Греко-католицька громада завжди була і продовжує бути активною в суспільному житті. Брат Сергій Синовіцький навчається на третьому курсі Київської Трьохсвятительської Духовної семінарії, випускники якої стають священиками... Про греко-католицьку громаду, важливість служіння, доброї справи та щирого наміру ми поговорили в рамках PRоГОну з братом Сергієм.

ГУРТ: Сергію, що Вас покликало вчитися на священика?

Найперше – це поклик душі і серця. Людина завжди шукає в житті те, що зробить її щасливою. І те, чим я займаюсь зараз, робить мене щасливим. Я міг би бути і в чомусь іншому, але не думаю, що це зробило б мене на сто відсотків задоволеним.

ГУРТ: Вашій семінарії вже три роки. Хто її заснував?

Засновниками були чотири єпископи. Основним, хто мріяв про відкриття семінарії, був Владика Любомир Гузар. Вже перед самою своєю відставкою він мав таку останню мрію: побудувати семінарію в Києві. Блаженніший Любомир говорив: „Є потреба мати семінарію, бо і в східних областях зголошуються кандидати, і треба, щоб вони були ближче до дому, ближче до того середовища, в якому вони будуть працювати. Чому Церква заохочує, щоб кожна єпархія мала свою семінарію? У такий спосіб виховуються студенти, які виходять із тої спільноти, в якій вони будуть служити, – і це в’яже майбутніх священнослужителів із тим середовищем, в якому вони будуть працювати». На території Східної України Греко-Католицька Церква тільки розвивається, тому там бракує священиків, і цю нестачу заповнюють вихідці, в основному, із Західної України. Ректор семінарії отець Петро Жук зазначає, що місією новоствореної семінарії є «підготовка священнослужителів для центральних, східних та південних регіонів України». Окрім молитви, освітньої та формаційної підготовки, семінаристи залучені у життя Церкви, беруть участь у богослужіннях за межами обителі, де зусиллями семінарійного хору створюють молитовну атмосферу.

ГУРТ: З яких джерел відбувається фінансування семінарії?

Самі семінаристи покривають лише незначну частину коштів, необхідних для існування закладу. Владики-засновники, Блаженніший Любомир і ректор отець Петро Жук, знаходяться у постійному пошуку фінансування з інших джерел. Деякі отці їздять закордон і розповідають про нашу семінарію, говорять про потребу фінансової підтримки, подають заявки на проекти в різні організації. Зокрема, отець Петро Криницький часто їздить до Чехії з цих питань. Однією із найбільш активних у допомозі країн є Німеччина. Також раз на рік ми робимо благодійні збори на семінарію. Отже, джерел фінансування дуже багато – намагаємось використовувати усі можливості.

ГУРТ: Греко-католицька громада славиться своєю міцністю: видно, що ви тримаєтесь один за одного, підтримуєте інших. Що лежить у основі цих взаємин?

Нашою основою є, напевно, єдність. Греко-католики дуже допомагають один одному, стараються завжди підтримати. Кожен з нас має свої таланти до чогось, кожен працює в певному руслі. І найважливіше, щоб тебе вчасно підтримали у твоїх починаннях. Бо часто буває, що без підтримки втрачається і талант людини, і бажання щось робити. А тут я бачу, що і священикам, і активним мирянам дуже допомагають – і людина розвивається. Це важливий фактор єдності та співпраці.

Також греко-католики дуже відкриті для всіх. Немає закриття у свої групці, мовляв, ми тут «найкращі», а всі інші – «такі собі». Ми вважаємо, що не треба закриватися, а навпаки - прагнути ще більшого єднання. Адже разом люди можуть зробити більше добра, ніж декілька. У нас є і екуменічні рухи, і молодіжні об’єднання. Дуже активна студентська молодь, діє організація “Обнова”. Я ще студентом дивувався активності цієї спільноти. Потім помітив, що сюди входять лідери з різних спільнот за парафіями. “Обнова” допомагала тим спільнотам, і всі спільноти допомагали “Обнові”. Це яскравий приклад активної співпраці.

