Пітер Кулой – один із найвідоміших угорських філантропів. Колись він був успішним фінансистом (Пітер досі залишається в списку найбагатших людей Угорщини), але в 1996 році розпочав свою благодійну діяльність, заснувавши благодійну фундацію «Smile». На разі Пітер залучений до численних міжнародних благодійних проектів та очолює низку благодійних фондів, зокрема фундацію «Батор Табор», яка займається організацією табору для важкохворих дітей та британський фонд «Common Purpose». З Пітером Кулоєм ГУРТ мав нагоду поспілкуватися на Міжнародній конференції «Благодійність 2020: бачення та стратегія розвитку».

^{Пітер Кулой, фото Українського форуму благодійників}

На час заснування фундації «Smile» Ви вже були успішною людиною. Чому вирішили піти з бізнесу та зайнятися благодійністю?

Інвестиційна банківська справа чимось нагадує професійний спорт – постійні стреси 24 години на добу, постійні перельоти із місця на місце (Лондон, Нью-Йорк, Токіо)… Це дуже складне життя. Так, воно прекрасне, воно може бути сповненим значимості, відчуття відповідальності та залученості до великої кількості справ, але водночас зовсім не залишається часу на друзів та сім’ю, немає часу й на те, щоб допомагати іншим.

Одного разу я зустрів Пола Ньюмена – відомого американського актора та режисера; він показав мені, що кожен успіх до певної міри залежить від удачі. Без удачі не можна бути успішним: звісно, потрібно багато працювати, але без удачі нічого не буде. Тому важливо подумати також і про тих, кому пощастило менше.

А звідки береться бажання допомагати людям? Адже багато хто є успішним, але не поспішає допомагати іншим.

Не думаю, що людина може прожити життя за зачиненими дверима. Навіть якщо в неї є машина із затемненими вікнами. Ми повинні розуміти, що живемо в суспільстві, в якому є і багаті, і бідні. Тому допомагати тим, хто цього потребує, - це просто обов’язок, певна відповідальність, яка неодмінно випливає із успішності. А щодо тих людей, які цього не роблять – то вже їхня проблема. Я впевнений, що рано чи пізно їх життя навчить.

Пане Пітере, як ваш досвід у бізнесі допоміг у благодійній діяльності?

Займаючись благодійністю, допомагаючи іншим людям, ми завжди повинні залишатися прозорими, професійними, мати стратегію, бізнес-план, діяти за чіткою процедурою прийняття рішень, мати чітко окреслену мету, а також зв’язки і навички взаємодії з потрібними людьми. Все це дуже схоже на бізнес. Загалом це і є бізнес, але він спрямований не на отримання прибутку, а є соціальною ініціативою. Іншими словами, потрібно мати стратегію, незалежно від того, очолюєте ви бізнес-структуру чи громадську організацію.

На сайті «Батор Табор» я натрапив на таку цитату п’ятнадцятирічної дівчинки: «Батор Табор – машина, до якої вкидають дітей, а потім звідти виходить уже більш здорова, більш щаслива, більш відважна дитина». Мене цікавить ця «машинна» метафора. Вам не здається, що коли процес оздоровлення розглядається як адміністративна проблема, то це може породити певний ступінь відчуження?

Як на мене, це єдиний спосіб залишатися професіоналами і це єдиний спосіб бути відповідальними перед собою та іншими людьми, які жертвують свої кошти на цей проект. Щороку в таборі відпочиває сімсот дітей, працює 600 волонтерів та 33 працівники. На це йде майже 2 мільйони доларів. Для того, щоб люди, які роблять благодійні внески, були впевнені, що ці кошти витрачаються максимально ефективно, ми повинні бути професіоналами. Професійність означає також і те, що ми надаємо дітям якісні послуги.

