До святкування Дня Конституції України ГУРТ пропонує інтерв'ю з Всеволодом Речицьким – конституційним експертом Української Гельсінської Спілки з Прав Людини (УГСПЛ), представником УГСПЛ у Конституційній Асамблеї України. Про перспективи розвитку конституційного процесу в Україні він розповів нам у рамках PRоГОну.

ГУРТ: 17 років минуло як в Україні була прийнята Конституція, а в суспільстві постійно дискутуються питання про те, що багато закріплених в неї положень є декларативними. Чому склалася така ситуація?

Всеволод Речицький: Така ситуація склалася насамперед тому, що чинна Конституція України є конституцією посттоталітарної, тобто постсоціалістичної, патерналістської держави. Не секрет, що практично всі соціалістичні країни у світі, де не має справжньої конкуренції людей та ідей, вільного підприємництва, відкритого ринку і творчої свободи приречені залишатися бідними, неефективними і демагогічними… Сьогодні українці повинні були б сподіватися на роботу Конституційної Асамблеї, проте, як свідчить недавнє пленарне засідання Асамблеї від 21 червня цього року, їх сподівання виглядають поки що мало обґрунтованими. Запропонований Асамблеєю Проект концепції внесення змін до чинної Конституції є, на мою думку, скерованим не стільки на задоволення потреб українського громадянського суспільства і суспільства в цілому, скільки на оснащення Української держави та її органів новими або оновленими можливостями і повноваженнями. Про права людини там також говориться, проте навіть з урахуванням пропозицій щодо другого розділу Основного Закону, Концепція все одно залишається надмірно апаратною, бюрократизованою…

ГУРТ: Проект концепції змін до чинної Конституції є надмірно бюрократизованим…

Всеволод Речицький: Концепція, попри всі найкращі наміри її творців, вийшла переобтяженою юридичною казуїстикою, надто «важкою». Їй бракує концептуальної ясності і прозорості, відверто помітним залишається її ідейний, філософський еклектизм. Не можна, як на мене, писати у тексті Державного Гімну: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» (у цих словах Чубинського стисло відображений західний підхід до оцінки ролі політичної, економічної та особистої свободи), а потім у першому розділі Основного Закону, який говорить про засади конституційного ладу, наголошувати на тому, що життя людини... є найвищою соціальною цінністю. Або життя (як от у рабів у Древньому Римі чи Древній Греції) становить найвищу соціальну цінність, або народна свобода. Еклектичної середини принаймні західний світ тут не визнає. Проте схоже саме на те, що Асамблея жодним чином не планує переглядати положення про цінності та основоположні принципи життєдіяльності українського суспільства у Основному Законі. Для мене це – велике розчарування.

ГУРТ: Чи створюються у новій Концепції змін умови для економічної, політичної та особистої свободи, невтручання держави в життя і активність громадянського суспільства тощо?

Всеволод Речицький: На жаль, і в цьому відношенні проект Концепції змін поки що не виглядає інноваційним, спрямованим на український прогрес, поступ. Поступ сьогодні визначається не державою, а бізнесом, наукою, творчим, інформаційним, просто громадянським суспільством. Як свого часу сказав авторитетній політичний філософ Майкл Волсер, поступ – це зовсім не те, що вирішується і формується у парламентських стінах. Поступ здійснюється на основі максимально розкутої, спонтанної творчої поведінки людей. У сучасних умовах вимагається також, щоб творчі люди були мобільними і добре освіченими. Проте саме про спонтанний, вільний, неформальний, творчий початок життя в українському проекті Концепції практично не йдеться. Зокрема, у ній нічого не сказано про категорію людської свободи, ринок, принцип вільного переміщення людей, товарів, послуг та капіталу. Але ж саме така формула є нині нормативним стрижнем всього Євросоюзу (не кажучи вже про США).

ГУРТ: Тоді що саме, на Ваш погляд, Конституційна Асамблея мала б зробити?

