Центр ЛГБТ-Досліджень «Донбасс-СоцПроект» позиціонує себе як дослідницька організація, яка звертає увагу української академічної науки до проблематики ЛГБТ (лесбійки, геї, бісексуали і трансгендери) та сприяє впровадженню соціологічних результатів у повсякденну роботу державних та недержавних організацій. Детальніше про діяльність організації розповів ГУРТу у форматі PRоГОну засновник Центру «Донбасс-СоцПроект» Максим Касянчук.

ГУРТ: На відміну від інших ЛГБТ-організацій Центр ЛГБТ-Досліджень «Донбас-Соцпроект» має свою специфіку. У чому вона полягає?

Центр ЛГБТ-Досліджень «Донбас-Соцпроект» було створено у 2007 році. З самого початку ми вирішили, що наша організація не буде такою, як більшість НУО, які зайняті безпосередньо людьми – ми прагнули працювати для інших організацій. Займатися прямим сервісом, наприклад, консультуванням з правозахисних питань, нам було нецікаво. До того ж ця ніша вже була на той час зайнята іншими організаціями. І ми знайшли свою особливість: наша робота потрібна корпоративним замовникам, наразі це - обробка інформації, польові дослідження.

ГУРТ: Серед проектів Центру які б назвали найбільш значними для вас та суспільства?

Це Антидискрімінаційна коаліція, яку ми створили, використовуючи наш досвід об’єднання ЛГБТ-організацій. Навіщо ми увійшли до Антидискримінаційної коаліції? Щоб налагодити зв’язки з іншими правозахисними організаціями. Свого часу вони мали ті ж самі негативні стереотипи по відношенню до ЛГБТ. Коли ж ми почали працювати разом, то стали друзями і партнерами. Джерела фінансування у нас різні, але на рівні програм і прес-релізів уже помітна налагоджена понятійна база. До речі, коаліція розробила комплексний проект антидискрімінаційного законодавства, але, на жаль, не встигла його подати до парламенту – на той час Міністерство юстиції розробило вже свій.

Взагалі, для ЛГБТ-суспільства важливими є два типи досліджень: перші проводяться у контексті ВІЛ-СНІД, вони є доволі коштовними та виконуються міжнародними організаціями. Другі стосуються правозахисту. Проблема злочинів на ґрунті ненависті та побутової дискримінації стоїть досить гостро, їй і присвячена наша остання книга «Шаг вперед та два назад».

А особисто для мене та дослідницької групи кожен новий проект покращує рівень діяльності та розширює можливості – нам і тепер згадують дослідження «Відображення гомосексуальності на сторінках української преси». А нині цей проект я би вже втілив інакше. Взагалі, його важливість у тому, що він надав статистичний матеріал. За результатами проекту, портрет ЛГБТ, змальований газетами – далекий від реальності. Преса зображує успішну людину, яка займається шоу-бізнесом або мешкає у Західній Європі чи Америці. А що ми бачимо в реальності, де цей шоу-бізнес? Це переважно робітники, далеко не з вищого світу люди. Іноді погано вдягнені, з середньою освітою, такі, що випивають. Нічим принципово вони не відрізняються, хіба, що увагою до деталей у своїй зовнішності, але це не закономірність. От через дорогу є місце зустрічей, так там усе бідно, сумно та печально.

ГУРТ: Яким чином можна покращити ситуацію?

Перш за все, слід було б більше зусиль докладати тим клієнтським організаціям, які на місцях стикаються з проблемами звичайних людей. Прес-релізи, дні відкритих дверей, прес-конференції - можна знайти багато інструментів. От зараз ми проводимо черговий моніторинг ЗМІ: «Комсомольска правда» опублікувала 60 матеріалів за півроку, а донецька обласна газета «Донбас» - 3, з них 1 анекдот. Таку ситуацію могла б змінити професійна, спеціалізована журналістика – коли журналіст пише тільки про економіку чи якусь іншу, вузьку проблематику, на якій він знається. Хочеться, щоб було так.