А загалом у нас всі молоді та активні. Навіть якщо подивитися на чинного Главу Церкви архієпископа Святослава Шевчука – він теж досить молодий, і це також дуже притягує людей. Блаженніший Любомир робить це по-своєму: він, образно кажучи, мудрий старець, до якого всі тягнуться за порадою. Молодість церкви, мені здається, притягує і молодь, і старших людей.

ГУРТ: Кілька слів про соціальну активність семінарії. На що вона спрямована?

У церкві є різні відділи, наприклад, Пасторально-месійний, відділ Академічного душпастирства. Кожен у своєму відділі займається чимось конкретним - хтось студентством, хтось ув’язненими. Відповідно, отці нас залучають до допомоги, кличуть до служіння. Кожен з братів має свої таланти. Хтось себе краще відчуває в академічній роботі з молоддю, у когось є бажання навідувати в’язнів, хтось тягнеться до дітей, інші роблять вистави чи спортивні змагання... Кожен обирає відповідно до своїх бажань. І це все – цікаво. Інакше навіть якось дивно, коли ти навчаєшся, і тебе ні до чого не залучають, мовляв, ще «зелений». В основному, до суспільної діяльності починають залучати після третього курсу семінарії. І брати стараються – навіть якщо немає сил – поїхати кудись, допомогти, набратися досвіду. Бо коли три роки робиш тільки для себе, для свого середовища, виникає спрага зробити щось і для інших. Кожен має власну харизму, своє покликання – і це треба використовувати. Перелічене мною – лише невелика частина того, чим ми займаємось. Бо ще є вечори, присвячені різним темам, зокрема, пам'яті воїнів УПА чи жертв голодомору, поїздки у військові частини, святкування у школах дня Святого Миколая, допомога різним церковним громадам, толоки...

ГУРТ: У чому особисто Ви брали участь?

Я їздив у військову частину, що на Подолі у Києві. Ми завжди беремо за основу якусь тему і глибше розкриваємо її. Наприклад, коли була Неділя Всепрощення, ми розказували, що таке прощення, як відбувається обряд – і спробували провести його з військовослужбовцями. Спочатку вони дуже дивувалися, адже треба було підійти до кожного, привітатися і сказати: “Вибач, якщо тебе чимось образив”. Кілька чоловік вийшло, а решта сидять. Тому ми самі до них підійшли, і вони наслідували наш приклад. Також показуємо їм якісні фільми, такі, що мають певну ідею, а вони діляться своїми враженнями, духовним досвідом. Кілька разів я їздив до колонії в Прилуках. Там ми з грали з ув’язненими в футбол, малювали. Потім ці картини навіть продавали, а за виручені кошти вони могли собі придбати одяг.

ГУРТ: Що означає для Вас служіння як цінність?

Служіння – це те, що ти робиш для когось безкорисливо, не бажаючи за це отримати подяку чи винагороду. Ти це робиш, бо так робив Господь для людей, тому що Він їх любить. А ми як християни маємо наслідувати Христа і служити людям. Адже в кожному є часточка Бога. Христос так говорив про це: «Коли ви служите якомусь бідному, то служите Мені». Тому служіння - це те, що, насамперед, в тобі самому примножує оту часточку Бога і допомагає віднайти її в собі. Скільки б не говорилося слів – вони не мають такого впливу, як служіння. Тому що коли ти це робиш, людина бачить, що ти хочеш для неї добра безкорисливо. Не в якихось справах бізнесових, а просто тому, що хочеш їй допомогти, – бо ти щасливий сам і хочеш когось теж зробити щасливим. І тоді – якою б не була людина – вона починає змінюватися. Хай не одразу, але з часом, з роками поступово змінюється. І самому стає гарно від того, що хтось добрішає біля тебе.

ГУРТ: Кажуть, пекло – це місце, де нема кому послужити. Що Ви на це скажете?

Я чув одну притчу, чим перебування в пеклі відрізняється від раю. У пеклі люди сидять за пишними столами, але в них наскільки довгі руки, що вони не можуть дістати до свого рота. У раю такі ж люди, з такими ж руками, але там вони одне одного годують. Те саме й тут, на землі, адже царство небесне починається із серця. Коли змінюються цінності і починається духовне життя, ми змінюємо світ на краще.

Спілкувалася: Любов Єремічева
Редагування: Анастасія Сімашова