Всеволод Речицький: На моє переконання, Конституційна Асамблея, особливо такі ії внутрішні підрозділи, як Комісія з питань народоправства та Комісія з питань основ конституційного ладу у своїх стратегічних підходах мали б виходити з того, що оновлений Основний Закон є (повинен бути) правовим гарантом швидкого культурного, політичного та економічного поступу України. Як це безпосередньо витікає з євроатлантичної конституційної доктрини, справжній основний закон має запобігати «розщепленню атомів свободи, демократії та ринку». Отже, метою сучасної органічної конституції вважається не стільки «обивательській» спокій і державницький порядок, скільки соціальний прогрес – стан, який досягається через забезпечення творчої ініціативи максимальної кількості індивідів та утворених ними інститутів. Поступ – це результат діяльності не так урядів і парламентів, як ініціативних і підприємливих людей, результат життєдіяльності інтелектуально розкутого, динамічного громадянського суспільства.

Як сказав ще торік з приводу «Ініціативи першого грудня» кардинал Любомир Гузар, українська нація нарешті стала ВІЛЬНОЮ. І саме тепер вона має усвідомити якнайглибше всі ті можливості, які із даного стану речей випливають. Простіше кажучи, українцям необхідно навчитися жити в умовах власної свободи.
На моє переконання, саме із даної констатації Конституційна Асамблея мала б починати всю свою роботу. З прагматичної точки зору це виглядає як розробка національного правового механізму пришвидшення всіх соціальних трансакцій, зменшення в країні кількості дозвільних і контролюючих інстанцій, реальне гарантування підприємництва, економічної, політичної та особистої свободи, невтручання держави в академічне життя і активність громадянського суспільства в цілому. Оновлення Конституції України має бути інноваційним, з опорою не тільки (не стільки) на державу, скільки на цивілізований бізнес, науку, університетську свободу, можливості сучасного інформаційного обміну українців зі світом.

Все це означає, що для оновленої Конституції України ринкова економіка має стати таким же втіленням засад економічної свободи, як ліберальна демократія – втіленням засад політичної свободи, а недоторканість приватно-сімейної сфери – засад особистої свободи людини. Усі розумні інтереси фізичних і приватних юридичних осіб мають знаходитися під захистом національної Конституції і закону. З точки зору сучасного конституційного дизайну, економічна, політична та особиста свобода, а також свобода слова не можуть бути ніким скасовані. Їх практичне здійснення може підлягати обмеженням лише у випадках, прямо передбачених Основним Законом.

Це також свідчить про те, що законна підприємницька ініціатива не повинна обмежуватися чи надмірно контролюватися державою. Тобто Конституція має надійно гарантувати на українських теренах найсприятливіший інвестиційний клімат, вільне переміщення робочої сили, послуг і фінансових ресурсів. У свою чергу, розмір державних і місцевих податків і зборів не повинен – навіть за обставин кризи чи бюджетного дефіциту – становити загрозу економічній свободі. Торгівля має бути і залишатися гранично вільною, а внутрішні та іноземні інвестиції – усіляко заохочуватися. Ідея про те, що конституція мусить гарантувати вільний рух осіб, товарів, послуг та капіталу є, як я вже сказав, ключовим європейським гаслом. Дана нормативна вимога міститься не лише у європейській Хартії засадничих прав (чинний на теренах Євросоюзу найсучасніший кодекс прав людини), нині вона становить стратегічний принцип життєдіяльності держав-членів Європейського союзу. Як свідчить економічна і політична теорія ХХ століття разом із новітньою історією радянської України, якщо державні амбіції не будуть обмежені органічною конституцією, то з часом вони скасують ринкову економіку, замінивши її всеохоплюючим тоталітарним соціалізмом. Держава завжди прагне до екстраполяції своїх регулятивних можливостей, проте справжні конституції ефективно обороняють суспільство від такої спокуси.

ГУРТ: Чи можуть закріплені у чинній Конституції положення забезпечити нашим громадянам реальний комфорт і добробут, зокрема, безкоштовну медицину, якісну освіту?