ГУРТ: У чому полягає один з ваших проектів «Структура МСМ-мережі Донецька та прилеглих...»?

Ви знаєте мене, я знаю вас, наш зв’язок можна намалювати схематично. І таких зв’язків багато – це і є соціальною мережею. Кожна людина оточена певною кількістю людей, значущих для неї. Зазвичай, ця кількість складає 120-150 осіб. Кожен з них оточений стількома ж. Іноді ці оточення перехрещуються, знаходяться спільні знайомі. Ось такі соціограми ми і намалювали для ЛГБТ-лідерів Донецька, Маріуполя та Горлівки - щоб побачити, чим вони відрізняються один від одного та, насамперед, від людей за межами ЛГБТ-середовища. Головна відмінність – у щільності зв’язків. Тобто, приватні підприємці на ринках Горлівки знають один одного, але ці зв’язки доволі розріджені, вони включають 2-3 спільних знайомих, а іноді і взагалі ізольовані кластери. Щодо ЛГБТ, то тут усі знають один одного: сьогодні я чхнув, а ввечері у Маріуполі сказали, що помер у корчах.

ГУРТ: Як ви вважаєте, чи є перспективи у ЛГБТ-церков в українському профільному середовищі?

Ідею таку підтримують. Однак реалії носять анекдотичний характер. ЛГБТ-християнство не встигло виникнути в Україні і вже розділилося на дві конкуруючі конфесії: у Києві діє організація «Квір-Кредо», а у Донецьку – «Центр святого сотника Корнілія». Якщо київська група регулярно збирається і проводить служби, то донецька не така активна – вона позбавлена пастора, який наразі отримав політичний притулок в Нідерландах (свого часу Романа Зуєва у Донецьку сильно запинали, підпалили квартиру, не говорячи вже про побиття).

ГУРТ: А що можна сказати про електоральні уподобання ЛГБТ?

Напередодні останніх виборів до парламенту ми провели прес-конференцію, присвячену дослідженню цього питання. Виявилося, що в цілому електоральна активність ЛГБТ не відрізняється від активності загалу. Для людей найбільш актуальними є проблеми, з якими вони стикаються щодня - погані дороги і ЖКГ, а не абстрактні проблеми дискримінації та злочинів на ґрунті ненависті. Та й ми питали про речі життєві, у тому числі і про законопроект щодо заборони гомосексуальної пропаганди. Більшість, до речі, про нього знають та відчувають, що його прийняття може відбитися на кожному ЛГБТ.

ГУРТ: Історія ЛГБТ-руху на Заході пам’ятає радикальну ініціативу насильницького камінг-аута МСМ-політиків, що виступали проти ЛГБТ. Ходять чутки, що таких політиків і у нас вистачає. А от чи є подібні ідеї?

Ідеї є, і вони обговорюються. До якогось моменту наші організації віддавали перевагу лобізму: зверненням, прес-конференціям, мобілізації самої спільноти. Ця лобістська робота провалилася, коли парламент одноголосно підтримав славнозвісний законопроект 8711. Тому ідея насильницького камінг-аута, яка раніше тільки обговорювалася (була ухвалена політика етичності), тепер набирає обертів. Взагалі, рух радикалізується. Якщо раніше питання гей-парадів взагалі не стояло, то у 2012 році ми спробували такий провести і, незважаючи на негативні наслідки,  цього року знову підемо отримувати своє. Якщо нема результатів, то форми роботи ставатимуть жорсткішими.

ГУРТ: Які перспективні цілі має ваша організація? Чи вдається їх досягати?