Пане Пітере, скажіть, будь ласка, якими є основні джерела фінансування «Батор Табор»?
Джерела досить різні: благодійні фонди Центрально-Східної Європи, маємо велику кількість джерел фінансування в Угорщині, отримуємо приватні внески (для збільшення їхньої кількості ми використовуємо соцмережі – так, на «Фейсбуку» в нас понад 20 тис. прихильників). Також для збору коштів організовуємо різноманітні події – Турнір із гольфу «Батор Табор», Аукціон сучасного мистецтва «Батор Табор» та ін.

А ви отримуєте підтримку з боку уряду?

Ні, і це принципово. В Центрально-Східній Європі всі постійно чекають на допомогу від уряду. Я вважаю, що так не повинно бути. Політики схильні вважати себе дуже важливими, але це не завжди так. У багатьох випадках втручання держави недоречне.

Як, на вашу думку, організації громадянського суспільства можуть стати більш незалежними від держави?

Гадаю, це в них у голові. Вони, можливо, і не завжди розраховують на державну підтримку. Але варто більше запитувати себе: в чому я сильний?, для чого мені може знадобитися політик?, у чому я можу бути професіоналом?, що я можу зробити?, де я можу дістати гроші? Варто позбавитися зайвих думок про уряд, хоча це й складно, бо протягом десятків років людей вчили, що держава зробить те, держава зробить інше, держава попіклується про всіх. Це не так.

А якщо говорити конкретно, то чим підтримка приватного сектору є кращою за державну?

Є дві причини. З точки зору фінансів, уряд вкрай обмежений у своїх витратах; він не може зробити все, проте очікування часто завищені. Інша причина – організаційні можливості. Знайти проблему, знайти рішення, впровадити його в життя – це справа бізнесу. Уряд на це не здатен. У нього добре виходить налагоджувати комунікацію, доносити до людей потрібну інформацію, служити їм, але робити конкретні речі – це вже прерогатива бізнесу. Від бізнесу ОГС повинні навчитися бути професійними, а від уряду – навчитися взаємодіяти із громадою.

У своїй доповіді ОБСЄ рекомендувала Україні запозичити угорський досвід розвитку громадського сектору, зокрема впровадження т.зв. нормативної системи фінансування громадських організацій. Як вважаєте, це підходить нашій державі?

Загалом так. В Угорщині та інших країнах Центральної Європи існує податок на прибуток, з якого 1-2% обов’язково йдуть на благодійність. На певному етапі це може бути корисним, адже допомагає зблизити благодійний сектор із громадою. Виникає здорова конкуренція за цей відсоток, тому благодійні організації намагаються бути більш публічними та відкритими. Але настає момент (і Угорщина вже його пройшла), коли це тільки заважає, бо люди починають думати, що вже виконали свій обов’язок. А насправді вони нічого не віддали – вони просто сплатили податок. Наступним кроком має стати те, що людина добровільно віддає свої гроші – можна почати із одного долара, це не так суттєво. Введення податку може допомогти тільки спочатку, протягом перших десяти років. Для України це поки актуально.

Які поради Ви можете дати людям, що прагнуть створити успішну благодійну чи громадську організацію?

Я думаю, не варто боятися бізнесу. У багатьох є відчуття, наче бізнес – якась брудна справа. Проте з досвіду багатьох міжнародних компаній ми можемо багато чому навчитися. ОГС часто підходять до справи з боку емоцій. У цьому їхня діяльність нагадує політику – вона теж спирається на емоції. Бізнес навпаки – раціональний. Щоб бути успішним, потрібно і те, й інше. Потрібно бути емоційним, але водночас – залишатися раціональним і професійним. А якщо ви не маєте грошей, але маєте здібності, тоді варто співпрацювати з бізнесом.

Матеріал підготовлено Остапом Кучмою - учасником проекту "Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України", який здійснюється Ресурсним центром ГУРТ в партнерстві з Центром волонтеріату "Добра Воля" за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Читайте також:
Мішель Терещенко: З непрозорістю благодійної діяльності я вперше зіткнувся в Україні

Аксель Холлінг: Головна стратегія розвитку - єдність громадських організацій з громадою