Всеволод Речицький: Добробут, який також передбачає існування якісної медицини і доступної освіти можуть забезпечити лише ті країни, у яких виробляється суттєвий ВВП (внутрішній валовий продукт). Сьогодні український ВВП на рік у перерахунку на одну особу становить трохи більше 3 тис. американських доларів. Для порівняння: річний ВВП на одну особу у США становить більше 43 тис. доларів, а в Люксембурзі – більш як 105 тис. доларів. Досягнути подібного рівня ВВП можна лише завдяки вмінню вчасно розпізнавати і винагороджувати людські здібності і таланти, вільному перетіканню інформації, політичній свободі, широким інвестиціям, гарантіям малого, середнього та великого бізнесу. Якщо коротко, то все це охоплюється поняттям глобального ринку…

Не секрет, що за рівнем смертності (за даними англійського журналу «Економіст») Україна займає сьогодні перше (!) місце у світі. І це при тому, що життя людини проголошується у нашій Конституції найвищою соціальною цінністю. Очевидно, що це говорить про вкрай незадовільний стан української соціальної політики. Не кращою є також ситуація в нашій освіті. Жоден з українських вишів не входить до першої тисячі у рейтингу університетів світу. Останнє не дивно, бо Українська держава витрачає на утримання більш як 300 своїх університетів стільки ж коштів, як Великобританія – на фінансування одного Кембриджського університету. Очевидно, що вирішити цю проблему не зможе жоден декларативний припис Основного Закону. Вихід існує лише один – за допомогою оновленої Конституції перетворити Україну на державу західного, що означає – ринкового, ліберально-демократичного типу. Україні потрібна не просто демократія, яка іноді буває тоталітарною, а саме ліберальна демократія, у якій на перше місце висувається цінність людського капіталу, активності індивіда в умовах реального вибору, конкуренції і свободи.

Лише надійні гарантії власності, сучасна освіта, перетворення землі на товар, довіра до підприємця і будь-якої працьовитої особи можуть змінити в Українській державі ситуацію на краще. Признаюся, позаторік мені довелося зустріти українського студента університету четвертого рівня акредитації, який не міг (не вмів) розділити число 450 на три рівних частини. Так само в Україні є лікарі, які не можуть написати рецепт латиною. За оцінками моїх колег, лише приблизно 50% випускників навіть кращих українських вишів можна вважати молодими фахівцями. Решта – це професійно безпорадні, невиховані в сенсі етики бізнесу і менеджменту молоді люди з формальним дипломом. Такі кадри ні в кого не викликають довіри. Ці молоді люди не можуть виконувати ніякої складної роботи, а тому й претендувати на пристойну зарплату. І іноді здається, що цього «порочного кола» нам ніколи не розірвати. Проте насправді вихід існує: Україні необхідно якомога швидше перестати бути патерналістською, економічно-розподільчою країною. У розвиненому цивілізованому світі, де проживає відомий «золотий мільярд», даний підхід вважається запорукою соціальної справедливості…

Чинна українська Конституція, так само як і Концепція її оновлення поки що залишаються орієнтованими не на свободу і ринок, а на якусь «довершену» систему державницької опіки. Ділити і визначати квоти у нас прагнуть всі – і влада, і «конструктивна» опозиція. Насправді ж Україна має вчитися виробляти і творити. Без вільного ринку, свободи слова і надійних гарантій власності нам цієї мети не досягти. Тому перед українськими правниками вищого рангу стоїть конкретне і прагматичне завдання – створити юридичну МАШИНУ ДЛЯ ЖИТТЯ…

Довідка:

Всеволод Володимирович Речицький народився 24 травня 1952 року у Києві. Доцент кафедри конституційного права Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого», кандидат юридичних наук, конституційний експерт Харківської правозахисної групи, а також Гельсінської Спілки з Прав Людини (УГСПЛ), представник УГСПЛ у Конституційній Асамблеї України. Автор книг «Есе про політику» (1998), «Свобода і держава» (1998), «Конституціоналізм. Український досвід» (1998), «Політична активність. Політичні аспекти» (1999), «Символічна реальність і право» (2007), «Політичний предмет конституції» (2012), співавтор трьох університетських підручників, автор приблизно 300 наукових та науково-популярних статей українською, російською та англійською мовами. Науковий редактор видання: «Рішення Верховного Суду США» (у п’яти книгах), «Автор року» в журналі «Сучасність» (1996), постійний автор часопису «Критика». Більш як три роки стажувався у провідних наукових та науково-освітніх закладах Великобританії, США та Канади. Зацікавлення – художня фотографія.
 

Спілкувалася Оксана Зайцева