«Молодь за мир» - європейських рух людей, котрі вірять у більш гуманний світ, у якому немає місця насильству. Головний їхній принцип – змінити світ, почавши зі зміни себе. Оля Макар – представниця руху «Молодь за мир» – розповіла ГУРТу в форматі PRоГОну детальніше про діяльність руху.

ГУРТ: Рух «Молодь за мир» існує більш ніж у 35 країнах світу. Як він з’явився в Україні?

Рух «Молодь за мир» виник при благодійній організації «Спільнота св. Егідія», яка існує вже 45 років і представлена в 70 країнах. У першу чергу організація займається допомогою бідним. У 2010 році молодь спільноти взяла участь у Міжнародному конгресі «Молодь за світ без насильства» у Кракові. Ми багато дискутували про насильство в історичному вимірі та сучасному світі та прийшли до висновку, що сьогодні насильство існує хоч і в іншій формі, але з цим потрібно боротися. Так зародилася ідея МZM в Україні.

ГУРТ: Скільки в русі активістів?

Зараз нас близько 50 постійних членів. Більшість – це студентська молодь, але є і старшокласники, які роблять дуже важливу роботу – відвідують будинки літніх людей. Їх там приймають як рідних онуків. Долучаються також люди старшого віку.

ГУРТ: Які основні напрямки вашої діяльності?

Напевне, найголовніше – це наша дружба з бездомними. Щовівторка ми роздаємо їм бутерброди: на власні кошти купуємо продукти (виходить десь 150 бутербродів), ділимося на групи і вирушаємо за чотирма маршрутами. За той час, що ми організовуємо ці акції, багато бездомних стали для нас справжніми друзями. Вони приходять чи приїжджають з усіх частин міста, і справа тут, очевидно, не в одному бутерброді. Просто їм дуже важливо відчувати нормальне людське ставлення, знати, що хтось цікавиться, як у них справи.

Щоп’ятниці ми влаштовуємо тематичні зустрічі: про Африку, Пакистан, історію циганського народу, голод у світі. Раз на місяць така зустріч відбувається в центрі Леся Курбаса.

Разом зі спільнотою св. Егідія МZМ влаштовує різдвяні обіди для бідних. Цього року на обіді у Києві було вже 300 осіб! Ми відвідуємо будинки літніх людей, а в листопаді побували в циганському таборі на Березняках. Ми були вражені, адже більшість дітей (в листопаді!) навіть не мали взуття. Збирали для них взуття, одяг, продукти харчування.

МZМ влаштовує також благодійні вечірки. Остання була присвячена збору коштів для хворих на СНІД в Африці. Першого січня щороку відбувається Марш Миру – хода від Бессарабського ринку до «Пасажу» з кульками, табличками з назвами країн, де йде війна.

Ми беремо участь у програмі «Опіка на відстані», що виникла в Україні. В рамках програми людина зобов’язується пересилати щомісяця певну суму грошей (близько 30 євро) на потреби конкретної дитини в іншій країні. Ми так «вдочерили» дівчинку з Мадагаскару. Їй тоді було 2 роки, її знайшли на вулиці. А тепер їй уже 5, вона живе у будинку сімейного типу Спільноти Св. Егідія. Нам надсилають її фотографії, розповіді про її життя. Ця програма змінює життя дітей. Там за 30 євро діти можуть одягнутися, поїсти, відвідувати школу, лікаря. Вони мають майбутнє. А для нас 30 євро на місяць – це кава щодня. Так, група в університеті може домовитись, і одна дитина десь в Африці отримує щасливе майбутнє, принаймні шанс.

ГУРТ: Наскільки актуальними є ці питання для українського суспільства? Чи відгукуються люди на ваші ініціативи?

До наших заходів долучається досить багато людей. На мою думку, тут важливе саме те, як доносити інформацію, зацікавлювати людей.

Питання, які ми порушуємо, не є особливо популярними, але вони не можуть просто пройти повз, адже пов’язані з інтересами й цінностями загалу, з містом, у якому ми всі живемо.

ГУРТ: Утім більшість людей мають лише поверхове уявлення про ці проблеми. Чи проводите ви просвітницьку діяльність?

Саме цьому присвячені наші зустрічі щоп’ятниці. Ми допомагаємо спільноті св. Егідіо у проведенні конференцій щодо проблем бездомних, літніх, бідності, на які запрошують також представників влади; також організовуємо спеціальні заходи в школах й університетах. Такі зустрічі мають велике значення: ставлення  людей часто змінюється, коли вони дізнаються, що більшість бездомних хотіли б так само жити, вчитися, працювати.

Треба розуміти, що реальний світ не завжди позитивний. У ньому є бездомні, літні люди, іммігранти. Коли намагаєшся думати лише про позитивне, ти створюєш для себе віртуальний світ, але ж він не вічний. Інколи страшно дивитись на хворих від СНІДу в Африці, на Аушвіц, на речі, що залишились від в’язнів, матраци з волосся. І багато людей кажуть: я не хочу туди їхати, це такий негатив, я хочу думати тільки про позитивне. Але це не кімната страху, не фільм жахів, це реальні речі. Інколи може бути важко на початку, але потім ти отримуєш значно більше. Це ті речі, що, в першу чергу, приносять радість. Тому що пройти і не побачити бездомного – зрозуміло й звично, але не минути його, а натомість зупинитися, купити пиріжок і гарячий чай, якщо це зима, – постає на початку як величезна проблема. Ти йдеш і вагаєшся, робити це чи ні, але коли все ж зважуєшся, то розумієш, що цей простий жест зробив твій день наповненим, днем, прожитим не тільки для себе. А коли це відбувається постійно, то й поготів.

