, ми їм допомагаємо, а не вони нам. Наприклад, протягом останніх двох тижнів ми допомагали школам в організації дитячих денних таборів. Як на мене, це – найсумніше місце в світі: діти, втомлені за рік від навчання, змушені ще місяць проводити у тих самих школах, з тими ж вчителями. На ці табори не виділяється додаткових коштів, жодні програми не розробляються, малечі доводиться просто сидіти у набридлих приміщеннях і сумувати. У цьому році нам вдалося організувати тут, в ШELTER+, дозвілля для учнів семи шкіл з воркшопами, спортивними заходами і т. ін.

Щодо релігійних організацій, то, як і з політикою, ми чітко вирішили для себе триматися подалі від організованої релігії. Конкретно з якимись організаціями ми не співпрацюємо. Дружимо з усіма та підтримуємо контакти з різними некомерційними організаціями міста - адже важко триматися відокремлено в місті, де людей, які займаються громадською роботою, не так і багато. Потребуючи взаємної підтримки, ми намагаємось ділитися досвідом з партнерами, запрошувати цікавих людей, організовувати семінари й тренінги. Поступово ще однією частиною нашої місії стає підтримка інших організацій міста, адже ми бачимо, що роботи в секторі багато, а ми, маючи трошки більше досвіду та ресурсів, можемо допомогти іншим заради спільної доброї справи.

ГУРТ: Де берете гроші на функціонування Культурно-громадського центру?

Згідно чинного законодавства, благодійні організації утримуються за рахунок пожертв приватних осіб і організацій. На жаль, більшість пожертв ми наразі отримуємо з-за кордону, переважно з Канади. Але все більше працюємо над тим, щоб залучати місцевих партнерів. Минулого року ШELTER+ увішов до складу перших українських організацій, які отримали для молоді підтримку від Ашан – фонду, що тільки починає працювати в Україні. І що цікаво – це був той випадок, коли не ми шукали підтримки, а потужна організація сама нас знайшла і запитала, чи не потрібні нам гроші. Приємно і те, що наші вихованці, виростаючи, стають досить успішними людьми і теж намагаються допомогти і підтримати нашу діяльність.

ГУРТ: Які перспективи розвитку ШELTER+? Які плани на майбутнє?

Ми фокусуємо діяльність на досягненні стабільності, а також працюємо над тим, щоб наші проекти ставали стійкішими та більш автономними. Зараз ми хочемо максимально підтримувати тих учасників нашої команди, хто вже знайшов себе і робить щось корисне у місті. Тому нас цікавить, щоб люди, з якими ми працюємо, знаходили свою справу і своє покликання. Можна запозичити повно ідей, придумати купу програм і цікавих проектів, але поки в тебе не буде людини, яка цим горить, доти успіху не буде.

Окрім того, зміни у нашій назві – ми перейменувалися в культурно-ГРОМАДСЬКИЙ центр – свідчать про те, що ми хочемо розвивати поняття громади в нашому місті. В англійській мові є слово «community». Українці погано розуміють термін «громада», а от саме відчуття цього community, коли поруч живуть люди зі спільними інтересами та цілями, люди, які можуть самостійно об’єднатися і зробити щось для себе, - це і є саме тим, що ШELTER+ намагається показувати на своєму прикладі. Ми намагаємось жити, як говоримо і говорити, як живемо. І цю ідею ми плануємо розвивати різними шляхами та видами діяльності - які тільки зможемо вигадати.

ГУРТ: Чи є у вас якась піар-стратегія?

Піаром займатися треба, важливо тільки, щоб окрім власне піару у тебе були справжні справи і реальні досягнення. Тому нас піарять наші справи. Наприклад, на один з наших проектів приїхав київський журналіст Олександр Акімєнко, який, побачивши, що таке ШELTER+, запросив одного з наших співробітників з відкритою лекцією до себе, на проект «Платформа». У результаті, відкриту лекцію Романа Морозова, співзасновника ШELTER+, в Інтернеті та наживо дивилися тисячі людей. Потім Романа запросили на Київський TEDх, і в результаті ШELTER+ отримав шалену рекламу тільки тому, що ми зробили щось цікаве, а потім якась людина стала частиною величезного нашарування людей і подій. Головне в нашій роботі – робити корисні речі якісно і залучати до цього інших, щоб бути почутими.

ГУРТ: На Вашу думку, які основні перешкоди розвитку третього сектору в Кривому Розі?

Першою перешкодою є невіра людей у власні сили – що вони самі для себе можуть щось зробити. До нас часто приходять різні люди з бажанням втілити якусь ідею, і ми їх радо підтримуємо. Але людина горить півроку, максимум рік, а потім, стверджуючи, що в Кривому Розі нічого не зробиш, їде в Київ заробляти гроші. Чому так відбувається? Бо людей ніхто не вчить діяти разом, вони не вміють працювати в команді і нічого не знають про синергію. Нам дуже багато для розуміння всього цього процесу дала теорія Стівена Кові. У книзі «Семь навыков высокоэффективного человека» він каже про дуже-дуже просту концепцію: спочатку є залежність. Дитина, коли народжується, залежить від своїх батьків. Коли вона виростає і розуміє, що якісь речі може робити сама, у її розвитку наступає друга стадія – стадія незалежності. Більшість людей лишається на цій стадії й говорить собі: «Все, я вже незалежний, мені більше нічого не треба». Але вони не знають про наявність ще й третьої стадії, яка саме відділяє розвинене суспільство від нерозвиненого. Це стадія взаємозалежності - люди мають зрозуміти, що їм треба працювати разом. Це реально, це важливо і це не так складно!

Спілкувалася: Аліна Кобенко
Редагування Анжеліки Клайзнер

Читайте також із останнього в PRоГОн :

Сергій Стуканов: «До нас приходять люди, які до цього українською не розмовляли!»

«Живя.ком»: як зацікавити 300 тисяч людей слухати український андеграунд

Джаміля Санюк: «Завдяки загальнолюдським цінностям знаходимо точки дотику»

Всеволод Речицький: «Українцям необхідно навчитися жити в умовах власної свободи»

Марія Серветник: “Не лише молодь, а й старше покоління змінить своє ставлення до волонтерства”

Анжеліка Рудницька: «Все українське треба пропагувати, але не перетворювати на “шароварщину”