З самого початку ми поставили собі за мету просування ЛГБТ-тематики у сферу академічної науки і намагаємося цього досягти. Академічна наука, як і будь-яка інша замкнута спільнота, дуже консервативна. А коли середній вік тут сягає  50 років, то навіть гуманітаріям, яким сам бог дав займатися, у тому числі, й цими питаннями, складно переступити через себе і подивитися на суспільство з іншого боку. Не тільки з боку шлюбу, дітей, бюджету чи робочого часу — традиційних для соціології сфер, але і з точки зору звичайного життя. Що робимо ми? Публікуємо книжки й статті, консультуємо людей, які до нас звертаються, допомагаємо. Поступово з’являються групи вчених, що починають досліджувати ЛГБТ. У Києві в НаУКМА це вже нормальна проблематика для студентських досліджень - там працює Тамара Марценюк. У Харкові — Центр гендерних досліджень «Крона», який і до нас проводив феміністичні дослідження, нині, спільно з Ганною Шаригіною («Сфера») займається ще й лесбійською тематикою у контексті фемінізму. А ще є «Феномен гомосексуальності на сторінках української преси» - це дипломна робота Ганни Стулової у МЕГІ.

ГУРТ: Ви говорили, що для подальшого розвитку не вистачає  людей. Є стратегія вирішення цієї чи інших проблем?

Якщо чесно, то мені сидіти на троні вже набридло. Я вже так довго залучений до цієї діяльності, що  хотів би передати папську кафедру комусь іншому. Ми давно розробили стратегічний план, частину цілей досягнуто, почали з’являтися публікації. І для мене зараз пріоритетне завдання — знайти собі заміну. А що ця людина робитиме, як плануватиме, то вже буде її сфера компетенції.

ГУРТ: Звичайно, без фінансування будь-якій НУО нікуди. Хтось намагається залучити бізнес чи простих громадян, займається пошуком громадського фінансування. Як ви це вирішуєте?

Власне, так само, як і всі – працюємо з міжнародними структурами. Національних доноріві бізнес-структур майже нема – їх частку не можна назвати серйозною у загальному фінансуванні. Коли наша організація немає підтримки, а проект нам цікавий – ми платимо за нього самі. Коли ж один проект закінчився, а інший ще не почався, я плачу зарплатню бухгалтеру зі своєї кишені.

ГУРТ: Чи працює система краудфандінгу серед своїх же ЛГБТ? Чи бачать вони користь від того, що ви представляєте їх інтереси,  чи підримують?

Якщо вони і бачать якусь користь, то це трапляється дуже рідко. Було декілька випадків, коли приходила людина і пропонувала фінансування для організації конкретного заходу. Але такі суми зазвичай невеликі: порівняйте 200 тисяч від фонду «Відродження» та 5 тисяч від якогось Васі.

ГУРТ: З якими організаціями ви співпрацюєте і в яких напрямах? І як ви будуєте відносини з органами влади?

З донецькими владними структурами ми радше конфліктуємо. Вони говорять якусь маячню, я також не соромлюся у виразах. А серед партнерів маємо такі самі ЛГБТ-організації: «Здоров’я нації», «Лінія життя» у Горлівці, «Агора» в Маріуполі. З нашою групою у Донецькій області ми зустрічаємося регулярно, обговорюємо ті речі, що на місцевому рівні нам здаються важливими, як, наприклад, взаємодія з лікарями. Свого часу ця проблема дуже гостро стояла в Маріуполі. Ми провели семінар для лікарів на волонтерських засадах, і система переадресації від державних медичних установ до недержавних ВІЛ-сервісних покращилася. Це на рівні області.

На всеукраїнському рівні ми зустрічаємося на спільних заходах влітку та взимку, спілкуємося у розсилках, плануємо свої акції. Зараз готуємо черговий прайд у травні в Києві. Для наших ЛГБТ-організацій важливим є партнерство з донорами, чий внесок становить понад дві третини від фінансування цієї сфери. Це Міжнародний альянс з ВІЛ-СНІДу в Україні, Мережа людей, що живуть з ВІЛ, «Відродження». Контакти робочі, часті, публікації з’являються постійно.

Мені приємно, що один з наших колишніх співробітників тепер заступник міністра. Інша співробітниця влаштувалася до Міжнародної Амністії, координує там програми, допомагає усьому рухові. Поступово долаємо перепони і просуваємося до нашої мети.

автор : Олександр Кісєльов
редагування: Анастасія Клайзер