ГУРТ: А що стало несподіванкою особисто для тебе? Чи були стереотипи, які довелося відкинути?

Дуже складно не мати якихось упереджень, якщо не зіштовхується з проблемою особисто. Мене найбільше здивувало те, як бездомні реагували на питання «Як тебе звати?». Вони не могли зрозуміти чому, навіщо ти це запитуєш.

І ще діти в Мозамбіку. Ми провели там три тижні за програмою DREAM –  найефективнішою в галузі лікування СНІДу в Африці. Вона діє в 10 країнах Африки і є практично єдиною можливістю лікуватися. У Мозамбіку ще 20 років тому лютувала громадянська війна. Нічого гіршого для країни й уявити не можна: все зруйноване, люди вмирають. Саме спільнота св. Егідія зініціювала переговори, і після 16 років війни у Римі було підписано мирний договір. Тепер спільнота реалізує програму DREAM, хоча донедавна навіть ідеї лікування СНІДУ в Африці не існувало. Весь персонал програми – місцеві жителі. Для них це оплачувана, постійна робота. Усе налагоджено, як годинник, адже це питання людських життів. Ми працювали в центрі харчування, куди щодня приходило до 500 дітей (харчування дуже важливе, бо інакше лікування не має сенсу). Приходили діти, в яких немає нічого – можливостей, одягу. Їжа, яку вони отримували в центрі – єдина їхня їжа за цілий день. Приходили трирічні діти, які ще не вміють нормально тримати ложку, і з’їдали величезну тарілку рису. А якщо лишалась хоч ложечка – одразу забирав хтось інший. Гроші на цей проект збирає спільнота по всьому світу найрізноманітнішими способами. Ми теж влаштували благодійну вечірку. Зібрали небагато, але це працює.

ГУРТ: Чи не вважаєте ви, що такими проблемами як бідність, безпритульність, голод, насилля має насправді опікуватися держава?

Узагалі в діях влади можна спостерігати певний прогрес. Після конференції, проведеної Спільнотою Св. Егідія, з’явилися додаткові пункти обігріву. Хоча хотілось би більш системного вирішення. Зараз у Києві нараховується від 3 до 10 тис. бездомних, і на всіх них лише одна нічліжка на 120 місць.

Проте є речі, які влада вирішити не може. Взяти хоча б будинок літніх людей. Вони живуть, звичайно, не так, як хотілося б, але елементарні потреби задоволені. Проблема в тому, що люди живуть у чотирьох стінах, як у камері смертників, і чекають, коли ж вони нарешті помруть. Вони самі називають ці заклади «будинками смерті». Їм хочеться спілкуватися, відчувати чиюсь любов, мати онуків. Це найважливіше, що їм можна дати. І часто так само з бездомними. Їм хочеться людяного ставлення до себе. І я не знаю, чи можна це вирішити на офіційному рівні.

ГУРТ: Які, на твою думку, найбільші досягнення МZМ?

Наші досягнення – в наших щоденних добрих справах. Особливо ми радіємо, коли можемо допомогти чимось більшим, ніж спілкуванням і бутербродами. У нас є один давній друг Влад. У нього трагічна історія – дружина хворіла на рак. Щоб зібрати гроші на лікування, вони продали квартиру, жили у родичів. Але після смерті дружини чоловік опинився на вулиці. Згодом він знайшов своїх друзів, і вони винайняли для нього квартиру. Ми допомагали відновити документи, лягти в лікарню. Для бездомного все це в рази складніше. Починаючи платою за фотографії і аж до того, що потрібна виписка з попереднього місця реєстрації. У нас є друг із Донецька. Його паспорт втратив термін придатності. Щоб відновити його, потрібна виписка з Донецька, але в нього немає однієї ноги, він не може туди поїхати.

ГУРТ: Чи були якісь ідеї, які не вдалося реалізувати? Чому?

У нас безліч ідей, планів, мрій. Те, що необхідно для їх реалізації, - люди. Ми дуже щасливі, коли хтось приєднується, бо чим більше людей, тим більше можливостей. Зараз у нас 4 маршрути з роздачі бутербродів і 120-150 бездомних. Але в місті дуже багато людей, які потребують допомоги. І перше, що потрібно – це, як не дивно, не гроші, а люди, які хочуть щось змінювати. Гроші завжди легше знайти, ніж людей, які мають прагнення жити не тільки для себе.

ГУРТ: Чи співпрацює МZМ з іншими організаціями?

У більшості випадків наша співпраця епізодична. Але маємо хороші зв’язки зі Спільнотою Св. Егідія, а також з МZМ різних країн. Найбільше спілкуємося з російським МZМ, відпочиваємо разом.

ГУРТ: Які ініціативи плануєте реалізувати найближчим часом?

Традиційно щовівторка і щоп’ятниці – роздача бутербродів і лекції. У нас немає короткострокових проектів, якщо ми починаємо щось, то йдемо до кінця.

Спілкувалася: Віра Бушанська
Редагування: Дарія Пугач

Читати також:

Донецька ФРІ: Ми формуємо молодіжну політику. Не в телевізорі, а через реальні проекти та ініціативи